Справа №573/1256/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/509/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
Іменем України
10 вересня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 573/1256/24 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 09.10.2024, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка смт Недригайлів Роменського району Сумської області, раніше не судима
визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченої - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду та звільнити її від призначеного судом покарання із випробуванням, застосувавши положення ст. 75 КК, оскільки вона свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнала, дала показання у справі, щиро покаялась, надавши критичну оцінку своїм діям, шкодує про вчинене, повністю відшкодувала матеріальну шкоду, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не судима, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та чоловіка інваліда 3-ї групи, а призначене їй покарання у виді позбавлення волі не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість.
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 09.10.2024 ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК, і їй призначене покарання: за ч. 4 ст. 191 КК у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 209 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 2 роки без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 3 роки без конфіскації майна. Стягнуто в дохід держави 123 436,64 грн.
Згідно вироку суду, ОСОБА_9 обіймала посаду начальника Пересувного відділення поштового зв'язку № 60 (далі - ПВПЗ № 60) з 03.05.2022, а 16.05.2022 з нею укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Виконуючи свої службові обов'язки в період часу з 8:00 до 17:00 червня 2023 року до лютого 2024 року за місцем здійснення діяльності ПВПЗ № 60 в с. Тучне, с. Олександрівка, с. Товста, с. Супрунівка, с. Комарицьке Сумського району, ОСОБА_9 прийняла в підлеглої листоноші ОСОБА_11 грошові кошти, які остання прийняла від клієнтів АТ «Укрпошта» як сплату за комунальні послуги та земельного додатку. ОСОБА_9 не оприбуткувала вищевказані грошові кошти та привласнила їх у загальній сумі 23 232,87 грн. Виконуючи свої службові обов'язки в період часу з 8:00 до 18:00 01.10.2023 до 27.02.2024 за місцем здійснення діяльності ПВПЗ № 60 на території Сумського району ОСОБА_9 отримала грошові кошти громадян за комунальні послуги та інші послуги зв'язку, а також реалізацію товарно - матеріальних цінностей, які повторно привласнила на загальну суму 134 095,90 грн. Маючи фінансову заборгованість перед ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відповідно договору № 1233225 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 05.10.2023, перебуваючи в смт. Недригайлів Роменського району Сумської області, з метою подальшої легалізації частини коштів, отриманих злочинним шляхом ОСОБА_9 сплатила відсотки по власному кредиту ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 17.11.2023 о 10:51 у сумі 4 900 грн через мобільний додаток «Приват24» з коштів, якими вона заволоділа на суму 4 900 грн.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченої ОСОБА_9 та її захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга обвинуваченої задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 і ч. 1 ст. 209 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі нею не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_9 про суворість призначеного покарання і застосування до неї положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, особу обвинуваченої, відсутність на неї скарг за місцем проживання, судимостей, її вік, стан здоров'я, наявності на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку та усунення заподіяної шкоди, і відсутність обставин, що обтяжують покарання. Тобто, призначене покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Це покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_9 покарання є необхідним й достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Необхідно зауважити, що вчинене ОСОБА_9 кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК, згідно примітки до ст. 45 КК, є корупційними кримінальним правопорушенням, внаслідок чого суд при призначенні покарання позбавлений можливості застосувати положення ст. 75 КК, тому враховуючи особу обвинуваченої, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у її апеляційній скарзі.
Оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 09.10.2024 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а її апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4