Справа №579/1923/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/516/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Домашнє насильство
Іменем України
24 вересня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 579/1923/24 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 08.10.2024, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кролевець Сумської області, зареєстрований: АДРЕСА_1 , раніше не судимий
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, звільнивши його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, або призначити покарання у виді пробаційного нагляду чи іншого, більш м'якого покарання із засуванням ст. 69 КК, оскільки суд не в повній мірі взяв до уваги всі обставини справи у сукупності, зокрема те, що сварки між ним та потерпілою виникали з приводу неналежної поведінки останньої і були обопільними, він був безпідставно притягнутий судом до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, що в свою чергу, виключає наявність в його діях складу кримінального правопорушення за ст. 126-1 КК. Також зазначає, що вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, потерпіла не наполягала на призначенні йому покарання у виді позбавлення волі.
Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 08.10.2024 ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, і йому призначене покарання у виді одного року позбавлення волі. Стягнуто на користь держави процесуальні витрати в сумі 11 359,20 грн.
Згідно вироку суду, ОСОБА_9 , будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в сім'ї згідно з постановами Кролевецького районного суду Сумської області від 03.10.2023, 21.11.2023 та 06.06.2024, знаходячись 13.06.2024 за місцем проживання: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_10 , в ході якого виражався нецензурною лайкою у бік останньої, висловлював образи, залякував та погрожував фізичною розправою, тим самим завдав шкоду її психологічному здоров'ю.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_11 надійшла письмова заява про розгляд апеляційної скарги у її відсутність, а від потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 будь-яких клопотань, у тому числі і щодо забезпечення їх участі в судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференцзв'язку, до суду апеляційної інстанції не надходили, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі останнім не оскаржуються. При цьому після допиту, в якому обвинувачений повністю визнав себе винними у вчиненні інкримінованого йому правопорушення і погодився з фактичними обставинами кримінального провадження, надавши вичерпні пояснення з приводу обвинувачення, тому на підставі ст. 349 КПК суд першої інстанції цілком обґрунтовано обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_9 і даними щодо його особи.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_9 про суворість призначеного йому покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При визначенні виду і розміру покарання підлягає також врахуванню й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання повинно бути пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
Таким чином, при призначенні ОСОБА_9 покарання суд першої інстанції дотримався вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його тяжкість, особу винного, який за місце проживання характеризується задовільно, обставини, які пом'якшують покарання - визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, обставин, які обтяжують покарання суд не встановив, думку потерпілої й дійшов цілком обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті, яке на переконання колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Аналізуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 56, 61 КК, правильно відхилив доводи обвинуваченого про можливість застосування до нього положень ст. 69, 75 КК, оскільки жодна із наведених обвинуваченим в апеляційній скарзі обставин не може знівелювати вчинення кримінального правопорушення, за викладених у вироку обставин, що у свою чергу унеможливлює призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК) і звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), оскільки у кримінальному провадженні відсутні такі обставини, що одночасно як пом'якшують покарання, так й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, ураховуючи при цьому його особу та думку потерпілої.
На підставі викладеного, визначене судом першої інстанції покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи), тому доводи апеляційної скарги про наявність обставин, які пом'якшують покарання, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки усім фактичним обставинам кримінального провадження, включаючи зазначені обвинуваченим, була надана належна правова оцінка, що знайшло своє відображення у судовому рішенні з наведенням мотивів.
Визначене покарання відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав та інтересів особи, не становить «особистий надмірний тягар», а також є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення є належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 08.10.2024 ОСОБА_12 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4