13 жовтня 2025 рокуСправа №160/14156/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - відповідач, 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
2. Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
3. Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
4. Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2026 року по 25 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він проходив службу у 7 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та на теперішній час позивач є виключеним зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, позивач стверджує, що за період 01.01.2016 р. по 29.06.2019 р. йому не була нарахована та виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 25.04.2025 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду| по справі №160/14705/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому, ОСОБА_1 зауважив, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації (грошового забезпечення) у повному обсязі. Відтак позивач вважає, що існують достатні правові підстави для нарахування йому середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
10.06.2025 р. до суду надійшов від 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області направлений засобами поштового зв'язку відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, відповідач зазначив, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 р. у справі №160/14705/25 набрало законної сили 15.01.2025 р. й 25.04.2025 р. на виконання цього рішення 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 64 391, 43 грн. Водночас, ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем не сплачено йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 25.04.2025 р. - не більш як за шість місяців. При цьому, відповідач вважає, що оскільки він виплатив позивачу індексацію, належну на день звільнення, то підстави для застосування судом до відповідача наслідків, передбачених ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації - відсутні. Окрім того, виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає, на думку відповідача, під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» й така компенсація є видом цивільно-правової відповідальності. Також у відзиві зауважено, що представник позивача не надала доказів про направлення на адресу відповідача та реєстрації зави про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а відтак відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 р. суд витребував від 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- довідку про середнє грошове забезпечення позивача за два календарні календарних місяці, що передували місяцю звільнення.
-довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача за два календарні календарних місяці, що передували місяцю звільнення.
- довідку про виплачене грошове забезпечення позивача за два календарних місяці, що передували місяцю звільнення.
- довідку про кількість робочих (календарних) днів протягом двох місяців, що передували місяцю звільнення позивача.
- довідку за фактично відпрацьовані позивачем протягом двох місяців робочих (календарних) днів.
- копію наказу про звільнення позивача.
- копію наказу про виключення зі списків особового складу відповідача.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем направлено засобами поштового зв'язку разом із супровідним листом докази, а саме:
- довідка про грошове забезпечення від 29.05.2025 р. за №18;
- витяг з наказу про звільнення позивача зі служби з виключенням зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій за №243 від 19.06.2019 р.
Перевіривши подані до суду докази, судом встановлено, що витребувані докази не надані до суду у повному обсязі, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. суд вдруге витребував від 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача за два календарні календарних місяці, що передували місяцю звільнення.
- довідку про кількість робочих (календарних) днів протягом двох місяців, що передували місяцю звільнення позивача.
- довідку за фактично відпрацьовані позивачем протягом двох місяців робочих (календарних) днів.
Цією ж ухвалою суд продовжив строк зупинення провадження у справі до надання відповідачем витребуваних судом доказів.
На виконання вимог ухвали суду представником відповідача надано до суду через систему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків (повідомлення про виконання ухвали суду), до якої, зокрема, додані довідки №49-701-2606/49-707 від 29.09.2025 р. та №72 від 01.10.2025 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. провадження по справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 у період з 01.08.1998 р. по 29.06.2019 р. проходив службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій (в т.ч. у період з 01.01.2016 р. по 29.06.2019 р. позивач проходив службу у 7 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області).
Згідно з витягом з наказу т.в.о. начальника ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області (з кадрових питань (особового складу) за №243 від 19.06.2019 р. прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного-рятувальника 28 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області 29.06.2019 р. звільнено зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п.п. 2 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за віком) з виключенням із списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та зняттям з усіх видів забезпечення.
Також у цьому, витязі з наказу, зокрема, було наказано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу за 20 років 10 місяців 28 днів.
05.06.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та за період з 01.03.2018 р. по 29.06.2019 р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 р. у справі №160/14705/24 позовну заяву ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльності 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 червня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 червня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення , відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане вище рішення суду оскаржено в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 р. у справі №160/14705/24 апеляційну скаргу 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 р. в адміністративній справі №160/14705/25 залишено без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 р. у справі №160/14705/25 набрало законної сили 15.01.2025 р.
Згідно виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 25.04.2025 р. на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 64 391, 43 грн. із позначенням «Виплата індексації за 2016-2018 р зг. рішення суду від 15.01.2025р.№160/14705/24».
Вважаючи, що 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за відповідні періоди, а також щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У відповідності до положень статей 17, 46, 65 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у військових формуваннях. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом ст. ст. 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення. Щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеним у ст. 46 Основного Закону України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 р. №12-р/2018).
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим ст. 9 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Поряд з цим п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 України від 30.08.2017 р. установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Статтею 101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 11-12 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11.07.2013 р. (зі змінами та доповненнями) служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою. Останнім днем проходження служби цивільного захисту вважається день виключення особи рядового і начальницького складу з кадрів ДСНС.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було звільнено зі служби, виключено зі списків особового складу кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення на підставі наказу т.в.о. начальника ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області (з кадрових питань (особового складу)) за №243 від 19.06.2019 р., а відтак зазначена у цьому наказі дата (29.06.2019 р.) є останнім днем служби позивача, однак фактичний остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено 25.04.2025 р.
Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ; в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка була чинною на момент звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за приписами якої було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, цією нормою КЗпП України на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 р., статті 116, 117 КЗпП України викладені в новій редакції.
З урахуванням нової редакції, яка почала діяти з 19.07.2022 р., положеннями цих статей КЗпП України, зокрема, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців (поліцейських), не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 р. прийнятої у справі №240/11214/19 зробила висновок щодо можливості застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний за змістом правовий висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 р., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, усі виплати при звільненні відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності застосовується у разі нездійснення фактичного розрахунку на день звільнення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Окремо суд зауважує, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приймаючи до уваги, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, тоді як механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 р. по справі №240/11439/19 дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в день звільнення позивачу (під час розрахунку) не було виплачено частину його грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 р. у справі №160/14705/24, яке набрало законної сили 15.01.2025 р., зокрема, зобов'язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 червня 2019 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення , відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем перераховано позивачу кошти в сумі 64 391, 43 грн. із позначенням «Виплата індексації за 2016-2018 р зг. рішення суду від 15.01.2025р.№160/14705/24», що підтверджується випискою по банківському рахунку ОСОБА_1 25.04.2025 р., тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачені всі належні йому суми.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що останнім не виконано й тим самим допущено протиправну бездіяльність.
Стосовно періодів, за які відповідачу слід нарахувати позивачу середній заробіток, суд зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України №2352-ІХ, у таких правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом й у інших справах за подібних обставин, зокрема, у постановах від 28.06.2023 р. у справі №560/11489/22, від 14.03.2024 р. у справі №560/6960/23, від 31.10.2023 р. у справі №240/15141/22, від 29.01.2024 р. у справі №560/9586/22 та від 22.02.2024 р. у справі №560/831/23.
У наведених справах Верховний Суд зазначав, що, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов'язку роботодавця, тому, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р., від 26.02.2020 р. у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 відповідно
Однак, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Починаючи з 19.07.2022 р., стаття 117 КЗпП України діє в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився, у зв'язку з чим спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 р. і після цього.
Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 р. врегульовано вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями й до цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. по справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 р. у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 р. у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За висновками Верховного Суду у такий категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, унесених Законом №2352-ІХ, так і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 р. і після цього.
Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №440/6856/22 у постанові від 06.12.2024 р.
У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022 р.) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв'язку з чим, було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 р. правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19.07.2022 р. підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 р., урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 р. підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Також у справі №440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 р. у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц не поширюється на спірні правовідносини, що тривають після 19.07.2022 р., оскільки з прийняттям Закону №2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на своєчасний розрахунок при звільненні, просить нарахувати та виплатити на його користь, зокрема, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 25.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Як встановлено судом, відповідач не нарахував позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення (29.06.2019 р.) по день фактичного розрахунку (25.04.2025 р.), у зв'язку з чим є підстави вважати про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за цей період.
Суд встановив, що остаточний розрахунок мав бути проведений із позивачем 29.06.2019 р., тобто, в день звільнення позивача зі служби та з виключенням зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Натомість, належні до виплати суми грошового забезпечення (індексація) в загальному розмірі 64 391, 43 грн. були виплачені позивачу лише 25.04.2025 р.
Отже, враховуючи, що днем звільнення позивача є 29.06.2019 р., першим днем затримки з проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 є 30.06.2019 р.
При цьому, суд зауважує, що кінцевою датою проведення розрахунку є 25.04.2025 р., а відтак останнім днем затримки є 24.04.2025 р.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за 29.06.2019 р. (день звільнення позивача зі служби) та за 25.04.2025 р. (день остаточного розрахунку із позивачем), оскільки першим та останнім днями затримки з проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні є 30.06.2019 р. та 24.04.2025 р., відповідно.
Таким чином, застосовуючи висновки Верховного Суду у наведених справах до обставин цієї справи, суд зазначає, що спірний період нарахування позивачу середнього заробітку у цій справі (зокрема: з 30.06.2019 р. по 24.04.2025 р.) варто умовно поділити на дві частини, а саме: період з 30.06.2016 р. по 18.07.2022 р. та період з 19.07.2022 р. по 24.04.2025 р.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 24.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 р. (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок №159).
У відповідності до положень статей 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 7 Закону України №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову за №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п. 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 р.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із приписами статті 4 цього Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Як вже було зазначено вище, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 р. у справі №160/14705/24, зокрема, зобов'язано 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 червня 2019 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення , відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили 15.01.2025 р.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено несвоєчасність виплати позивачу частини доходу.
Суд зауважує, що компенсація частини втраченого доходу виплачується не з моменту постановлення судового рішення, на підставі якого такий дохід фактично виплачено, а саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
При цьому, суд зазначає, що виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного змісту правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України викладені від 18.07.2023 р. по справі №200/10663/21.
Зокрема, Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З матеріалів справи вбачається, що у даній справі нарахування та виплата позивачу недоплачених виплат також відбулось на виконання судового рішення.
Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата недоплаченої заробітної плати відбулось у зв'язку з протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, з вини роботодавця, що встановлено судовим рішенням.
За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Водночас, суд зазначає, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 р. у справі №560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 р. у справі №240/186/20, від 17.11.2021 р. у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі №460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі №460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, вказав, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі №560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Відтак, доводи відповідача щодо відсутності доказів звернення позивача із заявою про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням їх виплати та передчасним зверненням до суду, є помилковими, адже відповідач самостійно мав виплатити компенсацію у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі №2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 24.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
- зобов'язання 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 24.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
- визнання протиправною бездіяльності 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
- зобов'язання 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («PRONINA v. UKRAINE», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, бездіяльність якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності допущеної поведінки та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2422, 40 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи роздруківками електронних квитанцій за №0435-6768-7397-4232 від 12.05.2025 р. на суму 1211, 20 грн. та за №6103-5195-8955-5035 від 22.05.2025 р.
Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38309581, вул. Херсонська, 19, м.Нікополь, Дніпропетровська область, 53211) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 30.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 24.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.06.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 24.04.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.
Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 25.04.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38309581) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса