13.10.25
22-ц/812/1752/25
Єдиний унікальний номер судової справи:489/8561/23 Суддя першої інстанції Микульшина Г.А.
Провадження № 22-ц/812/1752/25 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
13 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 489/8561/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Чистою В.В.,
за участі: прокурора - Цвікілевич Н.В., представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві - Гаїбова Р.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Микульшиної Г.А., в залі судового засідання в м. Миколаєві, повний текст якої складено 08 квітня 2024 року, за скаргою Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
встановив:
В грудні 2023 року представник Окружної прокуратури міста Миколаєва Ярош Н.С. в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС) Степанець-Лосєвої М.С., в якій просив визнати протиправними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Степанець-Лосєвої М.С. та скасувати повідомлення від 11 грудня 2023 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу-виконавчого листа у справі № 1/1416/429/2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року.
Скаргу мотивовано тим, вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2013 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частини першої статті 185 КК України та призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрати на лікування потерпілої від злочину в розмірі 9 361.22 грн.
На виконання вказаного вироку в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 було видано виконавчий лист. Вказаний документ неодноразово перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби з 14 червня 2013 року та повертався стягувачу без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. Проте після чергового направлення вказаного виконавчого листа для примусового виконання до Інгульського ВДВС головним державним виконавцем Степанець-Лосєвою М.С. 11 грудня 2023 року було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам закону. А саме виконавчий лист викладено російською мовою та не містить адреси стягувача.
Окружна прокуратура міста Миколаєва вважала такі дії головного державного виконавця протиправними та посилалася на те, що до виконавчого документу мають застосовуватись вимоги законодавства, чинного на час його видачі.
На час видачі виконавчого документа російська мова в місті Миколаєві мала статус регіональної, крім того, сам вирок, на виконання якого видано виконавчий лист, викладено на російській мові. Відсутність у виконавчому листі відомостей про адресу стягувача - за наявності в ньому найменування та ЄДРПОУ останнього, а також враховуючи неодноразові попередні звернення стягувача до органів державної виконавчої служби, що мали наслідком відкриття виконавчого провадження, на переконання заявника, не свідчить про невідповідність такого виконавчого документа вимогам законодавства. А рішення головного державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання - обумовлено надмірним формалізмом та перешкоджає примусовому виконанню судового рішення. Крім того, скаржник зазначав, що із заявою про прийняття виконавчого листа до виконання він звернувся 11 червня 2019 року, а повернуто його було 11 грудня 2023 року, тобто через 3,5 роки, що є прямим порушенням Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на викладене, заявник просив про задоволення скарги.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 21 серпня 2012 року № 19/4 «Про надання російській мові статусу регіональної у м. Миколаєві» російська мова набула статусу регіональної на території міста Миколаєва. Отже, викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) на мові, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин.
Підставою для повернення виконавчого листа державний виконавець вказала на те, що у виконавчому документі не зазначено адресу стягувача, що підтверджує, що дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» (як у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, так і в редакції, чинній станом на час виконання оскаржуваної виконавчої дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання). Державний виконавець Степанець-Лосєва М.С. під час складання оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання керувалась постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А.О. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 11 грудня 2023 року №59335543, яка відповідно до положень чинного законодавства, є обов'язковою для неї.
Не погодившись з ухвалою суду, заступник керівника Окружної прокуратури м.Миколаєва оскаржив її в апеляційному порядку подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції зазначено, що скарга прокурора є безпідставною та необґрунтованою, а отже в її задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.
Разом з тим, з мотивувальної частини ухвали вбачається, що суд погодився з доводами прокурора, що викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) мовою, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних відносин (станом на 13 травня 2013 року).
Отже, фактично суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги прокурора в цій частині, водночас резолютивна частина ухвали не відповідає зазначеному висновку.
Ураховуючи, що, резолютивна частина судового рішення це заключна частина єдиного документа суду, логічним є її узгодженість та відповідність висновкам мотивувальної частині. Натомість, суперечливість та відсутність логічності між мотивувальною та резолютивною частиною рішення ставлять під сумнів його законність і обґрунтованість. Проте, оскаржувана ухвала містить протилежні висновки суду: з одного боку щодо обґрунтованості частини доводів прокурора, з іншого, що скарга є безпідставною та необґрунтованою, у задоволенні якої треба відмовити у повному обсязі.
Більш того, залишаючи скаргу прокурора без задоволення у повному обсязі, суд фактично підтверджує законність підстав повернення виконавчого документу в частині неможливості викладення наказу мовою судового рішення, на виконання якого його видано.
Як наслідок, стягувач (прокурор) з метою подальшого виконання судового рішення має звернутись до суду з заявою про виправлення помилки у виконавчому документі, допущені при його оформленні ще у 2013 році, спираючись на оскаржувані повідомлення про повернення виконавчого документу та ухвалу суду про відмову у задоволенні скарги прокурора, відповідно до яких виправленню підлягає: мова, якою викладено документ, що не узгоджується з вимогами законодавства, чинними на час видачі виконавчого документу, та зазначення адреси стягувача.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично ставить суд, який буде розглядати заяву про виправлення помилки у виконавчому документі, в умови свідомого порушення вимог законодавства, що є неприпустимим та суперечить основній засаді судочинства - законності.
Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. Саме тому судова практика складається таким чином, щоб судове рішення було виконано якомога швидше.
Ураховуючи, що у виконавчому документі був зазначений код ЄДРЮОФОП стягувача та його інші реквізити, у тому числі і платіжні, державний виконавець, маючи відкритий доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (станом на час винесення постанови про відкриття провадження - 12 червня 2019 року) не мав жодних перешкод для відкриття виконавчого провадження.
Крім того, стягувачем за виконавчим документом є орган місцевого самоврядування міста, чия адреса є загальновідомою та міститься у відкритому доступі, що однозначно вказує на формальність повернення виконавчого документу саме з цих підстав. Проте, судом першої інстанції в порушення вимог пункту 3 частини 4 статті 263 ЦПК України вказані аргументи проігноровані та як наслідок мотивована оцінка їм не надана.
При цьому суд обмежився посиланням на позиції Верховного Суду у справі №806/2273/17, при розгляді якої встановлено відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду фізичної особи - стягувача, який є одним з основних особистих документів громадянина України і можливість отримання якого, з огляду на положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця відсутня.
За такого, правовідносини у справах не є подібними, що виключає можливість застосування висновку Верховного Суду у справі № 806/2273/17 до спірних правовідносин.
Окремо заявник зазначає щодо необхідності дотримання принципу «належного урядування».
Отже, висновок суду щодо відсутності у державного виконавця дискреційних повноважень на прийняття іншого рішення, ніж оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, ураховуючи скасування начальником відділу постанови про відкриття виконавчого провадження № 59335543 від 12 червня 2019 року, не відповідає наведеним нормам права та суперечить основним засадам виконавчого провадження.
Від Інгульського ВДВС надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві зазначено, що судом першої інстанції було досліджено всі надані докази та обґрунтування, на які посилалися сторони.
Окремо суд першої інстанції звернув увагу, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред'явити виконавчий документ на виконання.
Ленінський районний суд зробив правильні висновки, що недоліки виконавчого листа, виявлені державним виконавцем, повинні бути виправлені, а виконавчий лист повинен відповідати вимогам закону.
На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва скасував.
Провадження у справі № 489/8561/23 за скаргою Окружної прокуратури міста Миколаєва, заінтересована особа - Інгульській відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дії головного державного виконавця неправомірними та скасування повідомлення про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу - закрив.
Повідомив Окружну прокуратуру міста Миколаєва про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду і протягом десяти днів з дня отримання постанови заявник має право звернутися до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшов помилкового висновку про те, що скарга на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
12 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання представника Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тарасенка К.В. про закриття провадження по справі 489/6410/16-ц у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тарасенка К.В. про закриття провадження по справі 489/6410/16-ц у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що на підставі вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року, який набрав законної сили 21 березня 2013 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради кошти, витрачені Миколаївською міською лікарнею швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої ОСОБА_2 , у сумі 9 361 грн.
На виконання вказаного вироку суду Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року було видано виконавчий лист № 1/1416/429/2012, складений російською мовою: «Исполнительный лист № 1/1416/429/2012 выдан 13.05.2013 Ленинским районным судом г. Николаева взыскать с ОСОБА_5 в пользу государства в лице департамента финансов Николаевского городского совета средства, потраченные Николаевской городской больницей скорой медицинской помощи на лечение потерпевшей ОСОБА_4 в сумме 9361 (девять тысяч триста шестьдесят одна) грн.» (мовою оригіналу).
