вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" вересня 2025 р. Справа№ 927/326/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 16.09.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 (повне рішення складено 09.06.2025)
у справі №927/326/25 (суддя Шморгун В.В.)
за позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області
до 1) Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича,
2) Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 79 704,10 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Ніжинська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі, позивач) звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича (далі, відповідач-1) та Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі, відповідач-2), в якому прокурор просить суд:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 01.11.2022 до договору №70/22 від 13.09.2022, укладеного між Батуринською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області та Фізичною особою-підприємцем Шматком Олександром Миколайовичем;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича на користь бюджету Батуринської міської територіальної громади пеню у сумі 79 704,10 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні між відповідачами додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до договору №70/22 від 13.09.2022 про закупівлю товарів щодо продовження строку поставки товару були порушені вимоги пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку поставки товару. Враховуючи те, що спірна додаткова угода укладена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей, прокурор, просить визнати її недійсною. Оскільки відповідач-1 не поставив товар у встановлений у Договорі строк, прокурор просить стягнути з відповідача-1 до бюджету Батуринської міської територіальної громади, з якого фінансувалась закупівля спірного товару, 79 704,10 грн пені.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Батуринської міської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди суд установив, що оспорювана Додаткова угода №1 укладена за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій, то суд зазначив, що пунктом 7.2 Договору не передбачено сплату постачальником пені до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади, а передбачено її сплату покупцю, тобто Батуринській ЗОШ. Суд зауважив, що у даному випадку неустойка (пеня) не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою. Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача-1 пені в дохід місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади є безпідставною, оскільки задоволення позову в цій частині не призведе до стягнення грошових коштів у місцевий бюджет.
Разом із тим, прокурор не обґрунтував, яким чином укладення додаткової угоди №1 до договору спричинило неефективне використання коштів місцевого бюджету та порушило права дитини на безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання, створення безпечних умов для її життя і здорового розвитку, а також яким чином визнання недійсною цієї додаткової угоди без стягнення штрафних санкцій відновить права територіальної громади, які він вважає порушеними, а отже не довів порушення інтересів територіальної громади.
Фактично заявлені прокурором позовні вимоги в частині визнання недійсною додаткової угоди спрямовані на стягнення до бюджету територіальної громади штрафних санкції за несвоєчасну поставку товару, що, за висновком суду, є безпідставним, а тому суд доходить висновку, що визнання недійсною спірної додаткової угоди не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 30.06.2025 засобами поштового зв'язку Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25 про відмову у задоволенні позову заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Батуринської міської ради до ФОП Шматок О.М. та Батуринської загальноосвітньої школи I-III ступенів ім. Г. Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до договору №70/22 від 13.09.2022 та стягнення 79 704,10 грн, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що у даній справі порушуються інтереси держави, які також охоплюють інтереси територіальної громади щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору закупівлі, укладеного розпорядником бюджетних коштів (відповідачем-2) на виконання місцевого бюджету, а тому наявні правові підстави для стягнення штрафних санкцій до місцевого бюджету та такі позовні вимоги є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.
Прокурор наголошує, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткової угоди та незастосування штрафних санкцій до сторони Договору за прострочення виконання зобов'язання унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і створює загрозу інтересам держави, які полягають, зокрема, в ефективному та результативному використанні бюджетних коштів.
Оскільки засновником Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика є Батуринська міська рада, яка фінансує діяльність цього комунального закладу, а також затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується цей заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету, Батуринська міська рада є особо, уповноваженою на отримання пені. Проте Батуринської міською радою не вживались жодні заходи, спрямовані на усунення виявлених прокурором порушень, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади та держави. Оскільки фінансування за Договором здійснювалось за кошти місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади, то нарахована сума пені підлягає стягненню з відповідача-1 до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади. Таким чином, прокурор правильно визначив позивача в цій справі, оскільки підрядні роботи фінансувались за рахунок коштів місцевого бюджету, водночас, Рада є засновником відповідача-2 (замовника робіт за договором, укладеного в межах процедури публічних закупівель).
