Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 жовтня 2025 року № 520/20816/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд.13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ40108599) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ №409 о/с від 16.07.2025 року начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025, враховуючи вимоги ст. 371 КАСУ про негайне виконання;
- судові витрати у справі покласти на відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.07.2025 року №409 о/с, звільнений зі служби в поліції за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки його перебування у Збройних Силах України, пов'язане не з переходом на роботу в інше міністерство чи відомство, а у зв'язку із мобілізацію на час дії особливого періоду - правового режиму воєнного стану, введеного на території України. Дії відповідача, що полягали у незаконному звільненні позивача зі служби в Національній поліції України порушують передбачені Конституцією та законами України трудові права та гарантії позивача, зокрема, право на працю та гарантії збереження за ним місця роботи і посади на час військової служби. Просить задовольнити позовні вимоги.
Від представника відповідача - Головного управління Національної поліції України в Харківській області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначив, що підставою для наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.07.2025 року №409 о/с у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Тому за таких обставин, відповідач вважає, що даний наказ є законним та таким, що не суперечить Конституції України і законам України та з урахуванням військового стану в країні відповідає і суспільним інтересам і іншим загально-правовим засадам.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Національній Поліції України та перебував на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області.
26.06.2025 року уклав контракт з Міністерством Оборони України на проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.
Позивач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.06.2025 р. № 182 та довідкою форми № 5, виданою військовою частиною НОМЕР_2 від 01.07.2025 року.
16.07.2025 наказом начальника ГУНП в Харківській області П. Токаря № 409о/с позивача звільнено з органів Національної поліції України на підставі п. 8 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.07.2025.
Позивач вважає таке звільнення протиправним, та з метою захисту порушеного права на працю звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Громадянам згідно ст.43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються нормами Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон).
Положеннями частини першої статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку ОСОБА_1 , його звільнення зі служби в органах Національної поліції у зв'язку з призовом на військову службу.
Так, обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача зі служби в поліції, ГУ НП в Харківській області посилається на норми п.8 ч.1 ст.77 Закону та те, що ОСОБА_1 фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції.
Норми ст.77 Закону передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, в тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (п.8 ч.1 ст.77 Закону).
Разом з цим, нормами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232- XII (далі Закон №2232).
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст.2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, ч.3 вказаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2322, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Суд погоджується із доводами відповідача, що нормами Закону не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, суд вважає, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були прийняті на військову службу за контрактом зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Суд вважає, що гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
При цьому прийняття на військову службу за контрактом не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається ГУНП в Харківській області, як на підставу звільнення ОСОБА_1 .
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, суд вважає, що ГУНП в Харківській області не мало права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону.
Відповідно до зазначеної норми Закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №409 о/с від 16.07.2025 року начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ40108599) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ №409 о/с від 16.07.2025 року начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області.
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025 року зі збереженням місця роботи і посади за ОСОБА_1 як таким, що увільнений від виконання своїх службових обов'язків.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.