Справа № 630/1013/25
Провадження № 2/630/435/25
14 жовтня 2025 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Сухорукова І.М.,
за участю секретаря Дубрової А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду системою «електронний суд» із даним позовом, в якому вказав, що відповідач 11.01.2021 уклав кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна». У подальшому, ТОВ «Лінеура Україна» за договором факторингу № 1-07092021 відступило право вимоги до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп». У подальшому ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступило право вимоги до відповідача до ТОВ ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» на підставі договору № 2-07/09/2021. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 32780 грн.
Ухвалою від 05 вересня 2025р. провадження по справі було відкрито та її розгляд призначено у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 05 вересня 2025р. було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з Акціонерного товариства «Ощадбанк» про належність відповідачу платіжної карти та зарахування на неї кредитних коштів.
Позивач у позовній заяві просив розглядати справу в спрощеному порядку, а також зазначив, що просить розглядати справу у його відсутності та проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач відзиву на позов або клопотань до суду не подав. На адресу суду повернулося поштове повідомлення про вручення поштового відправлення з конвертом з відміткою на конверті: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, враховуючи згоду представника позивача, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
З врахуванням вказаного, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
11 січня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1444057, який позичальник підписав за допомогою електронного підпису. За п. 1.2, 1.3 договору, сторони погодили кредит на суму 10000,00 грн, строком на 30 днів із визначеним графіком повернення коштів. За пунктом 1.4.1 сторони погодили процентну ставку 1,9% в день, а також у п. 1.4.2 сторони передбачили знижену процентну ставку у 0,76% у разі повного погашення кредиту у строк кредитування або протягом трьох днів. За пунктом 2.1 договору, кредит надається в безготівковій формі на карту НОМЕР_1 . Додатком №1 до договору є графік розрахунків, де вказана сукупна сума процентів за строк кредитування 30 днів у розмірі 12280 грн у строк до 10.02.2021.
Як вбачається з відповіді АТ «Ощадбанк», отриманої судом у порядку витребування доказів, ОСОБА_1 належить карта № НОМЕР_2 , на яку 12.01.2021 було зараховано 10000,00 грн.
За договором факторингу №1-07092021 від 07.09.2021 ТОВ «Лінеура Україна» відступило до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками. Відповідно до витягу з реєстру прав вимог до даного договору факторингу, передано право вимоги і до боржника ОСОБА_1 за договором №1444057 із загальною сумою заборгованості у розмірі 32780,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 10000 грн, заборгованості по відсоткам: 22780,00 грн.
За договором відступлення права вимоги №2-07/09/2021 від 07.09.2021 ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» відступило до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками. Відповідно до витягу з реєстру прав вимог до даного договору відступлення прав вимоги, передано право вимоги і до боржника ОСОБА_1 за договором №1444057 із загальною сумою заборгованості у розмірі 32780,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 10000 грн, заборгованості по відсоткам: 22780,00 грн.
За розрахунком заборгованості виконаними позивачем ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», зазначено заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором №1444057 із загальною сумою заборгованості у розмірі 32780,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 10000 грн, заборгованості по відсоткам: 22780,00 грн.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З наданих позивачем документів вбачається, що кредитний договір між сторонами укладався в електронній формі. Відповідь АТ «Ощадбанк» свідчить про належність вказаної у договорі банківської картки відповідачу та про зарахування на неї кредитних коштів.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 11 січня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позичальником ОСОБА_1 кредитного договору в електронній формі. ТОВ «Лінеура Україна» у повному обсязі виконало свої зобов'язання за вищевказаним договором, надавши кредит в сумі 10000,00 грн відповідачу ОСОБА_1 .
За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідачем, згідно до наданих позивачем розрахунків, грошові кошти повернуто не було.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Позивач надав документацію, яка наявна у нього як у нового кредитора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.
Таким чином, до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» перейшли всі права ТОВ «Лінеура Україна» щодо права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 1444057.
ОСОБА_1 не виконала у повному обсязі свого обов'язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості. Таким чином позивач ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача відповідно до умов договору.
Разом із цим, суд вважає, що розмір заборгованості обґрунтований не у повному обсязі у зв'язку із наступним.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач протягом строку кредитування у 30 днів не сплатив кредит та проценти за користування кредитом.
Представником позивача не були надані докази, які б підтверджували вчинення відповідачем дій на пролонгацію строку кредиту, передбачених розділом 4 договору.
За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 22780,00 гривень.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов'язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.
Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.
Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.
У зв'язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.
За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Для захисту прав позичальника у розділі 7 договору біло обумовлено фінансову відповідальність боржника у вигляді пені за порушення його умов.
Отже, позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов'язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.
За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором 30 денний строк кредитування (який сторонами пролонгований не був).
Передбачений п.1.4.1 розмір 1,9 процентів від суми кредиту 10000,00 грн складає 190,00 грн, Таким чином, за 30 днів відсотки мали бути нараховані у розмірі 5700 грн.
Разом, заборгованість позивача станом дату закінчення строку дії кредитування становила 15700 грн (10000,00 грн тіла кредиту + 5700,00 грн нарахованих відсотків).
У зв'язку із викладеним позов підлягає частковому задоволенню у сумі 15700,00 грн.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» уклав із адвокатом Пархомчуком С.В. договір про надання правової допомоги від 09.07.2025р. У позовній заяві адвокат Пархомчук С.В. зазначає, що його витрати на правову допомогу позивачу у розмірі 10500 грн та вказівкою на те, що витрати часу склали 5 годин.
Відповідно до положень частини 3 ст. 141 ЦПК України: при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Судом отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо позивача ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», з якого вбачається, що ОСОБА_2 вказаний керівником ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», а також має 100% частки статутного капіталу у даному товаристві. Окрім того, серед видів діяльності ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» вказано і діяльність у сфері права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку витрати на правову допомогу не є реальними витратами ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», оскільки вони були нараховані та сплачені позивачем ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» на користь володільця та керівника цього ж самого товариства ПархомчукаС.В., який має адвокатське посвідчення. Тобто у даному випадку такі витрати не містять ознак їх реальності, мають штучний характер та носять ознаки спроби надмірного збагачення позивача.
Більш того, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» задекларувало серед видів своєї діяльності і діяльність у сфері права.
Тому суд констатує, що заявлені витрати на правничу допомогу не є обґрунтованими, всупереч вимогам п. 2 ч.3 ст.141 ЦПК України, і мають ознаки штучного та надмірного збагачення позивача, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.
Сума задоволених вимог 15700 грн складає 47,9% від 32780 грн. заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2422,40 грн.
Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 47,9 % сплаченого судового збору, тобто 1160,33 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -
вирішив :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» ЄДРПОУ 44002941, заборгованість за кредитним договором №1444057 від 11.01.2021 у розмірі 15700 (п'ятнадцять тисячі сімсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» ЄДРПОУ 44002941, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1160 (одна тисяча сто шістдесят) грн 33 коп.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Сторони: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» ЄДРПОУ 44002941, 01042, м.Київ, вул.. Саперне Поле, буд.12;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої АДРЕСА_1 .
Суддя І.М. Сухоруков