Разом із тим, стягнення з відповдіача-1 неустойки на користь територіальної громади безумовно слугуватиме інтересам держави та територіальної громади, на розвиток якої можливо скерувати ці кошти, тим більше в умовах воєнного стану. Оскільки суд не визнав недійсною оскаржувану додаткову угоду №1, відповідач-2 не набув обов'язку звернутися та вимагати стягнення штрафних санкцій на користь бюджету Батуринської міської територіальної громади, що у подальшому не призведе до їх надходження в місцевий бюджет.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому відповідачем-1 до суду через підсистему «Електронний суд» 26.08.2025, відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву відповідача-1зводяться до того, що та обставина, що грошові кошти, які Батуринська ЗОШ отримала в рахунок оплати за Договором, були виділені з місцевого бюджету не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили у пункті 7.2. Договору, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується саме Покупцю. Походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до місцевого бюджету. У договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом. Проте, пунктом 7.2 Договору не передбачено сплату Постачальником пені до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади, а передбачено її сплату покупцю, тобто Батуринській ЗОШ.
09.09.2025 від Чернігівської обласної прокуратури до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких прокурор наголосив на тому, що право сторін на свободу договору не є абсолютним і обмежується актами цивільного законодавства у випадках, встановлених законом. У разі узгодження штрафних санкцій сторонами в договору штраф та пеня є санкціями, які застосовуються відповідно до закону. Бюджетні відносини регулюються виключно нормами Бюджетного кодексу України, які мають імперативну силу і визначають, що штраф і пеня, які застосовуються відповідно до закону, належать до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад. Нарахована сума пені за Договором, який фінансується за рахунок бюджетних коштів, відповідно до пункту 39 частини 1 статті 64 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню з ФОП Шматок О.М. безпосередньо до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади.
Водночас, прокурор наголосив на тому, що відповідач-1 документально не підтвердив об'єктивних обставин, які завадили йому виконати свої зобов'язання за договором вчасно, та неможливості здійснення поставки товару в обумовлений у Договорі термін, а відтак і обставин, які спричинили продовження такого строку. Зазначене згідно з положеннями пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, є підставою для визнання додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до договору №70/22 від 13.09.2022 недійсною.
Позивач та відповідач-2 письмових відзивів на апеляційну скаргу прокурора суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Мальченко А.О., Коробенко Г.П.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/326/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.
22.07.2025 матеріали справи №927/326/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 16.09.2025.
01.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 заяву представника Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича про участь його у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 16.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 16.09.2025, з'явилися представники прокуратури та відповідача-1.
Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що у матеріалах справи містяться довідки про доставку ухвали суду від 18.08.2025 до електронних кабінетів позивача та відповідача-2 у підсистемі «Електронний суд».
Представник прокуратури у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
13.09.2022 Батуринська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Покупець) та Фізична особа-підприємець Шматок Олександр Миколайович (далі - Постачальник) уклали договір №70/22 про закупівлю товарів (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити та передати у власність Покупця товар у необхідній кількості та належної якості за визначеним предметом закупівлі: Дрова паливні твердих, середніх порід та дрова-обрізки (код за ЕЗС ДК 021:2015 : 03410000-7 Деревина) (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.
Найменування (асортимент), кількість, та ціна Товару визначаються у Специфікації Товару (далі - Додаток № 1) до Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 1.2 Договору).
Поставка Товару може здійснюватись окремими партіями/частинами. У такому випадку, кількість Товару та час поставки кожної партії узгоджуються Сторонами відповідно до умов, визначених цим Договором (п. 1.3 Договору).
Згідно з пунктом 3.1. Договору сума, що визначена у Договорі, становить 1 115 800,00 грн без ПДВ.
Пунктом 5.1. Договору передбачений строк поставки товару - товар повинен бути поставлений Покупцю до 15.10.2022.
