Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
13 жовтня 2025 року Справа №200/7732/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області;
відповідача 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про: визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; відповідача 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову про отримання виплат недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , яка складається з недоотриманої пенсії в сумі 104089 (сто чотири тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 60 копійок у зв'язку зі смертю пенсіонера, що належала пенсіонерові та залишилась недоотриманою у зв'язку з його смертю;
- зобов'язання Пенсійний фонд України Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області, виплати недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка складається з недоотриманої пенсії в сумі 104089 (сто чотири тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 60 копійок у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 ;
- зобов'язання Пенсійний фонд України Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області надати письмову відповідь про розрахунок нарахування пенсії з 2016 року по 2023 р за весь період нарахування пенсії, недоотриманою пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 ;
- зобов'язання державного нотаріуса Щербина Я.О. О дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, надати копію відповіді від 2025 з Пенсійного фонду України з Пенсійного фонду України, де вказана вартість майна, яка становить 104089 (сто чотири тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 60 копійок відповідно, за період 2020р - 2023 р, відповідь, яку отримала нотаріус Щербина Я.О. від Пенсійного фонду України на підставі, якої, було видано свідоцтво про спадщину по закону № 191/2024;
- стягнення з Держави Україна, через Державну Казначейську службу України, на мою користь суму завданої моральної шкоди у розмірі 300000 (триста тисяч) гривень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
З аналізу зазначених норм вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Відповідно до змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем 1, на думку позивача, порушено його право на отримання спадкового майна, а саме на недоотриманих спадкодавцем пенсійних виплат.
Питання виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера врегульовано ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до ч. ч. 1 та 2 якої сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81188549, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.05.2024 № 191/2024 позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано вказане свідоцтво складається з недоотриманої пенсії, яка належала ОСОБА_2 у сумі 104089,60 грн.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 вказаного Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1227 вказаного Кодексу суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз вказаних статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (в тому числі доплат до пенсії).
У правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Отже, у даному випадку виник спір про цивільне право (захист права на спадщину); спір має приватно-правовий характер і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, визнання протиправними (або скасування) рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення, стягнення коштів тощо) як наслідків протиправності дій.
Отже, вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, і, відповідно, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 286/3516/16-ц, в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18, від 11 червня 2019 у справі №180/754/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, предмет даного спору, суд доходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до ГУ ПФУ в Донецькій обласі.
При цьому, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».
Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається.
Відтак, у позивача наявне право на звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є суд загальної юрисдикції (в порядку цивільного судочинства).
Позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 КАС України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином, в цій частині суд також відмовляє у відкритті провадження у справі.
Провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання державного нотаріуса Щербина Я.О. О дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, надати копію відповіді від 2025 з Пенсійного фонду України з Пенсійного фонду України, де вказана вартість майна, яка становить 104089 (сто чотири тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 60 копійок відповідно, за період 2020р - 2023 р, відповідь, яку отримала нотаріус Щербина Я.О. від Пенсійного фонду України на підставі, якої було видано свідоцтво про спадщину по закону № 191/2024 також не підлягає відкриттю судом з наступних підстав.
Як вже зазначалось судом раніше, суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги в цій частині виникли у зв'язку із ненаданням нотаріусом відповіді Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про розрахунок про нарахування пенсії з 2016 року по 2023 рік за весь період нарахування пенсії ОСОБА_2 .
Отже, спір між позивачем та відповідачем 2 виник не на підставі здійснення останнім владних управлінських функцій а тісно пов'язаний із приватно-правовим інтересом позивача щодо отримання ним спадщини.
Враховуючи викладене, в даних правовідносинах відповідач 2 не наділений владно-управлінськими функціями та не виступає як суб'єкт владних повноважень, а отже, спір має вирішуватись судом загальної юрисдикції.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про відмову у провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; відповідача 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про: визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Керуючись статтями 2, 19, 170, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі № 200/7732/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; відповідача 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про: визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Суддя В.В. Олішевська