Справа №949/2271/25
14 жовтня 2025 року м. Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця, внутрішньо-переміщеної особи проживаючого в АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 047874 від 20 серпня 2025 року, того ж дня о 14 год. 20 хв. прикордонним нарядом "Контрольний пост" на південній околиці н.п. Берестя Сарненського району Рівненської області, за 32 км до лінії державного кордону, під час перевірки маршрутного транспортного засобу сполученням "Рівне-Дубровиця" було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України "Про державний кордон України", тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
До протоколу про адміністративне правопорушення також додано копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 (а.с.2), схему виявлення порушення на ділянці 16 прикзас "Висоцьк" без дати (а.с. 3), рапорт інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступника начальника першого відділення НОМЕР_1 прикордонної застави (з м.д. АДРЕСА_2 ) НОМЕР_2 прикордонної комендатури (з м.д. АДРЕСА_2 ) старшого сержанта ОСОБА_2 від 20 серпня 2025 року, який описує обставини, зазначені у протоколі (а.с. 4), заява ОСОБА_1 , про розгляд справи без його участі (а.с. 5), довідка первинного опитування (а.с. 6-7) та копія фотографій ОСОБА_1 , (а.с. 8).
Від підпису в протоколі ОСОБА_1 відмовився, що також стверджується підписами свідків, проте надав пояснення у яких зазначив, що рухався без військово-облікових документів.
У протоколі про адміністративне правопорушення зроблено запис про розгляд справи у Дубровицькому районному суді 13 жовтня 2025 року.
Враховуючи, що протокол про адміністративне правопорушення не підписано особою, відносно якої його складено, з метою належного повідомлення особи про місце і час розгляду справи, помічником судді Мазур О.Л., 13 жовтня 2025 року повідомлено про розгляд справи на 14 жовтня 2025 року, до початку розгляду якої ОСОБА_1 виявлено бажання надати пояснення, заперечуючи при цьому обставини викладенні у протоколі, спробу перетину державного кордону. Вказані дії були оформленні відповідною телефонограмою (а.с.11).
Також, з метою встановлення усіх обставин вчинення правопорушення до суду було викликано для допиту у якості свідка інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператора (БпПС) відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам - старшого сержанта ОСОБА_3 , яким було складено протокол відносно ОСОБА_1 .
До початку розгляду справи від ОСОБА_1 на електронну адресу суду надійшло пояснення (а.с.12) із документами, у яких він повністю заперечує порушення, що йому інкримінується. Зокрема, ОСОБА_1 повідомляє, що він є внутрішньо-переміщеної особою та в даний час разом із батьками проживає в АДРЕСА_1 й довідку, що це підтверджує пред'являв працівникам прикордонної служби на блок-посту с. Берестя. Також повідомив, що згідно направлення слідчого ДБР, оригінал якого теж пред'явив прикордонному наряду, для проходження 21 серпня 2025 року у м. Рівне ВЛК, для подальшого проходження військової служби. Крім цього, повідомив, що працівникам прикордонної служби пред'являв скріншоти військово-облікових документів, оскільки оригінали були втрачені. Проте, незважаючи на пред'явленні документи та надані пояснення, його було затримано та звинувачено у спробі незаконного перетину державного кордону, що не відповідає дійсності. Повідомляє про тиск з боку прикордонників та спонукання до підписання адміністративних матеріалів щодо спроби незаконного перетину державного кордону з рб. До своїх пояснень ОСОБА_1 додає копію довідки ВПО (а.с.13), копію направлення на ВЛК (а.с.14) та копії сторінок військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.15).
Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 суду повідомив, що крім його припущень щодо можливого перетину державного кордону ОСОБА_1 ніяких доказів цьому не має.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та з'ясувавши повно, всебічно, об'єктивно усі обставини справи, приходжу до наступного висновку.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає у разі перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Тобто, диспозиція даної статті передбачає відповідальність за вчинення умисних дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.
При цьому, диспозиція статті 204-1 КУпАП має бланкетний характер, у зв'язку з чим для встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно також керуватись положеннями Закону України "Про державний кордон України", відповідно до ч. 3 ст. 9 якого пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Отже, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про державний кордон України", пункт пропуску через державний кордон України це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Згідно ст. 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Згідно з п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Крім цього,суд враховує,що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ на всій території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває до теперішнього часу.
Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 20 названого Закону - правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків 18-60 років за кордон.
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово обмежено виїзд з України окремою категорією громадян, зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років.
Так, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №047874 від 20 серпня 2025 року, документом, що посвідчує особу ОСОБА_1 був паспорт громадянина України НОМЕР_4 виданий 26 лютого 2019 року органом 1460 (а.с.2).
В силу положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі статтею 2 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008, заява №7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією, так і Законами України.
Конституційний Суд України в своєму рішення від 22 грудня 2010 року по справі №23-рп/2010 вказав на те, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріплених в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Аналогічні положення Конституції України поширюються і на осіб, які обвинувачуються у вчиненні правопорушень, передбачених КУпАП.
Згідно вимог ст. 255 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ та порушує презумпцію невинуватості особи.
Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов'язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (п. 77 рішення у справі "Барбера, Мессеге і Хабар до проти Іспанії від 06 грудня 1988 року, п. 97 рішення у справі "Яношевич проти Швеції" від 23 липня 2002 року).
Водночас, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини", п. 282). Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Заразом, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України", ЄСПЛ висловив свою позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних висновків - презумпції факту. Тобто таких, які не залишають місця сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом".
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Однак, на переконання суду, протокол про адміністративне правопорушення, рапорт інспектора прикордонної служби та схема виявлення правопорушника самі по собі не можуть бути достатніми доказами для висновку про винуватість особи, якщо обставини правопорушення не підтверджені іншими доказами.
До того ж, у матеріалах справи міститься довідка первинного опитування громадянина України, складена офіцером (оперуповноваженим) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) ГОРВ ІНФОРМАЦІЯ_3 ст.лейтенанта ОСОБА_4 від 20 серпня 2025 року, яка не містить інформації, яка б вказувала на спробу незаконного перетину державного кордону, а містить відомості про те, що ОСОБА_1 рухався з н.п. Орв'яниця в н.п. Дубровиця та мав намір незаконно перетнути кордон України, з метою ухилення від військової служби.
Таким чином, вказана вище довідка первинного опитування не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки не містить будь-яких доказів порушенню, яке інкримінується ОСОБА_1 .
Крім цього, суд звертає увагу на наявну в матеріалах справи заяву від ОСОБА_1 , яка є документом наперед віддрукованим із завчасним зазначенням про згоду із обставинами справи, що є недопустимим з точки зору презумпції невинуватості та яка спростовується самим ОСОБА_1 .
Також в судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_3 повідомив, що запис у протоколі про місце і час розгляду справи проставляється юристами їхнього підрозділу, що також є не допустимим з точки зору Закону.
Слід також зауважити, що у матеріалах справи відсутній протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення таких речей і документів, які напряму вказували б про намір перетину державного кордону України, а отже, у ОСОБА_1 не було виявлено вказаних речей чи документів, які б могли свідчити про його намір перетину державного кордону.
Суд наголошує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність у її діях складу та події адміністративного правопорушення. При цьому, стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні вини особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" у цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Разом з тим, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , останній наміру на незаконний перетин Державного кордону України не мав, оскільки рухався до м. Дубровиця Сарненського району, а саме до свого місця свого тимчасового проживання, що наявними у справі матеріалами не спростовується, а навпаки підтверджується наданою ОСОБА_1 довідкою ВПО.
Суд зауважує, що сам факт перебування чи прямування особи в населений пункт, який розташований на межі кордону України з іншою країною не вказує на його намір або спробу перетнути кордон.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виявлено на блокпості в межах н.п. Берестя, який знаходиться за 32 км від лінії державного кордону, що є значною відстанню до самого кордону та не може безумовно свідчити про намір його перетину. Вказане стверджується доданою до протоколу про адміністративне правопорушення схемою виявлення порушення на ділянці 16 прикзас "Висоцьк" без дати (а.с.3).
Будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, в матеріалах справи відсутні, що також є недотриманням Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 18.09.2013 №898 (у редакції наказу МВС України від 21.12.2018 № 1046).
Таким чином, фактично підставою для складення протоколу серії ЧЦП №047874 від 20 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 стали суб'єктивні висновки працівників прикордонної служби та припущення ОСОБА_3 , яким було складено протокол, які не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 251 КУпАП, згідно з якою обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, зібрати інші докази по даній справі не являється можливим.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки по своїй правовій природі є документом, в якому уповноважений суб'єкт фіксує обставини вчинення правопорушення, а додані до протоколу документи оцінюється судом критично.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Отже, як вбачається з наведеного вище, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, належними та допустимими доказами "поза розумним сумнівом" не доведений, що в силу принципу презумпції невинуватості трактується судом на його користь.
За таких обставин, враховуючи, що провадження у справі про адміністративне правопорушення здійснюється судом лише в межах фактичних обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та на підставі наданих доказів, а вихід за вказані межі є недопустимим, суд приходить до висновку, що зібрані по даній справі докази не підтверджують обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки надані матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 247, 280, 283, 284 КУпАП, суд,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.