У пункті 5.2. Договору визначено місце поставки товарів:
- Батуринська ЗОШ І-ІІІ ст. - 16512, Чернігівська область, Ніжинський район, місто Батурин, вулиця ім. В. Ющенка, будинок 47-В;
- Городищенська філія І-ІІ ст. Батуринської ЗОНІ І-ІІІ ст. - 16520, Чернігівська область, Ніжинський район, село Городище, вулиця Шевченка, будинок 2;
- Красненська філія І-II ст. Батуринської ЗОШ І-ІІІ ст. - 16531, Чернігівська область, Ніжинський район, село Красне, вулиця Шкільна, будинок 1;
- Митченківська філія І-ІІ ст. Батуринської ЗОШ І-ІІІ ст. - 16530, Чернігівська область, Ніжинський район, село Митченки, вулиця Центральна, будинок 31 А.
Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність Покупця за адресою Покупця (пункт 5.3. Договору).
Відповідно до пункту 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник сплачує Покупцю штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
Згідно з пунктами 8.1.- 8.3. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, воєнні дії тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом семи днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються ТПП України.
Цей Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.11.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.1. Договору).
За умовами пунктів 11.1. - 11.4. Договору основні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених діючим законодавством, в тому числі статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Строк дії договору, за взаємною згодою сторін, може бути продовжений відповідно до вимог діючого законодавства, про що укладається додаткова угода.
31.10.2022 ФОП Шматок О.М. звернувся до Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області з листом №50, у якому зазначив про неможливість здійснення поставки товару за Договором до 15.10.2022 у зв'язку з поломкою більшої частини транспортних засобів, а тому просив продовжити термін поставки до 31.12.2022.
01.11.2022 Батуринська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Покупець) та ФОП Шматок О. М. (далі - Постачальник) уклали додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода №1), якою внесли зміни до пункту 5.1. Договору та виклали його у такій редакції:
« 5.1. Строк поставки товару - товар повинен бути поставлений Покупцю до 31.12.2022 року».
У період з 26.09.2022 по 28.12.2022 ФОП Шматок О.М. поставив Батуринській загальноосвітній школі товар - дрова паливні на загальну суму 1 115 800,00 грн, на підтвердження чого надано накладні №9 від 26.09.2022 на суму 34 435,00 грн, №10 від 04.10.2022 на суму 51 240,00 грн, №11 від 12.10.2022 на суму 32 940,00 грн, №12 від 26.10.2022 на суму 69 076,00 грн, №13 від 02.11.2022 на суму 69 010,00 грн, №14 від 22.11.2022 на суму 66 520,00 грн, №15 від 06.12.2022 на суму 227 120,00 грн, №16 від 28.12.2022 на суму 565 459,00 грн.
Батуринська загальноосвітня школа сплатила вартість поставленого ФОП Шматком О.М. товару у розмірі 1 115 800,00 грн у повному обсязі, на підтвердження чого надано роздруківки деталей трансакцій.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор посилається на те, що при укладенні Додаткової угоди №1 були порушені вимоги пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не було надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку поставки товару.
Враховуючи те, що вказана додаткова угода №1 від 01.11.2022 до Договору укладена з порушенням вимог пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 пункту 19 Особливостей, то відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України остання підлягає визнанню недійсною.
З огляду на це з відповідача на користь позивача також мають бути стягнуті штрафні санкції на підставі пункту 7.2. Договору за порушення строку поставки товару.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області.
Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У частині 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).
У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Батуринської міської ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами 1, 4 та 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до частин 2 та 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території Батуринської об'єднаної територіальної громади таким органом місцевого самоврядування є Батуринська міська рада.
Згідно з пунктами 1.3., 1.12., 7.2. Статуту Батуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області, затвердженого рішенням 43 сесії 9 скликання Батуринської міської ради №24 від 27.01.2025, засновником закладу освіти є Батуринська міська рада. Батуринська ЗОШ І-ІІІ ст. є комунальним закладом загальної середньої освіти, юридичною особою публічного права та неприбутковою бюджетною організацією. Фінансування закладу освіти здійснюється з державного та місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України.
За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 (підпункт 6.22)).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Отже, Школа у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товару за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
За висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надані широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1, 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
За інформацією, викладеною у листі Батуринської міської ради від 13.03.2025 №03-08/284, оплата товару (дров) за Договором проводилось за рахунок коштів бюджету Батуринської міської територіальної громади.
Оскільки засновником Школи є Батуринська міська рада, яка фінансує діяльність цього комунального закладу, а також затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується цей заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету, суд вважає, що Батуринська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, отже може бути позивачем у цій справі.
Судом установлено, що прокурор звертався до міської ради з листом від 06.03.2025 №52-77-1469вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей при укладенні спірної додаткової угоди та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку.
Батуринська міська рада у листі № 03-08/284 від 13.03.2025 про вжиття заходів у зв'язку із допущеними порушеннями, про які зазначив прокурор, не повідомила.
Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні суду першої інстанції від 29.05.2025 представник позивача заперечував проти позову, оскільки вважає, що інтереси територіальної громади у спірних правовідносинах не порушені.
У пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.
Для врахування цих обставин стаття 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Як вірно встановив суд першої інстанції, у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Батуринської міської ради до ФОП Шматка О.М. про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Батуринської міської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті заявлених позовних вимог судом апеляційної інстанції встановлено таке.
Предметом позову у даній справі, яка переглядається, є, зокрема, визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до Договору №70/22 від 13.09.2022, укладеного між Батуринською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів імені Григорія Орлика Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області та Фізичною особою-підприємцем Шматком Олександром Миколайовичем, на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України як таких, що укладені з порушенням вимог пункту 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Так, 13.09.2022 відповідачі уклали Договір про закупівлю товарів №70/22 за умовами якого ФОП Шматок О. М. зобов'язався поставити Батуринській ЗОШ товар - дрова паливні у строк до 20.12.2022.
01.11.2022 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, якою продовжили строк поставки товару до 31.12.2022.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Таким чином, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).
У пункті 11.4. Договору сторони погодили, що зміна істотних (основних) умов договору може здійснюватися за згодою сторін у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили.
Зміст листа ФОП Шматка О.М. від 31.10.2022 №50 свідчить про те, що обставинами, які зумовили необхідність продовження строку поставки товару, є поломка більшої частини транспортних засобів відповідача-1. При цьому жодних інших обставин, які могли б вплинути на виконання умов договору, у своєму листі відповідач-1 не навів.
Разом із тим, відповідач-1 не надав жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували як кількість належних йому транспортних засобів, так і сам факт їхньої поломки. Зокрема, відсутні документи, що засвідчують технічний стан зазначених транспортних засобів у період з моменту укладення договору до кінцевого строку поставки товару та неможливість їх експлуатації у цей період. Більше того, відповідач-1 самостійно зазначив, що вийшла з ладу більша частина транспортних засобів, що логічно передбачає наявність справних одиниць транспорту. Проте він не надав жодних обґрунтувань, чому доставка товару не могла бути здійснена за допомогою справних транспортних засобів, а також із залученням автотранспорту третіх осіб.
З огляду на наведене, відповідач-1 документально не підтвердив об'єктивних обставин неможливості здійснення поставки товару в обумовлений у Договорі термін, а отже і обставин, які спричинили продовження такого строку.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України (чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18.
Таким чином, відповідач-1 як суб'єкт господарювання, що здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем-2 договір про закупівлю товарів (укладений за результатами переговорної процедури), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у Договорі, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач-1, підписавши 13.09.2022 Договір, погодив усі його істотні умови, зокрема, і щодо кінцевої дати поставки товарів - 15.10.2022.
За наведених обставин суд доходить висновку про обґрунтованість доводів прокурора про те, що оспорювана Додаткова угода №1 укладена за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару, що згідно з нормами цивільного законодавства є підставою для визнання його недійсним.
Водночас, колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен надати оцінку ефективності обраного позивачем (прокурором) способу захисту порушеного права.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зроблено висновок, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Отже, як випливає із зазначеного висновку Верховного Суду, визнання недійсним правочину повинно мати наслідком застосування наслідків його недійсності.
Як вбачається зі змісту заявлених позовних вимог, у спірних правовідносинах як наслідок недійсності оспорюваної додаткової угоди №1 прокурором заявлено вимогу про стягнення 79 704,10 грн пені, нарахованої за період з 16.10.2022 по 28.12.2022 у зв'язку з порушенням відповідачем-1 строків поставки товару, визначених первісною редакцією Договору.
При цьому прокурор просить суд стягнути пеню з Фізичної особи-підприємця Шматка Олександра Миколайовича саме на користь бюджету Батуринської міської територіальної громади.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та відхиляє доводи апеляційної скарги прокурора з цього приводу з огляду на таке.
Укладений між сторонами Договір про закупівлю товарів №70/22 від 13.09.2022 за своєю правовою природою є договором поставки.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У частині 1 статті 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України).
За змістом частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі змісту положень статей 549, 551, 611 Цивільного кодексу України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Предметом спору у справі, що розглядається, є, зокрема, стягнення з відповідача-1 пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару в сумі 79 704,10 грн до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади.
Прокурор вважає, що оскільки фінансування за Договором здійснювалося за кошти місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади, нарахована сума пені підлягає стягненню з відповідача-1 до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади. Прокурор стверджує, що стягнення з відповідача-1 неустойки на користь територіальної громади безумовно слугуватиме інтересам держави та територіальної громади столиці, на розвиток та відбудову якої можливо скерувати ці кошти, тим більше в умовах воєнного стану.
Згідно з пунктом 7.2. Договору сторони погодили відповідальність Постачальника (відповідача-1) за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти у вигляді сплати Покупцю (відповідачу-2) штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно з положеннями вже згаданої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 зазначив, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд установив, що Договір про закупівлю товарів №70/22 від 13.09.2022 сторонами укладено в добровільному порядку.
Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Отже, оскільки у пункті 7.2. Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник сплачує Покупцю штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які Батуринська ЗОШ отримала в рахунок оплати за Договором, були виділені з місцевого бюджету не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується саме Покупцю.
Походження саме з місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до місцевого бюджету.
У договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.
Проте пунктом 7.2. Договору не передбачено сплату Постачальником пені до місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади, а передбачено її сплату Покупцю, тобто Батуринській ЗОШ.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, у даному випадку неустойка (пеня) не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23 й враховуються судом під час вирішення даного спору з огляду на положення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача-1 пені в дохід місцевого бюджету Батуринської міської територіальної громади є безпідставною, оскільки задоволення позову в цій частині не призведе до стягнення грошових коштів у місцевий бюджет.
У позовній заяві прокурор зазначав, що неефективне витрачання коштів бюджету може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Також інтереси держави полягають і у виконанні закріпленого у статті 3 Конституції України головного обов'язку держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини, в тому числі дотриманні закріплених Конституцією, законами України та гарантованих державою прав дитини на безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання, створення безпечних умов для її життя і здорового розвитку.
Отже, при зверненні до суду із цим позовом прокурор визначив такі інтереси держави (територіальної громади): економічний інтерес, який полягає у забезпеченні ефективного і законного використання бюджетних коштів територіальної громади; соціальний інтерес, який полягає у дотриманні конституційного обов'язку захисту прав дитини, зокрема, права на безпечні, нешкідливі умови життя, навчання і розвитку.
Разом з тим, прокурор не обґрунтував яким чином укладення додаткової угоди №1 до договору спричинило неефективне використання коштів місцевого бюджету та порушило права дитини на безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання, створення безпечних умов для її життя і здорового розвитку, а також яким чином визнання недійсною цієї додаткової угоди без стягнення штрафних санкцій відновить права територіальної громади, які він вважає порушеними, а отже і не довів порушення інтересів територіальної громади.
Фактично заявлені прокурором позовні вимоги в частині визнання недійсною додаткової угоди спрямовані на стягнення до бюджету територіальної громади штрафних санкції за несвоєчасну поставку товару, що, за висновком суду, є безпідставним, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнання недійсною спірної додаткової угоди не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій, саме по собі визнання недійсною спірної додаткової угоди не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до застосування наслідків її недійсності.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Подібні висновки наведені постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову через неналежність та неефективність обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади.
Враховуючи викладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують наведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в даній справі.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2025 у справі №927/326/25 залишити без змін.
Матеріали справи №927/326/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко