Справа № 607/6361/25Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/867/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
23 вересня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №607/6361/25 за апеляційною скаргою Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дату складення повного тексту не зазначено) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,
У березні 2025 року ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач, апелянт) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/9223/23 стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачки 288100 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 40900 грн витрат, понесених у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
23 лютого 2024 року до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (далі - ГУ ДКС України у Тернопільській області) надіслано поштовим зв'язком заяву про виконання рішення суду щодо стягнення коштів з державного бюджету та оригінал виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2024 року у справі №607/9223/23. Згідно з листом ДКС України від 28 березня 2024 року №5-06-06/6717 з 25 березня 2024 року обліковується виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2024 року у справі №607/9223/23 про стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у сумі 288100 грн та витрат, понесених у зв'язку з наданням юридичної допомоги у розмірі 40900 грн. На день звернення з позовом рішення суду не виконане.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачка просила стягнути 3% річних у розмірі 7287.06 грн та інфляційні втрати в розмірі 31463.16 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто із Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в користь ОСОБА_2 3% річних у розмірі 7287.06 грн, інфляційних втрат у розмірі 31463.16 грн та судовий збір у розмірі 1211.20 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ДКС України подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845) не передбачає строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування трьох відсотків річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення.
Вказує, що законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
На думку апелянта, оскільки законодавство не визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення.
Звертає увагу, що Верховна Рада України не передбачала у попередні роки та не передбачила у 2025 році асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох відсотків річних після виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою, а тому судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік (про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних), не може бути виконане.
У зв'язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2023 року у справі № 607/9223/23 стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 288100.00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 40900.00 грн витрат, понесених у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
На виконання цього рішення 01 лютого 2024 року видано виконавчий лист №607/9223/23, боржником у виконавчому листі є Державний бюджет України.
ОСОБА_2 разом із заявою від 23 лютого 2024 року направила виконавчий лист на адресу ГУ ДКС України у Тернопільській області, який надійшов 28 лютого 2024 року та зареєстрований за вх. №6-4031.
Після отримання відповіді від заподіювачів шкоди (Голового управління Національної поліції у Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури) ГУ ДКС України у Тернопільській області 21 березня 2024 року №04-08-08/2308 направило до Казначейства (зареєстровано 25 березня 2024 року за №08-25865) пакет документів для виконання в порядку черговості за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі ? КПКВК 3504030).
З 25 березня 2024 року виконавчий лист обліковується у Казначействі для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504030.
Після подання виконавчого листа до виконання, позивач неодноразово звертався із заявами (скаргами) до Міністерства фінансів України та ДКС України про стан виконання рішення суду.
Станом на день звернення із позовом рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року у справі №607/9223/23 не виконано.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі№ 686/21962/15-ц).
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Статтею 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
В силу частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною другою статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
Із положень частини четвертої статті 58 ЦПК України слідує, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
За змістом вищевказаних правових норм стягнення процентів від простроченої суми та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання державою грошового зобов'язання проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі, тому боржником зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.
В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).
У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у справі №420/2411/19 (постанова від 09 листопада 2023 року, п.85).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI), у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина 4 статті 3 Закону №4901-VI).
У разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI) (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №906/1283/16).
Отже, з вищенаведених норм права слід дійти висновку, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 в справі за аналогічних правовідносин про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання та інфляційних втрат за невиконання рішення суду про стягнення на користь позивачки з державного бюджету грошових коштів на відшкодування шкоди.
У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що державою не виконано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/9223/23 про стягнення із держави України на користь ОСОБА_2 288100.00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 40900.00 грн витрат понесених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, хоча виконавчий лист на виконання цього рішення з 25 березня 2024 року обліковується у Казначействі для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504030.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства, висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин норм ст.625 ЦК України є законними та обґрунтованими.
Посилання апелянта на Порядок №845 та те, що він не передбачає строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування трьох відсотків річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення, не заслуговують на увагу, оскільки це встановлено нормами чинного законодавства, при цьому, норми закону мають вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що Порядком №845 встановлено, що відшкодування за виконавчими документами відбувається залежно від наявності коштів, передбачених в державному бюджеті для таких цілей та те, що Верховною Радою України не передбачено відповідних асигнувань для виплати інфляційних втрат та 3% річних, зважаючи на наступне.
ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» у рішенні від 08 листопада 2005 року, справі «Бакалов проти України» у рішенні від 30 листопада 2004 року та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17 у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27 березня 2018 року справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10 квітня 2018 року у справі №12-46гс18.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача за період з 25 червня 2024 року до 21 березня 2025 року суму індексації та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2023 року у справі №607/9223/23.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома