Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
14 жовтня 2025 року № 520/3222/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік, у сумі 661220 грн. 16 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що вважає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік. В зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач у відзиві на позов просив відмовити в його задоволенні, зазначив що діяв правомірно, підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.04.2023 року №114-РС за пунктом “б» п.3. ч.5. ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я)
30.01.2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 по справі № 520/11321/23 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у загальній сумі 236 201,79 грн.
З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, позивач вважає, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки. Вважаючи дану бездіяльність незаконною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників військовослужбовця, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення (17.04.2023) індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення. Крім того, грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік та компенсація за дні невикористаної відпустки, як учасника бойових дій, за 2022 та 2023 роки виплачені без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Також позивач зазначив, що йому не виплачено надбавку за проходження військової служби у розмірі 65%посадового окладу та премії. А також не проведено нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 25.02.2022 р.-26.12.2022 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 р. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р.. а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Також Відповідачем не виплачено у повному обсязі додаткову винагороду на підставі постанови №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
30.01.2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 по справі № 520/11321/23 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у загальній сумі 236 201,79 грн.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 року, за час затримки виплати позивачу на день звільнення належних йому сум.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі "Закон №2352-ІХ"), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 17.04.2023 по 30.01.2025 включно, суд виходить з такого.
Оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), становить 182 дні (6 місяців). З урахуванням середньоденного заробітку позивача (708,64грн.) сума відшкодування становить 128972,48 грн. (182х 708,64грн.) та така сума не підлягає зменшенню.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 128972,48 грн.
Таким чином, з урахуванням викладено, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139,241-246,250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 17.04.2023 року по 30.01.2025 рік в розмірі 128972 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн.48 коп.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.