Справа № 607/20229/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/262/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - арешт майна
14 жовтня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
власника майна - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №11-сс/817/262/25 за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2025 року про відмову в арешті майна, -
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2025 року у задоволенні клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366 ст.356 КК України, про арешт майна - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, прокурор подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нове, яким задоволити клопотання про арешт майна ОСОБА_7 - магазину «Христя» по вул. Протасевича в м. Тернополі..
Посилається на те, що в межах вказаного кримінального провадження досудовим розслідуванням встановлено факти службового підроблення офіційних документів посадовими особами Тернопільської міської ради, відділу ДАБК та КП «Місто», які переслідували мету незаконного скасування рішення суду та позбавлення права власності ОСОБА_7 на магазин «Христя» по вул. Протасевича в м. Тернополі.
Зазначає, що 25.09.2025 року слідчим СВ Тернопільського РУП ГУНП у Тернопільській області прийнято постанову про визнання вказаного об'єкта - нежитлового приміщення магазину «Христя» - речовим доказом у кримінальному провадженні, яка є чинною та не скасована, а тому вважає що суд першої інстанції, ставлячи під сумнів наявність статусу речового доказу, вийшов за межі своїх повноважень та фактично підмінив оцінку доказів сторони досудового розслідування.
Посилається на те, що слідча суддя не врахувала, що вказане майно підлягає арешту з метою забезпечення збереження доказової бази та запобігання його відчуженню чи знищенню.
Зазначає, що відмова у накладенні арешту створює реальні ризики втрати або незаконного відчуження цього майна, що унеможливить виконання завдань кримінального провадження, а тому ухвала слідчого судді є незаконною і підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання слідчого.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу з мотивів, викладених у ній, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних міркувань.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації
ОСОБА_8 арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Підставою для накладення арешту на майно є його відповідність критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Слідчий суддя, на переконання колегії суддів, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні в повній мірі врахував зазначені вимоги кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчими СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366 ст. 356 КК України, за фактом того, що 21.12.2016 до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/13910/16-к про те, що посадові особи тернопільської міської ради, Тернопільського відділу ДАБК та комунального підприємства «Місто» вчинили щодо ОСОБА_7 кримінальне правопорушення. Окрім того встановлено, що 04.01.2017 до Тернопільського відділу поліції надійшла ухвала Тернопільського міськрайонного суду №607/15420/16-к від 20.12.2016 по факту вчинення відносно ОСОБА_7 самоправних дій.
Постановою слідчого СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 25.09.2025, нежитлове приміщення будівлю торгівельно-побутового призначення (магазин «Христя»), загальною площею 34 кв.м. за адресою вул. Протасевича м.Тернопіль, яке належить на праві власності ОСОБА_7 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026210010004195 від 22.12.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366 ст. 356 КК України.
Відповідно до вимог ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, у тому числі, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи норми п. 8 ч. 2 ст. 40, ст. 92-94 КПК України можна зробити висновок, що вирішення питання про віднесення матеріальних об'єктів до речових доказів належить до повноважень слідчого.
В силу вимог ч. 2 ст. 173 КПК у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 173 КПК, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.131 КПК, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.
Згідно частини 3 статті 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про про те, що прокурором всупереч вищенаведеним вимогам закону не доведено необхідності накладення арешту на дане майно з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, а також наявності ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК, а саме, приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження такого майна, не надано беззаперечних доказів на підтвердження того, яким саме критеріям, зазначеним у статті 98 КПК, відповідає дане майно, на яке слідчий просить накласти арешт, не наведено доказів, які б підтверджували настання тяжких наслідків, що необхідно для кваліфікації дій за ч.2 ст.366 КК України, нікому у вказаному провадженні не пред'явлено підозру з 2016 року. Окрім того, до 25.09.2025 року слідчий та прокурор не вважали це приміщення речовим доказом, жодних нових доказів з часу внесення відомостей до ЄРДР про вчинення вказаних кримінальних правопорушень, які за правовою кваліфікацією не стосуються майна, а лише лише документів, до матеріалів клопотання не додано, а посилання прокурора на проведений протокол огляду місця події у 2016 році не вказує на те, що приміщення магазину “Христя» набуло критеріїв, визначених ст.98 КПК України щодо речового доказу 25.09.2025 року .
Доказів, які б обґрунтовували доводи апеляційної скарги прокурора та які давали б беззаперечні підстави суду апеляційної інстанції прийти до висновку про необхідність накладення арешту на це майно шляхом заборони ОСОБА_7 володіння, користування та розпорядження ним матеріали справи не містять та таких доказів суду апеляційної інстанції не надано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора висновків слідчого судді не спростовують, оскаржувана ухвала є обґрунтованою, підстав для її скасування не встановлено.
Керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2025 року про відмову в арешті майна - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді