Номер провадження: 22-ц/813/6790/25
22-ц/813/4478/25
Справа № 523/7568/24
Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
13.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року та на додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року у складі судді Аліної С.С.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якій просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.04.2024 і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно, яке у межах суми платежу за один місяць піддати негайному виконанню. Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів, починаючи з 18.04.2024 і до досягнення неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, яке у межах суми платежу за один місяць піддати негайному виконанню, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі документально підтверджені витрати по справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони знаходяться у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання у сторін народилася дитина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на утриманні позивачки. Сторони подружні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть, проживають окремо. Відповідач не надає постійної матеріальної допомоги на утримання дитини, у зв'язку з чим позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини та на її утримання.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, в якому частково визнав позовні вимоги, а саме просив ухвалити рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку чи доходів боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 06.05.2024 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі 1/6 від усіх видів заробітку чи доходів боржника, починаючи з 06.05.2024 по 11.10.2024. В задоволенні решті позовних вимог просив відмовити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частину з усіх видів доходів, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 06.05.2024 до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992 гривень 40 копійок.
Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що доказів того, що у відповідача є інші утриманці та він надає матеріальне забезпечення згідно із законом іншим особам, а також те, що відповідач не може надавати дитині матеріальну допомогу, суду надано не було, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 03.06.2025 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частину з усіх видів доходів, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 06.05.2024 і до досягнення неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 трирічного віку, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень.
Додаткове рішення обґрунтоване тим, що оскільки при постановлені судового рішення судом не вирішені позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, тому є підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннями суду, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги.
У апеляційній скарзі на заочне рішення суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 частково та змінити рішення, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: «стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку чи доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.04.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно, яке у межах суми платежу за один місяць піддати негайному виконанню. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку чи доходів, починаючи з 18.04.2024 року і до досягнення неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, яке у межах суми платежу за один місяць піддати негайному виконанню. Стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Постановити окрему ухвалу щодо порушення суддею Суворовського районного суду м. Одеси Аліною С.С. норм процесуального права при розгляді цивільної справи №523/7568/24.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції по суті позовні вимоги було задоволено частково, оскільки аліменти стягнуто лише на утримання дитини. Судом було залишено поза увагою вимоги позивачки про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, та вимоги про стягнення судових витрат. Крім того, судом не було взято до уваги вимога про стягнення аліментів, починаючи з 18.04.2024, тобто дня подання в суд шляхом здачі позовної заяви на пошту. Однак, внаслідок технічної помилки канцелярії суду позовна заява була зареєстрована 06.05.2024, оскільки вказаний позов було надіслано разом із позовною заявою про розірвання шлюбу. Представником апелянта подавались до суду заяви про ухвалення судом додаткового рішення з питань щодо вирішення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини та витрат на правничу допомогу, які по суті не були вирішені судом. Однак, суд по суті самоусунувся у вирішенні вказаних вимог, та судове рішення залишилось неповним та невирішеними залишились вказані вимоги позову.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд змінити додаткове рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 03 червня 2025 року, виклавши другий абзац його резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліментів на її утримання у розмірі від усіх видів заробітку чи доходів боржника, починаючи з 18.04.2024 - дня подання в суд шляхом здачі на пошту позовної заяви і до досягнення неповнолітньої донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, яке у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання».
Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована тим, що через неуважність працівників канцелярії суду, а також через небажання головуючої у справі надати належну оцінку наданим доказам на підтвердження подання на пошту рекомендованого листа із позовною заявою 18.04.2024, порушені інтереси дитини на отримання аліментів саме з цього дня, як це передбачено ч.6 ст. 124 ЦПК України.
Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
13.09.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1085.
За час шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 від 29.10.2021, актовий запис №4698.
Станом на сьогодення, сторони вже тривалий час проживають окремо одна від одної, їх спільна дитина проживає разом з матір'ю та знаходиться на її повному утриманні, оскільки відповідач не надає їй у добровільному порядку матеріальну допомогу як на утримання доньки, так і на утримання, хоча за станом здоров'я є працездатним і не має для цього будь - яких перешкод.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2)доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно зі ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, ч.ч. 7, 8 ст.7СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційних скаргах
Звертаючись до суду із даними апеляційними скаргами, ОСОБА_1 , не оскаржує встановлені судом фактичні обставини справи, а фактично лише посилається на те, що судом невірно визначена дата початку стягнення аліментів. Зокрема, як зазначає скаржниця, нею 18.04.2024 було подано до суду, через засоби поштового відправлення, дві позовні заяви, а саме про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів. Однак внаслідок технічної помилки канцелярії суду позовна заява про стягнення аліментів була зареєстрована не в день її надходження до суду - 23.04.2024, а значно пізніше - 06.05.2024, оскільки обидва позовні заяви - про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів (що знаходилися в одному поштовому конверті хоча і були підшиті окремо одна від одної) були зареєстровані під одним номером, як один позов та передані на розгляд судді Кремер I.O. Тільки після того, як представник позивачки адвокат Мирковіч В.Ю. прибув в суд та показав, що в матеріалах справи №523/6849/24 (провадження №2/523/3692/24) містяться дві позовні заяви з окремими вимогами, тобто 06.05.2024, відбулася перереєстрація позову про стягнення аліментів з присвоєнням справі про їх стягнення №523/7568/24 та переданням її на розгляд судді Аліної С.С. На думку скаржниці, у зв'язку з допущеною технічною помилкою канцелярії суду, судом першої інстанції невірно визначено строк початку стягнення аліментів, чим порушено її право на отримання аліментів, починаючи з дня подання позовної заяви до поштового відділення - тобто з 18.04.2024.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегією суддів встановлене наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 06.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Мирковіч В.Ю. - звернувся до суду із заявою, у якій, зокрема, вказав на зазначену технічну помилку канцелярії суду. На підтвердження своїх доводів він долучив копії документів, що підтверджують відправлення позовної заяви про стягнення аліментів 18.04.2024 та її отримання судом 23.04.2024 (а.с. 16-19).
Так, доказом подання ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення аліментів саме 18.04.2024 є копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якої вбачається, що поштове відправлення, адресоване до Суворовського районного суду м. Одеси, було подано у відділенні зв'язку м. Одеса-1 18.04.2024 та отримане судом 23.04.2024. У графі «зміст відправлення» зазначено - «позовні заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів», що підтверджує доводи скаржниці та її представника про одночасне подання до суду двох окремих позовних заяв (а.с.19).
Відповідно до положень ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. При цьому днем пред'явлення позову вважається день подання позовної заяви до суду, у тому числі шляхом її направлення поштою.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують її направлення відповідачу, а також інші документи, які свідчать про належне подання позову до суду. Отже, доказом дати звернення до суду є поштова квитанція або інші документи, що підтверджують відправлення позовної заяви на адресу суду.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 направила позовну заяву про стягнення аліментів на адресу суду 18.04.2024, що підтверджується наявними у справі поштовими документами, а суд отримав зазначене відправлення 23.04.2024.
Разом із тим, фактична реєстрація цієї позовної заяви у канцелярії суду відбулася лише 06.05.2024, у зв'язку з технічною помилкою працівників суду, яка підтверджується заявою представника позивачки та відповідними матеріалами справи.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що помилка у реєстрації позовної заяви не може впливати на визначення дати пред'явлення позову до суду, оскільки це є об'єктивною технічною обставиною, яка не залежала від волі позивачки та не може позбавляти її права на отримання аліментів від дня фактичного звернення до суду.
Таким чином, виходячи з наведеного, датою пред'явлення позову про стягнення аліментів слід вважати 18.04.2024, а тому аліментні зобов'язання підлягають нарахуванню саме з цієї дати, а не з дати реєстрації позовної заяви канцелярією суду.
Суд першої інстанції безпідставно визначив початком стягнення аліментів дату фактичної реєстрації позовної заяви у канцелярії суду - 06.05.2024, тоді як відповідно до вимог цивільно процесуального законодавства, днем пред'явлення позову слід вважати день його подання до установи зв'язку для відправлення до суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині неправильного визначення судом першої інстанції дати початку стягнення аліментів, а тому резолютивна частина заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 підлягає зміні, із зазначенням початку строку стягнення аліментів з 18.04.2024.
В іншій частині заочне рішення суду не оскаржувалось, а отже не було предметом апеляційного розгляду.
Щодо оскарження додаткового рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року, колегія суддів враховує, що фактично доводи скарги ОСОБА_1 також зводяться до невірного визначення судом дати початку стягнення аліментів на дружину.
Оскільки правова природа аліментів стягнення коштів на утримання особи, є однаковою для будь-якого суб'єкта, на користь якого такі кошти стягуються (дитина, непрацездатні батьки, один з подружжя), то наявні підстави застосувати аналогію закону і визначити час, з якого присуджуються аліменти на утримання дружини за аналогією приписів ч.1 ст.191 СК України з дня звернення до суду із позовом, а саме із 18.04.2024.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначеного судом періоду, з якого слід починати стягнення аліментів , тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про постановляння окремої ухвали відносно судді Аліної С.С., колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Згідно із ч.1 ст.262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Згідно ч. 10 ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Тобто, аналіз положень наведеної статті ЦПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.
Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду. При цьому скасування судового рішення не є безумовною підставою для постановлення окремої ухвали.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено: «окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду».
Однак, колегія суддів вважає, що правові підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі відсутні, оскільки допущені судом першої інстанції помилки є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2024 року та додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року в частині визначеного судом періоду, з якого слід починати стягнення аліментів змінити, зазначивши початок стягнення аліментів з 18 квітня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: