13 жовтня 2025 року № 640/13548/22
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиконання постанови Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 №2a-10/2007 та ухвали про роз'яснення Верховного Суду від 28.11.2018 №2a-10/2007;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконання роз'яснення що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправними діями пенсійного органу щодо не проведення перерахунку пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.11.2011, всупереч постанови Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 у справі №2a-10/2007 та ухвали Верховного Суду від 28.11.2018 №2a-10/2007 про роз'яснення судового рішення.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечив, вказавши, що постанову Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 у справі №2а-10/2007 було виконано в межах покладених зобов'язань Управлінням Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області за період з 05.07.2006 по 01.10.2011. При цьому, суд відмовив у задоволенні позову в частині зобов'язання Управління ПФУ в м. Первомайську Луганської області постійно робити перерахунок пенсії ОСОБА_1 в разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком. Вказано, що розмір пенсії ОСОБА_1 розрахований на підставі заробітку померлого годувальника, який взятий за травень 1988 року, отриманого в період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, коли виконувались роботи. Окрім того, відповідачем наголошено на тому, що фактично спір у цій справі виник між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у справі №2а-10/2007, а оскаржувані дії вчинені відповідачем саме в процесі виконання такого рішення, що, на думку відповідача, вказує на наявність правових підстав для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за його виконанням та виключає правові підстави для звернення з новим позовом.
У поданій до суду відповіді на відзив представником позивача наголошено на тому, що з урахуванням роз'ясень Верховного Суду, наведених в ухвалі від 28.11.2018, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен провадитися і перерахунок пенсії позивачу, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Цей обов'язок не має обмежень у часі і виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком.
Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для звернення до суду з позовною заявою, представником позивача зазначено про їх безпідставність з огляду на те, що дії територіального орану Пенсійного фонду України, які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника мали місце у 2022 році, а обґрунтування позовних вимог з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №2а-10/2007 лише підтверджує право ОСОБА_1 на здійснення такого перерахунку у певному порядку та за певних обставин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 05.07.2006 отримує пенсію по втраті годувальника та з 01.09.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
Постановою Первомайського міського суду Луганської області по справі № 2-а-10/2007 від 26.10.2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області задоволено та зобов'язано відповідача зробити перерахунок призначеної пенсії померлому ОСОБА_2 , встановивши її з 05.07.2006 року 3590, 00 грн.(десять мінімальних пенсій за віком); ОСОБА_1 , як жінці яка втратила чоловіка-годувальника, призначено щомісячну пенсію в розмірі 50 % щомісячної компенсації від його пенсії у сумі 1795,00 грн. та 50% щомісячної компенсації у разі втрати годувальника в сумі 179,50 грн., а всього 1974, 50 грн.; зобов'язано УПФУ в м. Первомайськ Луганської області робити перерахунок пенсії , призначеної ОСОБА_1 у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 постанову Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2008 змінено та відмовлено в задоволенні позову в частині зобов'язання УПФУ в м. Первомайськ, Луганської області робити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно.
Ухвалою Верховного Cуду від 28.11.2018 було роз'яснено, що відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 у справі №2а-10/2007 у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Цей обов'язок не має обмежень у часі і виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком. У разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком орган Пенсійного фонду повинен самостійно проводити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Як вказано позивачем, відповідно до довідки Первомайського МУ ПФУ від 12.08.2013 розмір її пенсії станом на 01.01.2012 становив 2681,00 грн., що є нижчим на 2 070, грн.
З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2022 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок призначеної пенсії по втраті годувальника.
Листом від 13.05.2022 №6876/В-2600-22 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що розмір її пенсії розрахований на підставі заробітку померлого годувальника, який взятий за травень 1988 року, отриманого в період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, коли виконувалися роботи. Пенсію обчислено на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи та відповідно до норм чинного законодавства.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, третьою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон - №1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що постановою Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 у справі №2а-10/2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2008, позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:
- визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську щодо відмови ОСОБА_3 в перерахунку пенсії;
- зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську зробити перерахунок призначеної пенсії померлому, ОСОБА_4 , встановивши її з 05.07.2006 у розмірі 3590,00 грн. (десять мінімальних пенсій за віком);
- ОСОБА_1 , як жінці, яка втратила чоловіка годувальника призначено щомісячну пенсію в розмірі 50% від його пенсії у сумі 1795,00 грн., та 50% щомісячної компенсації в разі втрати годувальника в сумі 179,50 грн., а всього 1974,50 грн;
- зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську робити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно.
У подальшому, постановою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області залишено без задоволення. Постанову Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2008 змінено: відмовлено у задоволенні позову в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області постійно робити перерахунок пенсії ОСОБА_1 в разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком. В іншій частині судові рішення залишено без змін.
Як наголошено позивачем, відповідно до довідки Первомайського МУ ПФУ від 12.08.2013 розмір пенсії ОСОБА_1 станом на 01.01.2012 становив 2 681,00 грн., що є нижчим на 2070,15 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовляється здійснити перерахунок пенсії позивачу як особі, яка втратила годувальника, та щомісячної компенсації за втрату годувальника-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до нового розміру прожиткового мінімуму, мотивуючи таку відмову тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 відмовлено у задоволенні позову в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області постійно робити перерахунок пенсії ОСОБА_1 в разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком.
Окрім того, у своєму листі від 13.05.2022 №6876/В-2600-22 та у відзиві на позовну заяву відповідач як на підставу для відмови у перерахунку позивачу пенсії по втраті годувальника, посилається на зміну правового регулювання спірних правовідносин, які мали місце 23.07.2011, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 №745.
Так, приписами вказаної постанови Уряду було визначено інші розміри державної пенсії по інвалідності, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII.
Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Однак, суд з такою позицією відповідача не погоджується, з огляду на таке.
Верховний Суд у своїй ухвалі від 28.11.2018 у справі №2а-10/2007 роз'яснив, що відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 у справі №2а-10/2007 у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Цей обов'язок не має обмежень у часі і виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком. У разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком орган Пенсійного фонду повинен самостійно проводити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Зокрема, суд касаційної інстанції при розгляді справи № 2а-10/2007 зазначив, що відповідно до частини третьої статті 67 Закону №796-ХІІ, яка набрала чинності 31.10.2006, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Враховуючи вищезазначені обставини, Вищий адміністративний суд України у справі № 2-а-10/2007 дійшов висновку, що, оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, зазначений правовий висновок суду касаційної інстанції є обов'язковим для застосування органами Пенсійного фонду України кожного разу при збільшенні розміру мінімальної пенсії за віком, без його обмеження у часі.
Однак, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу по втраті годувальника без урахування нового прожиткового мінімуму на відповідний рік, відповідачем не було враховано висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі про роз'яснення судового рішення від 28.11.2018 у справі №2а-10/2007.
Щодо посилань пенсійного органу на зміну правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі, зокрема, коли закон, який прийнятий після введення в дію Конституції України, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає неодмінність додаткової регламентації її положень законом, суд під час розгляду справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції України та не суперечить їй.
У статті 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов'язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з іншого, - утримуватися від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування конституційних прав і свобод. З огляду на приписи частини другої статті 8 Конституції України норма частини другої її статті 22 має враховуватися під час прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання відповідних суспільних відносин.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.05.2008 у справі №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5- рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України розвинув та конкретизував сформульовані ним раніше правові висновки щодо змісту названих положень, зазначивши таке:
«Оскільки стаття 22 міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення частини третьої цієї статті потрібно інтерпретувати у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 22, частини першої статті 64, частини першої статті 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України» (абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини); «Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України винятково законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення» (абзац дев'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини); «Положення частини третьої статті 22 Конституції України потрібно розуміти так, що під час ухвалення нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Виходячи з викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій пенсіонерів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що, здійснюючи перерахунок позивачу пенсії по втраті годувальника з урахуванням положень постанов №745 та №1210, відповідач діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, законами України та всупереч принципу обов'язковості судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки в спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме Закон №796-XII в редакції, чинній на момент виникнення права позивача на призначення пенсії по втраті годувальника.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №539/3872/14-а, від 28.05.2019 у справі №404/8137/13-а, від 17.06.2020 у справі №554/2032/17 та відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №640/25383/19.
Як вказує відповідач у своєму відзиві, фактично спір у цій справі виник між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у справі №2а-10/2007, а оскаржувані дії вчинені відповідачем саме в процесі виконання такого рішення, що, на його думку, вказує на наявність правових підстав для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за його виконанням та виключає правові підстави для звернення з новим позовом.
Однак, суд з такими доводами не погоджується та зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 21.04.2022 стосовно перерахунку її пенсії по втраті годувальника з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з 01.11.2011.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1 відсутні, а відтак відмовило у здійсненні такого перерахунку.
Таким чином, позивач оскаржує дії територіально орану Пенсійного фонду України, які мали місце у 2022 році, а посилання ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 2а-10/2007, лише підтверджує її право на здійснення такого перерахунку у певному порядку та за певних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 по справі «Чуйкіна проти України» констатовано, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними.
Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства», Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ухвали Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №2а-10/2007 судом прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року у справі № 2а-10/2007.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про безпідставність тверджень відповідача про відсутність у позивача підстав для звернення до суду з цією позовною заявою.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також зважає на принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивач має право на перерахунок її пенсії по втраті годувальника з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
За змістом частин другої та четвертої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 , в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, чинній на момент призначення вказаної пенсії, з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, починаючи з дати такого звернення (21.04.2022).
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачувала, оскільки є звільненою від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, чинній на момент призначення вказаної пенсії, з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, починаючи з 21.04.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.