14.10.2025
Справа № 335/2695/25
Провадження № 1-кс/331/1625/2025
14 жовтня 2025 року місто Запоріжжя
Слідчий суддя Олександрівського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність відповідальних осіб Запорізької обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення,-
ОСОБА_3 звернулась до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність відповідальних осіб Запорізької обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення.
У скарзі ОСОБА_3 просить слідчого суддю зобов'язати відповідальних осіб Запорізької обласної прокуратури внести до ЄРДР повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення: окремо за статтями, ст. 109, ст. 111, ст. 255, ст. 353, ст. 442 КК України, та розпочати судове розслідування за клопотанням потерпілої ОСОБА_3 .
Скаргу мотивовано тим, що 19.03.2025 року заявниця ОСОБА_3 направила до Запорізької обласної прокуратури заяву про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення злочину суддею та головою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_4 .
Однак, співробітники Запорізької обласної прокуратури не виконали вимоги, передбачені ст. 214 КПК України, тому вона вимушена звернутися до суду.
Заявниця ОСОБА_3 надала суду заяву про слухання справи без її участі, в якій зазначила, що підтримує скаргу в повному обсязі.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги шляхом направлення судової повістки до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та шляхом направлення судової повістки на електронну адресу Запорізької обласної прокуратури. До суду не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 306 КПК України неявка прокурора не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.303 КПК України, на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 19.03.2025 р. направила до Запорізької обласної прокуратури заяву до про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення злочину суддею та головою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_4 в якій зазначає, що суддя систематично порушує права людини, виносить завідомо неправосудні рішення, чим завдав їй матеріальну і моральну шкоду.
Будь-яку відповідь на вказану заяву від відповідальних осіб Запорізької обласної прокуратури вона не отримала, чим було порушено вимоги ст.214 КПК України.
За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.
Положення ст. 214 КПК України в свою чергу перебувають у тісному взаємозв'язку з ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу злочину, кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Отже, відповідній реєстрації підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які мають достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме заявою (повідомлення) про злочин є наявність у таких документах об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Цими даними є фактичні докази, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення).
Такий висновок слугує гарантією кожній особі від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Сумніви скаржника щодо законності процесуальних дій судді не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування. Припущення заявника про порушення суддею його прав ґрунтується на суб'єктивній оцінці та ставленні до зазначених у повідомленні про злочини обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується ніякими об'єктивними даними, а тому підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.
В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об'єктивними і суб'єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.
Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.
Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2ст. 13 Закону України "Про статус суддів"(справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст.126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримуваний під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.
Разом з тим, відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
Виходячи з п.п. 5, 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень існує базовий принцип, відповідно до якого оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом. Цей принцип є ключовим наслідком конституційної гарантії незалежності суддів, яка розглядається як одна із основних характеристик верховенства права в демократичному суспільстві.
КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Держави повинні гарантувати відповідність їхніх національних процедур вимогам, викладеним у рішеннях зазначеного Суду.
Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов'язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.
Враховуючи викладене, а також ту обставину, що заявниця ОСОБА_3 у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення не погоджується з діями судді та голови Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_4 під час здійснення правосуддя, незгода з якими не може слугувати підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою Запорізької обласної прокуратури засновано на нормах ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139.
Слідчим суддею встановлено, що вимоги, викладені у заяві ОСОБА_3 , не відповідають вказаним вимогам діючого законодавства, в заяві не наведено об'єктивних даних, які свідчать про вчинення саме кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 111, ст. 255, ст. 353, ст. 442 КК України, а вбачається лише незгода з діями судді при здійсненні ним правосуддя
Жодних обґрунтованих та допустимих доказів на підтвердження скоєння суддею у заяві кримінального правопорушення, заявницею надано не було.
Оскільки заява не містить будь-яких об'єктивних та достовірних відомостей про наявність ознак кримінально-карних діянь, то підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР відсутні, відтак слідчий суддя не вбачає підстав для задоволення скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність відповідальних осіб Запорізької обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Копію ухвали надіслати сторонам - до відома.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Слідчий суддя : ОСОБА_1