13.10.25
22-ц/812/1662/25
Єдиний унікальний номер судової справи 484/2251/25
Номер провадження 22-ц/812/1662/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
13 жовтня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Чистою В.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», заочне рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 04 липня 2025 року, під головуванням судді Шикері І.А. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».
13 травня 2024 року між АТ «А-Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №A263СТ155101306778, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 52 000 грн. строком на 24 місяці зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 75% на рік.
Кредитний договір складається з заяви клієнта та графіку погашення кредиту.
Взятий на себе обов'язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань не дотримав, у зв'язку із чим станом на 25 квітня 2025 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 73 675 грн. 81 коп., з яких: 48 124 грн. 31 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22 826 грн. 18 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами, 2 725 грн. 32 коп. - загальний залишок заборгованості за пенею.
Посилаючись на викладені обставини, АТ «А-Банк» просило позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №A263СТ155101306778 від 13 травня 2024 року у загальному розмірі 73 675 грн. 81 коп., а також судові витрати у справі в сумі 2 422 грн. 40 коп.
Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2025 року позов АТ «А-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором А263СТ155101306778 від 13 травня 2024 року, яка складається з: заборгованості за кредитом, в сумі 48 124 грн. 31 коп. та 22 826 грн. 18 коп. - заборгованості по відсоткам, а всього стягнуто 70 950 грн. 49 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 399 грн. 14 коп.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір А263СТ155101306778 від 13 травня 2024 року. Позивач умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачу кредит, однак, відповідач належним чином свої зобов'язання не виконав, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачує, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тілом) в сумі 48 124 грн. 31 коп. та 22 826 грн. 18 коп. - заборгованість по відсоткам.
В той же час, суд вважав, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею в сумі 2 725 грн. 32 коп. задоволенню не підлягає, оскільки п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідним договором, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Не погодившись із судовим рішенням, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення міськрайонного суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що міськрайонний суд дійшов до помилкового висновку про відмову у стягненні пені з відповідача, оскільки не врахував, що ЦК України у даному питанні є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, а спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
На думку позивача, з огляду на дату набрання чинності такої редакції пункту 6 Розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування», неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, а з 24 січня 2024 року заборона на нарахування неустойки відсутня, а тому в частині вимог про стягнення з відповідача пені позов банку є обґрунтованим.
Зміст доводів апеляційної скарги свідчить про те, що АТ «А-Банк» не оскаржує рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитом і процентами, а тому згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи в судове засідання апеляційної інстанції від 13 жовтня 2025 року не з'явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки: позивач через підсистему Електронний суд, відповідач ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, шо позивач просив розглянути справу за відсутності його представника.
Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надсилав, доказів поважності причин неявки суду представлено не було.
Відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо сторони, представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляд справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями ст.ст.1048,1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст. 546 ЦК України).
У ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч.ч.1,2 ст.551 ЦК України).
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2024 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, звернувся до АТ «А-Банк» з заявою про надання послуги «Швидка готівка» №A263СТ155101306778 щодо надання останньому кредит в розмірі 52 000 грн., строком на 24 місяців (тобто до 13 травня 2026 року) зі сплатою процентів у розмірі 75% щорічно (а.с.8-9).
Позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти щомісячними платежами у розмірі 4 280 грн 28 коп.
У випадку порушення зобов'язань з погашення заборгованості позичальник зобов'язався сплатити банку пеню у розмірі 0.07% (не менше 1 грн.) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
Договір підписано електронним підписом позичальника, у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.
Меморіальним ордером №TR.36752899.41846.1650 від 13 травня 2024 року, який наявний в матеріалах справи, підтверджується факт перерахування позивачем 52 000 грн. на рахунок ОСОБА_1 , призначення платежу: видача кредиту згідно договору №A263СТ155101306778 від 13 травня 2024 року (а.с.11).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за підрахунками позивача, в зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань, у позичальника ОСОБА_1 виникла заборгованість станом на 25 квітня 2025 року в загальному розмірі 73 675 грн. 81 коп., з яких: 48 124 грн. 31 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22 826 грн. 18 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами, 2 725 грн. 32 коп. - загальний залишок заборгованості за пенею.
Задовольняючі частково позовні вимоги міськрайонний суду вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 48 124 грн. 31 коп. та 22 826 грн. 18 коп. - заборгованість по відсоткам.
Оскільки в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками судове рішення не оскаржується, то апеляційним судом у вказаній частині рішення не переглядається.
В частині незгоди позивача з рішенням суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 725 грн. 32 коп., апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі закон).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Згідно з п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Оскільки пеня за кредитним договором нарахована за період з 13 травня 2024 року по 25 квітня 2025 року, то ОСОБА_1 звільняється від обов'язку її сплати на користь АТ «А-Банк».
Викладення Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» пункту 6 розділу ІV Закону №1734-VIII у новій редакції не змінює визначене ЦК України правове регулювання звільнення позичальників від сплати на користь кредитодавців неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором у період воєнного стану.
За такого, в оскаржуваній частині міськрайонний суд прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення на його користь пені з відповідача.
Інші доводи, які наведені в апеляційній скарзі, зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський суд з прав людини вказав що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків районного суду, а тому апеляційна скарга АТ «А-Банк» на підставі ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишенню без змін.
За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу АТ «А-Банк» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 14 жовтня 2025 року