Справа № 420/26850/25
13 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 07 серпня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції (код за ЄДРПОУ - 40108646) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції (код за ЄДРПОУ - 40108646) повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 03.07.2025 року, з урахуванням висновків суду про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції (код за ЄДРПОУ - 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати у суді першої інстанції у сумі - 8 968,96 гривень, з яких: 8 000 (вісім тисяч) гривень - витрати на правничу допомогу, та 968,96 гривень - судовий збір.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу у поліцейському взводі № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області. 31.03.2025 року ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» було видано позивачу свідоцтво про хворобу № 230/2. Відповідно до свідоцтва про хворобу, позивача було визнано непридатним до служби в поліції. Дане свідоцтво про хворобу було отримано позивачем 03.04.2025 року особисто в приміщенні ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», та того ж дня (03.04.2025 року) позивачем було подано рапорт про звільнення у зв'язку із хворобою. 15.04.2025 року відповідачем було видано витяг з наказу по особовому складу № 665 о/с відповідно до якого, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області з 17.04.2025 року - звільнено зі служби в поліції. Відповідно до витягу з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради від 18.06.2025 року № 84/25/3733/Р, з 04.04.2025 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
На підставі даних документів, позивач 03.07.2025 року звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Також позивач зазначає, що 10.07.2025 року він звернувся до відповідача із клопотанням із зазначенням хронології подій пов'язаних з періодом отримання інвалідності та звільнення зі служби в поліції. Відповідачем було надано лист № 316зі/41/1/03-2025 від 17.07.2025 року, в якому було вказано, що клопотання позивача зареєстровано в Департаменті патрульної поліції 11.07.2025 року № C-12069/eз. Проте, незважаючи на всі обставини, відповідач своїм листом від 05.08.2025 року № 18753-2025 відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги.
Вважаючи протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позиція відповідача - Департаменту патрульної поліції обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що позивач звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з визначеною групою інвалідності, пов'язаною із травмуванням в наслідок травми під час виконання службових обов'язків та клопотанням. Листом від 05 серпня 2025 року за вих. №18753-2025 зазначено, що Департаментом патрульної поліції розглянуто клопотання від 11 липня 2025 року №С-12069/ез, від 30 липня 2025 року №С-13401/ез щодо виплати одноразової грошової допомоги. Відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, громадянину ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції (п. 3 розділу 1 ст., 97 Закону України «Про Національну поліцію». Відтак, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи 04 квітня 2025 року, а звільнено громадянина ОСОБА_1 зі служби в поліції - 17 квітня 2025 року, тобто, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи до звільнення зі служби в поліції, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Відповідач вважає, що така відмова є цілком законною, обґрунтованою та такою, що повністю відповідає нормам чинного законодавства України.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
18 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 84339/25).
19 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вхід. № 84866/25).
21 серпня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/86136/25).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року в задоволенні клопотання Департаменту патрульної поліції про розгляд в порядку загального позовного провадження адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Станом на 13 жовтня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 проходив службу у поліцейському взводі № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області.
31.03.2025 року ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» було видано позивачу свідоцтво про хворобу № 230/2.
Відповідно до даного свідоцтва про хворобу, позивача було визнано непридатним до служби в поліції.
Дане свідоцтво про хворобу було отримано позивачем 03.04.2025 року особисто в приміщенні ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», та того ж дня - 03.04.2025 року позивачем було подано рапорт про звільнення у зв'язку із хворобою.
15.04.2025 року відповідачем було видано витяг з наказу по особовому складу № 665 о/с відповідно до якого, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області з 17.04.2025 року - звільнено зі служби в поліції.
Відповідно до витягу з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради від 18.06.2025 року № 84/25/3733/Р, з 04.04.2025 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
На підставі даних документів, позивач 03.07.2025 року звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Також позивач зазначив, що 10.07.2025 року він звернувся до відповідача із клопотанням із зазначенням хронології подій пов'язаних з періодом отримання інвалідності та звільнення зі служби в поліції.
Матеріали справи містять свідоцтво про хворобу №230/2 від 31.03.2025 року ДУ «Територіальне медичне об'єднання міністерства внутрішніх справ України по Одеській області» щодо ОСОБА_1 (а.с. 8-9).
У вказаному свідоцтві про хворобу (п.8) наведений короткий анамнез: « 18.11.2017р. при виконанні службових обов'язків отримав ЗЧМТ, СІМ, лікувався в стаціонарі, акт про нещасний випадок ФНІ №23 від 30.11.2017р., ФН5 від 29.11.2017р.. Надалі лікувався амбулаторно за наслідками ЧМТ у вигляді цефалгічного та ангіодистонічного синдромів. В 2021 р. виникли змішані симпатоадреналові та ліквородинамічні кризи, при стаціонарному обстеженні, встановлено посттравматичний церебральний арахноїдит з ГЛС, стійкою цефалгією, змішаними кризами. Значне погіршення стану з 2024р., кризи до 1-2р. на тиждень, стають більш тяжкими; деякі ускладнені генералізованими епілептиформними Лікувальними та профілактичними курсами отримує дегідратуючу, судинну, нейропротекторну, гіпотензивну та симптоматичну терапію з нетривалим позитивним ефектом. Направлений на М(ВЛ)К для визначення придатності до подальшої служби в НПУ, обстежений стаціонарно.».
Крім того у свідоцтві про хворобу (п.9) зазначено періоди, у яких ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні: 20.11-29.11.17 ЛЗП, 07.10-18.10.21, 08.09-18.09.23 ООКЛ, 01.10-12.10.22 МКЛ №10, 04.09-18.09.24, 09.12-20.12.24, 26.02-12.03.25 TMO МВС України по Одеській обл.».
Також, у вказаному свідоцтві про хворобу (п.12) наведений діагноз і постанова М(ВС)К про причинний зв'язок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва): «Віддалені наслідки ЗЧмт, струсу головного мозку (18.11.2017р.) посттравматичного церебрального конвекситального арахноїдиту ліквородинамічним розладом, стійким цефалгічним, вестибуло-атактичним та астено-вегетативним розладом, змішаними ліквородинамічними та симпатоадреналовими кризами, ускладненими розвитком посттравматичних епілептиформних станів (27.02. 03.03.2025р.). Вторинна симптоматична артеріальна гіпертензія Пст., 2 ступінь, ризик високий, кризовий перебіг.»
Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків.
«Церебральний атеросклероз Іст.. Енцефалопатія Іст. змішаного генезу з цереброваскулярною недостатністю та ангіодистонічним синдромом в ст. субкомпенсації. Вестибулопатія Іст. центрального генезу. Психоорганічний синдром змішаного генезу з помірним когнітивним розладом. Недостатність мітрального клапана Іст.. Екстрасистолічна тахіаритмія. СН Іст. (ПФК по NYHA). Хронічний панкреатит в ст. ремісії. Сольовий діатез. Простий міопічний астигматизм слабкого ступеня обох очей при гостроті зору 0.8/0.8 з корекцією 1.0/1.0. Ангіопатія сітківки обох очей.»
Захворювання, Так, пов'язані з проходженням служби в поліції».
Відповідачем було надано лист № 316зі/41/1/03-2025 від 17.07.2025 року, в якому було вказано, що клопотання позивача зареєстровано в Департаменті патрульної поліції 11.07.2025 року № C- 12069/eз.
Листом від 05 серпня 2025 року за вих. №18753-2025 позивача повідмолено, що Департаментом патрульної поліції розглянуто клопотання від 11 липня 2025 року №С-12069/ез, від 30 липня 2025 року №С-13401/ез щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, громадянину ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю встановлення групи 2 інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції (п. 3 розділу 1 ст., 97 Закону України «Про Національну поліцію». Відтак, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи 04 квітня 2025 року, а звільнено громадянина ОСОБА_1 зі служби в поліції - 17 квітня 2025 року, тобто, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи до звільнення зі служби в поліції, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Вважаючи протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Згідно підпункту «б» пункту 4 частини 1 статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», при визначенні внаслідок причин, зазначених у пункті 4 інвалідності II групи, розмір одноразової грошової допомоги поліцейському становить 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено вичерпний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Згідно з ч. 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2024 року № 646 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №646).
Відповідно до п.10 Порядку №646, для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби.
У разі ліквідації органу поліції, закладу освіти заява подається за місцем зберігання особової справи поліцейського.
Згідно з п.12 Порядку №646, для призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі визначення інвалідності чи часткової втрати працездатності поліцейського без визначення інвалідності поліцейський подає в паперовій або електронній формі на адресу електронної пошти з дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи:
1) заяву (рапорт) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням втрати працездатності чи інвалідності, до якої додаються:
копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»;
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
2) довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
3) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках);
4) постанову відповідної медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
5) акт (акти) розслідування нещасного випадку, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, за формою, визначеною МВС, зокрема про те, що цей випадок не пов'язаний з учиненням поліцейським кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
6) довідку органу, установи, організації, підрозділу, якими попередньо було здійснено виплату одноразової грошової допомоги, із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати).
Достовірність зазначеної інформації в заяві (рапорті) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням втрати працездатності чи інвалідності або копій документів, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту, засвідчує своїм підписом особа, яка подає документи, та перевіряє особа, яка їх приймає. Засвідчення копій документів, зазначених у підпунктах 2-5 цього пункту, здійснює керівник установи, організації, підрозділу, що видав документ.
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги особі, якій призначається і виплачується одноразова грошова допомога, особа подає до органу поліції документи (їх копії), зазначені у цьому пункті, та належним чином засвідчену копію відповідного рішення суду, крім випадків, коли орган поліції був учасником у справі.
Пунктом 15 Порядку №646 визначено, що у місячний строк з дня реєстрації заяви та визначення повного кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), бухгалтерська служба готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги.
У разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів.
Оскарження відсутності підстав для призначення одноразової грошової допомоги здійснюється в установленому законодавством порядку.
У разі надсилання запитів до органів поліції, закладів освіти, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, заявника строк підготовки висновку про призначення одноразової грошової допомоги може бути продовжено до отримання відповідної інформації для його належного оформлення, але не більш як на два місяці з дня надсилання запиту.
Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником бухгалтерської служби та підписується керівниками бухгалтерської служби, підрозділів служби персоналу (кадрового забезпечення) та юридичної служби органу поліції, закладу освіти, у якому поліцейський проходить (проходив) службу, або особами, на яких покладено виконання таких функцій.
Висновок про призначення одноразової грошової допомоги затверджує:
у центральному органі управління поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, територіальних органах поліції, закладах та установах, що належать до сфери управління Національної поліції, - Голова Національної поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій;
у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належать до сфери управління Національної поліції, - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій;
у закладах освіти - керівник відповідного закладу освіти або особа, на яку покладено виконання таких функцій.
У разі затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги керівником органу поліції або закладу освіти, у якому проходить (проходив) службу поліцейський, або особою, на яку покладено виконання таких функцій, у п'ятнадцятиденний строк з дня його затвердження видається наказ про виплату одноразової грошової допомоги.
Суд установив, що позивач реалізував право на отримання одноразової грошової допомоги, звернувшись у встановленому порядку із заявою/рапортом до органу за останнім місцем проходження служби - та надавши документи, передбачені Порядком №646.
Відповідачем відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, громадянину ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю встановлення групи 2 інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції (п. 3 розділу 1 ст., 97 Закону України «Про Національну поліцію». Відтак, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи 04 квітня 2025 року, а звільнено громадянина ОСОБА_1 зі служби в поліції - 17 квітня 2025 року, тобто, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи до звільнення зі служби в поліції, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2024 року №646, який набрав чинності з 11 червня 2024 року (далі - Порядок № 646).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 646 від 04 червня 2024 року, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 29 березня 2024 року.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 230/2 від 31.03.2025 року, виданого ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», медичною (військово-лікарською) комісією встановлено, що Позивач - непридатний до служби в поліції.
Згідно із витягом з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Позивача 04.04.2025 року було направлено на оцінювання, та того ж дня, Позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності через поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров'я, одержані під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції.
Отже, до спірних правовідносин має застосовуватися саме Порядок № 646, а не Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4.
Згідно з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 646, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, а в разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 646, для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 646 у місячний строк з дня реєстрації заяви та визначення повного кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), бухгалтерська служба готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги.
У разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів.
Оскарження відсутності підстав для призначення одноразової грошової допомоги здійснюється в установленому законодавством порядку.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права (пункт 27 Порядку № 646).
За правилами пункту 7 частини другої статті 61 Закону №580-VІІІ, наявність у особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 цього Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу, - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.
У постановах від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №822/3788/17, 22 січня 2019 року у справі №2340/2663/18, від 15 квітня 2019 року у справі №823/1798/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №822/1083/18, від 05 лютого 2020 року у справі №810/836/18, від 23 квітня 2020 року у справі №822/999/18 та від 23 вересня 2021 року у справі №2240/3024/18 Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):
1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;
2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;
3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.
При цьому положення пункту 3 частини першої статті 97 Закону №580-VIII в частині встановлення шестимісячного строку не містять ознак дискримінації при реалізації поліцейським права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, оскільки встановлення шестимісячного строку, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв'язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).
Такого висновку дійшов Конституційний Суд України у №12-р/2020 від 22 жовтня 2020 року.
Отже, встановлення на законодавчому рівні такої обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров'я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено.
З вищевикладеного вбачається, що пунктом 3 частини першої статті 97 Закону № 580- VIII встановлено граничний шестимісячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Цей термін спливає за закінченням шести місяців після звільнення поліцейського з поліції, тобто законодавцем закріплено саме граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення, проте на обмежено поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Законом № 580-VIII не встановлено заборони щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Також, Закон № 580-VIII не містить приписів щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності під час проходження служби в поліції.
Відтак, зазначена відповідачем підстава для відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, а саме через відсутність встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення поліції, не може бути визнана обґрунтованою.
З цього питання слід зазначити, що вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги встановлено статтею 101 Закон № 580- VIII, в якому відсутня підстава, зазначена відповідачем.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з визначенням поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, а відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні та виплаті такої допомоги.
Щодо заявлених похідних позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Як вже встановлено судом, відповідачем усі вимоги позивача, що викладені у Рапорті не розглянуто та не надано оцінки їх правомірності та обґрунтованості.
Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, суди не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду заяви, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
В даному випадку, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції відповідача.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 по справі № 810/3393/17 зазначено, що:
«…На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Якщо на момент прийняття суб'єктом владних повноважень рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд».
Аналогічну правову позицію висловлено Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 у справі №820/2605/17, безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов'язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв'язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом:
- визнання протиправними дій Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;
- зобов'язання Департамент патрульної поліції повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 03.07.2025 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Розподіл судових витрат
У прохальній частині позовної заяви, позивач також просить стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у суді першої інстанції у сумі - 8 968,96 гривень, з яких: 8 000 (вісім тисяч) гривень - витрати на правничу допомогу, та 968,96 гривень - судовий збір.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що на підставі додаткової угоди № 01/08 від 01.08.2025 року до договору про надання правничої допомоги № 01/08/25 від 01.08.2025 року розмір гонорару адвоката є фіксованим (не залежить від кількості здійснених дій, обсягу наданих послуг, витраченого часу, кількості судових засідань тощо) і в суді першої інстанції складає 8 000 (вісім тисяч) гривень, та підлягає сплаті протягом одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили.
Однак, слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є справою незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000,00 грн.
Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №200/14113/18-а.
Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 968,96 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 03.07.2025 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646).
Суддя С.О. Cтефанов