Вказаний виконавчий лист з 14 червня 2013 року перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби та його неодноразово було повернуто без виконання: 27 липня 2014 року, 29 червня 2016 року та 21 лютого 2019 року.
12 червня 2019 року головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Щербатих М. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59335543 з виконання виконавчого листа № 1/1416/429/2012, виданого 13 травня 2013 року (т. 3, а. с. 66).
За результатами розгляду скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва від 27 жовтня 2023 року на рішення та бездіяльність виконувача обов'язків начальника Інгуського ВДВС Гаїбова Р.Е. при перевірці законності виконавчого провадження №59335543 начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Голотребчуком Ю.А. 24 листопада 2023 року була винесена постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 (т. 4 а. с. 120- 124, 149-156).
Постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області від 24 листопада 2023 року при здійсненні виконавчого провадження № 59335543 визнано:
дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Щербатих М. В. такими, що вчиненні з порушенням вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абз. 1 частини другої статті 15, частини першої статті 18, частини четвертої статті 27, частини восьмої статті 48, абз. 3 частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 пункту 4 розд. III, абз. 4 пункту 8 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, п. 5 розд. I Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5;
дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Степанець-Лосєвої М.С. такими, що вчиненні з порушенням вимог частини третьої статті 13, частини першої статті 18, частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 5 розд. I Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5;
дії начальника Інгульського ВДВС Павлюка П. М. щодо перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4, 5 пункту 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5;
дії начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. щодо перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4, 5 пункту 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5;
дії виконувача обов'язків начальника Інгульського ВДВС Гаїбова Р. Е. щодо перевірки законності виконавчого провадження №59335543 визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4, 5 пункту 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.
Також начальнику Інгульського ВДВС Терещенку А. О. доручено: скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського ВДВС Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року № 59335543 та зобов'язано головного державного виконавця Інгульського ВДВС Степанець-Лосєву М. С. при здійсненні виконавчого провадження № 59335543 провести виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», та повідомити Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області про виконання даної постанови у строк до 11 грудня 2023 року.
На виконання доручення начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області відповідно до постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 24 листопада 2023 року начальником Інгульського ВДВС Терещенком А. О. 11 грудня 2023 року винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 (т. 4, а. с. 161-163).
Згідно вказаної вище постанови визнано постанову головного державного виконавця Інгульського ВДВС Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що винесена з порушенням вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абз. 1 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5; скасовано вказану вище постанову та зобов'язано головного державного виконавця Інгульского ВДВС Степанець-Лосєву М. С. в строк до 11 грудня 2023 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (т. 4, а. с. 158-160).
11 грудня 2023 року головним державним виконавцем Степанець - Лосєвою М. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам закону. А саме виконавчий лист викладено російською мовою та не містить адреси стягувача.
З матеріалів справи убачається, що у грудні 2023 року заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва зі скаргою, в якій просив суд:
визнати протиправними дії начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень Голотребчука Ю. А. з винесення постанови від 24 листопада 2023 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № № 59335543 в частині зобов'язання начальника Інгульського ВДВС скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №№ 59335543 від 12 червня 2019 року;
скасувати постанову від 24 листопада 2023 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № № 59335543 в частині зобов'язання начальника Інгульського ВДВС скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження № №59335543 від 12 червня 2019 року;
визнати протиправними дії начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. щодо винесення постанови від 11 грудня 2023 року про визнання постанови головного державного виконавця Інгульського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що винесена з порушеннями вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абз. 1 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 пункту 4 розд. 3 Інструкції та її скасування;
скасувати постанову від 11 грудня 2023 року про визнання постанови головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що винесена з порушеннями вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абз 1 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 пункту 4 розд. 3 Інструкції та її скасування;
визнати протиправними дії начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. щодо винесення постанови від 11 грудня 2023 року про результати перевірки законності виконавчого провадження №№ 59335543;
скасувати постанову від 11 грудня 2023 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № № 59335543.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 489/8251/23 провадження № 61-6263св24 касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасовано.
Скаргу заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва на дії та рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено.
10 грудня 2024 року начальником Інгульського ВДВС Терещенком А.О. винесена постанова, якою скасовано повідомлення головного державного виконавця Степанець- Лосєвою М. про повернення документа стягувачу без прийняття до виконання від 11 грудня 2023 року та зобов'язано заступника начальника Інгульського ВДВС Гаїбова Р.Е. в строк до 09 січня 2024 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
30 червня 2025 року заступником начальника Інгульського ВДВС Гаїбовим Р.Е. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1/1416/429/2012 виданого 13 травня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція апеляційного суду.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Миколаївської міської ради від 21 серпня 2012 року № 19/4 «Про надання російській мові статусу регіональної у м. Миколаєві» російська мова набула статусу регіональної на території міста Миколаєва. Отже, викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) на мові, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин. Підставою для повернення виконавчого листа державний виконавець вказала на те, що у виконавчому документі не зазначено адресу стягувача, що підтверджує, що дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» (як у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, так і в редакції, чинній станом на час виконання оскаржуваної виконавчої дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання). Державний виконавець Степанець-Лосєва М.С. під час складання оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання керувалась постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А.О. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 11 грудня 2023 року №59335543, яка відповідно до положень чинного законодавства, є обов'язковою для неї.
Колегія суддів не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, яке передбачає як прийняття судом остаточного рішення, так і його виконання, яке забезпечується державою.
ЄСПЛ вказує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвекції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»).
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Колегія суддів зауважує, що виконавчий лист декілька разів перебував на виконанні і його повернення 27 липня 2014 року, 29 червня 2016 року та 21 лютого 2019 року відбувалось не через те, що у ньому не зазначено адреса стягувача, а у зв'язку з неможливістю виконання. Крім того, в якості стягувача зазначено орган державної влади, інформація щодо якого та його місцезнаходження є відкритою, яку можливо отримати з відкритих джерел.
Отже, враховуючи визначені Закону України «Про виконавче провадження» повноваження державного виконавця щодо отримання необхідної інформації, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо не зазначення місцезнаходження стягувача у виконавчому документі як підставу відмови у задоволенні скарги містять ознаки формальності. Хоча в частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» закріплена необхідність зазначення місцезнаходження стягувача, проте оскільки у виконавчому провадження стягувачем є орган місцевого самоврядування у державного виконавця були відсутні перешкоди для отримання інформації щодо його місцезнаходження.
Висновок суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Степанець- Лосєва М.С. під час складання оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання керувалась постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А.О. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 11 грудня 2023 року №59335543, яка відповідно до положень чинного законодавства, є обов'язковою для неї, є необґрунтованим, оскільки цією постановою головного державного виконавця не було зобов'язано винести повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу.
При цьому, апеляційна скарга не містить доводів щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) на мові, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
Таким чином, розглядаючи скаргу, суд наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги прокурора.
Разом з тим, враховуючи, що на час перегляду справи апеляційним судом оскаржуване повідомлення головного державного виконавця Степанець - Лосєвої М. про повернення документа стягувачу без прийняття до виконання від 11 грудня 2023 року постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А.О. від 10 грудня 2024 року скасовано та виконавче провадження закрито у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, колегія суддів вважає недоцільним повторне скасування вказаного повідомлення судовим рішенням.
Тому відповідно до статті 376 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про часткове задоволення скарги прокурора.
Оскільки судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із частковим задоволенням скарги, то відповідно до пункту 13 частини 1 статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору за подання скарги до суду апеляційної та касаційної інстанцій підлягають перерозподілу.
Згідно платіжної інструкції №591 від 17 квітня 2024 року Миколаївською обласною прокуратурою сплачено 3 028 грн судового збору за подання апеляційної скарги та платіжної інструкції №981 від 12 червня 2024 року - 2 422, 40 грн за подання касаційної скарги (т.4 а.с.237, т.5 а.с.32).
Судовий збір сплачений прокурором у загальному розмірі 5 450, 40 грн підлягає покладенню на Інгульський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Керуючись статтями 367, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Степанець-Лосєвої М.С. з винесення повідомлення від 11 грудня 2023 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу -виконавчого листа у справі № 1/1416/429/2012, виданого Ленінським районним судом м.Миколаєва 13 травня 2013 року.
Стягнути з Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34993225) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) 5450, 40 грн (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн судового збору в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н. В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т. В. Серебрякова
Повна постанова складена 14 жовтня 2025 року.