Єдиний унікальний №332/1301/25 Головуючий в 1 інст. Яцун О.С.
Провадження №33/807/804/25 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
26 вересня 2025 року місто Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Рикуна А.В., розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Зубенка О.А. та доповненнями до апеляційної скарги, поданими адвокатом Рикуном А.В. на постанову судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (інші відомості відсутні),
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір,-
Відповідно до оскаржуваної постанови суддя суду першої інстанції встановив, що 25 лютого 2025 року о 11-28 год. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 41, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ TF699, д.н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (неприродна блідість обличчя, виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей що не реагують на світло). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога у встановленому законодавством порядку відмовився під час відеозйомки. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Відповідальність за вчинені ним дії передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, адвокат Зубенко О.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що ОСОБА_1 вину в інкримінованому йому правопорушенні не визнає, оскільки не перебував у стані наркотичного сп'яніння.
Вказує, що в оскаржуваному рішення суд послався на відсутність належних доводів захисника, викладених в клопотанні про закриття провадження в справі з підстав відсутності складу адміністративного правопорушення, однак не надав оцінки викладеним правовим позиціям судів апеляційної інстанції, пославшись формально на наявність доказів в справі, що доводять вину ОСОБА_1 .
Посилається на порушення співробітниками поліції вимог ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», оскільки матеріали справи не містять доказів, які свідчать про правові причини зупинки транспортного засобу, а повідомлена поліцейським причина зупинки не відповідала дійсним обставинам.
Отже вважає, що ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими без законних підстав, а тому складену відносно нього постанову про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, не можна вважати допустимим доказом.
Наголошує, що поліцейські в порушення вимог ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію», не повідомили ОСОБА_1 про застосування технічних засобів при виявленні та фіксуванні правопорушення.
Посилаючись на порушення процедури проведення огляду ОСОБА_1 , зазначив, що працівники поліції не виявляли у нього ознаки сп'яніння, а лише на місці припустили, що останній порушив вимоги ПДР України, не роз'яснювали порядок проходження огляду водію. В порушення вимог 268 КУпАП не роз'яснили права і обов'язки особи, яка притягається до відповідальності. Крім того, поліцейськими не здійснено повну фіксацію всіх обставин справи.
Стверджує про порушення процедури огляду ОСОБА_1 , оскільки останній є військовослужбовцем, а отже з урахування положень ст.266-1 КУпАП, його огляд мав бути проведений не працівником патрульної поліції, а посадовою особою уповноваженою на те, начальником органу управління військової служби правопорядку (ВСП) ЗСУ або командиром військової частини.
Просить скасувати постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 19 червня 2025 року. Провадження в справі відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
17 вересня 2025 року, адвокат Рикун А.В. звернувся до апеляційного суду з доповненнями до апеляційного скарги в інтересах ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 17 липня 2025 року.
Зазначив про відсутність у поліцейських законних підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , оскільки з матеріалів справи не вбачається порушення ПДР водієм, а законні підстави контролю за наявністю у останнього полісу, були відсутні.
Посилається на порушення процедури огляду ОСОБА_1 , оскільки останній є військовослужбовцем, а отже з урахування положень ст.266-1 КУпАП, поліцейські не мали право проводити огляд останнього.
Вказує про те, що відомості в протоколі та рапорті поліцейського мають різний склад правопорушення, оскільки в них викладена інформація про порушення ОСОБА_1 різних пунктів ПДР України.
Просить скасувати постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 19 червня 2025 року, провадження в справі відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Крім того, адвокат Рикун А.В. звернувся до суду з наступними клопотаннями:
- про зупинення провадження в справі до звільнення ОСОБА_2 з військової служби;
- про накладення стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації.
Разом із цим, надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 в яких він також зазначив про відсутність у поліцейських законних підстав для зупинки його ТЗ, порушення процедури його огляду, передбаченої ст. 266-1 КУпАП. Додав, що поліцейський провів його огляд на місці зупинки ТЗ без жодних спеціальних пристроїв, не правильно роз'яснив йому відповідальність, передбачену ст. 130 КУпАП. Вказав, що виявлені у нього ознаки сп'яніння, є наслідком отриманих контузій.
Сторона захисту просить скасувати постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 19 червня 2025 року, провадження в справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
У судовому засіданні апеляційного суду адвокат Рикун А.В. підтримав апеляційну скаргу та подані ним клопотання, просив їх задовольнити. Просив застосувати до ОСОБА_1 індивідуальний підхід, оскільки останній є військовим водієм, а отже не зможе виконувати свої військові обов'язки без права керування транспортними засобами.
Щодо заявленого стороною захисту клопотання про зупинення провадження в справі до звільнення ОСОБА_2 з військової служби, суддя апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 цієї статті не передбачена обов'язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, положення ст. 268 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, ОСОБА_1 скористався правовою допомогою адвокатів Зубенка О.А., Рикуна А.В., які в його інтересах подали суду апеляційні скарги із доповненнями, клопотання. Крім того апеляційному суду надані письмові пояснення самим ОСОБА_1 , в яких він висловив позицію щодо складеного відносно нього протоколу.
Отже, з урахуванням наведених обставин суддя апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження в даній справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши адвоката Рикуна А.В., перевіривши доводи скарги, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні в справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Вищевказані вимоги закону судом виконані в повному обсязі.
Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується матеріалами справи, які судом першої інстанції були дослідженні в повному обсязі.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, за обставин відображених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 255925 від 25 лютого 2025 р. підтверджується:
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 25 лютого 2025 р., в якому зазначені виявлені у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння: виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість. Огляд не проводився у зв'язку з відмовою (а.с. 6);
- відеозаписом події (а.с. 9).
Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності достатні для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.5 ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Так, вимогами п.2.5 ПДР України на водія покладено обов'язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. п. 2, 3, 7 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року за №1452/735, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння - порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці, (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови.
Згідно з п.12 Розділу ІІ Інструкції № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Працівниками поліції вказані вимоги закону дотримані.
Доводи апелянта щодо відсутності законних підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.
Однак, законодавець встановлює виключення і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначених ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію".
Згідно до приписів ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи.
Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або обставинами, які можуть надавати право або зобов'язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи.
При цьому належить врахувати те, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2024 року в Україні введено режим «воєнний стан», який діяв і на час події, яка зафіксована в протоколі за участю ОСОБА_1 .
Згідно відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції під час виконання ними службових обов'язків за наявною інформацією про відсутність у водія страхового полісу. Однак, поліцейський під час спілкування з водієм виявив у нього також ознаки наркотичного сп'яніння.
Крім того, з огляду на предмет дослідження в рамках складеного відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підстави зупинки не мають вирішального значення і не впливають на інкриміновані водію обставини з приводу недотримання ним вимог п. 2.5 ПДР України.
На твердження апелянта про те, що відеозаписом події не зафіксовані всі обставини справи до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки наявним у справі відеозаписом безперервно зафіксовано саме ті обставини, які мають значення для встановлення обставин справи згідно викладеної в протоколі суті правопорушення, а саме: рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , його зупинку, виявлення ознак наркотичного сп'яніння у водія ОСОБА_1 , відмову останнього від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Доводи захисника, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння мав бути проведений посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, суддя апеляційного суду відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні норм права.
Так, положеннями статті 266-1 КУпАП визначений порядок огляду, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.
Тобто, статтею 266-1 КУпАП не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом, поза виконання ними обов'язків військової служби або поза перебування на території військових частин.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Як вбачається з матеріалів провадження 25 лютого 2025 року о 11-28 год. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 41, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ TF699, д.н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (неприродна блідість обличчя, виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей що не реагують на світло). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога у встановленому законодавством порядку відмовився під час відеозйомки. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Відповідальність за вчинені ним дії передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, вищевказана подія відбулась поза межами військової частини.
Матеріали справи не містять також і відомостей, що ОСОБА_1 на момент зупинки його поліцейськими виконував службове завдання, пов'язане з проходженням військової служби.
Відтак, у даній ситуації положення статті 266-1 КУпАП не застосовуються.
При цьому апеляційний суд виходить з того, що відповідно ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються, зокрема, забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_1 , відноситься до правопорушень, що стосуються порушення норм і правил забезпечення безпеки дорожнього руху, тому він несе відповідальність за його вчинення на загальних підставах.
На посилання сторони захисту про порушення процедури проведення огляду ОСОБА_1 , оскільки працівники поліції не виявляли у нього ознаки алкогольного сп'яніння слід зазначити, що водію ОСОБА_1 інкримінується керування транспортними засобами з наявними ознаками саме наркотичного сп'яніння, які відповідно до відеозапису події були встановлені поліцейським за результатами візуального огляду водія, що було і відображено у відповідному направленні до закладу охорони здоров'я.
Доводи щодо не роз'яснення прав особі, яка притягається до адміністративної відповідальності при складенні протоколу про адміністративне правопорушення слід відхилити, оскільки ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України були роз'яснені, про що міститься його підпис у відповідній графі протоколу.
На аргументи захисника щодо розбіжності в протоколі та рапорті поліцейського про порушення ОСОБА_1 різних пунктів ПДР України слід зазначити, що такі розбіжності являють собою суто технічну помилку та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про встановлення порушень п. 2.5 ПДР України в діях ОСОБА_1 та ухвалення по суті правильного рішення.
Доводи апеляційної скарги про порушення поліцейськими вимог ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію», оскільки ОСОБА_1 не було повідомлено про застосування технічних засобів при виявленні та фіксуванні правопорушення, не спростовує факту вчинення останнім правопорушення та не є обставиною, яка впливає на кваліфікацію дій особи.
Крім того, апелянт не погоджується з накладеним на ОСОБА_1 адміністративним стягненням та просить застосувати принцип індивідуалізації покарання, не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки це унеможливить здійснення ним своїх військових обов'язків.
Суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 проходить військову службу, має позитивну характеристику. Разом з цим, в контексті вказаних вимог, суддя апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ч.2 ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Між тим, за змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною та передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу, поєднаного із позбавленням права керування транспортними засобами.
При цьому, в даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто в даній справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки.
У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а тому суддя апеляційного суду вважає за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відомості стосовно особи ОСОБА_1 , який має позитивну характеристику, проходить військову службу, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст. 130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
При цьому, доводи захисника про необхідність застосування аналогії права щодо призначеного стягнення слід відхилити.
Так, дійсно при існуванні прогалин законодавства у сфері справ про адміністративні правопорушення застосовується аналогія права у межах положень кримінального процесуального законодавства, на чому і звертає увагу адвокат в клопотанні, проте в даному випадку захисником ставиться питання щодо застосування норм матеріального права, а положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП чітко визначений вид стягнення.
Отже, наведені доводи адвоката про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні під час дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, тому визнаються необґрунтованими.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП справа переглянута в межах апеляційної скарги.
Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу адвоката Зубенка Олександра Анатолійовича із доповненнями до апеляційної скарги, поданими адвокатом Рикуном Антоном Вадимовичем, які подані в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 19 червня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 332/1301/25