ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/998/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 року, суддя в І інстанції Семенчук Н.О., повний текст якого складено 15.05.2025, в м. Миколаєві
у справі №915/998/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт"
про стягнення 123 057,25 грн
В серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Гурт» заборгованість в розмірі 123 057,25 грн, з якої:
- 50 000,00 грн - основний борг;
- 38 845,67 грн - пеня;
- 7 589,00 грн - 3% річних;
- 26 622,58 грн - інфляційні втрати.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору постачання природного газу №2613-НГТ-22 від 11.10.2021 (зі змінами) в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 у справі №915/998/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг":
- 50 000,00 грн - основний борг;
- 19 422, 84 грн - пеня (зменшено на 50%);
- 7 589,00 грн - 3% річних;
- 26 033,28 грн - інфляційні втрати (за розрахунком суду);
- судовий збір у розмірі 2 410,77 грн
В решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачем не оплачено 50 000, 00 грн вартість одержаного природного газу, яка є правомірно заявленою до стягнення та підлягає задоволенню в повному обсязі. Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат та встановлено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований позивачем невірно та здійснивши власний розрахунок, встановлено, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 26 033, 28 грн. Перевіривши розрахунок 3% річних суд вважав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та арифметично вірними.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та арифметично вірними, водночас, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, суд вважав, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати сум штрафних санкцій на 50% до 19 422, 84 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 19422,83 грн та в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 589,30 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 19 422,83 грн пені та 589,30 грн інфляційних втрат.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені не взяв до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника. Зміст положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не зобов'язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій. Відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.
Щодо часткової відмови судом у стягненні інфляційних втрат, зазначає, що суд не навів у судовому рішенні розрахунок інфляційних втрат відповідно до вимог та порядку здійснення нарахування інфляційних втрат. Крім того, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що позивачем здійснено нарахування відповідачу до стягнення пеню, 3% річних та інфляційних втрат за період дії карантину та воєнного стану, що взагалі не узгоджується з положеннями названих нормативно-правових актів. Зважаючи на повне погашення суми боргу в 50 000 грн. та приписи законодавства щодо неправомірності нарахувань позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідач вважає недоцільним подальший розгляд справи.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 123 057,25 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд також зазначає, що суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем Діброва Г.І. перебувала у відпустці з 30.06.2025 по 01.08.2025 згідно наказу голови суду від 17.06.2025 №148-в, головуючий суддя Ярош А.І. перебувала у відпустці з 04.08.2025 по 05.09.2025, згідно наказ в.о. голови суду від 23.07.2025 №197-в, а в подальшому суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Принцевська Н.М. перебувала у відпустці з 09.09.2025 по 10.10.2025 згідно наказу в.о. голови суду від 02.09.2025 №245-в.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Гурт» (споживач) укладено договір № 2613-НГТ-22 постачання природного газу.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу.
Відповідно до п. 2.1 (в редакції додаткової угоди № 2 від 21.12.2021) договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року по червень 2024 року, а саме: у розрахунковому періоді замовлений обсяг природного газу становив: у грудні 2021 року - 14,563 тис. куб. м, у січні 2022 року - 15,732 тис. куб. м, у лютому 2022 року - 13,715 тис. куб. м, у березні 2022 року - 11,045 тис. куб. м, у квітні 2022 року - 3,117 тис. куб. м. У травні 2022 року постачання не здійснювалося. Загальний обсяг за весь розрахунковий період становив 58,172 тис. куб. м.
Відповідно до п. 2.1.2 договору на період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього договору. У випадку, якщо сторони не узгодили замовлені обсяги газу на зазначені періоди та не підписали відповідні додаткові угоди, постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку. У такому випадку постачальник надсилає рекомендованим листом відповідне письмове повідомлення споживачу про розірвання цього договору, при цьому договір буде вважатися розірваним з дати, визначеної постачальником у такому повідомленні.
Відповідно до п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати коригування замовлених обсягів за цим договором.
Відповідно до п. 3.5 договору приймання-передачі газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 06.01.2022) оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
5.1.1. Оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий Постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, окрім Обсягу 1 (фіксованого), здійснюється Споживачем в повному об'ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
5.1.2. Оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу Обсягу І (фіксованого) здійснюється Споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу.
5.1.3. Остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 % вартості фактично переданого природного газу Обсягу І (фіксованого).
5.1.4. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.»
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим Договором сторонни несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1 та 8.4 цього Договору, він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.6 договору збитки, завдані одній із Сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою Стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) Стороною в порядку та розмірі, визначених цим Договором та чинним законодавством України.
Відповідно до додаткової угоди № 5 до договору про постачання природного газу від 11.10.2021 № 2613-НГТ-22 від 28.11.2022:
1. Постачальник та Споживач дійшли взаємної згоди призупинити постачання природного газу за Договором через шість календарних днів (на сьомий день) з дня підписання даної Додаткової угоди.
2. Відновлення постачання природного газу відбувається виключно після підписання Сторонами відповідної додаткової угоди до даного Договору.
3. Зобов'язання Споживача щодо оплати переданого за Договором природного газу залишаються незмінними та обов'язковими для виконання відповідно до умов Договору.
На виконання вимог договору ТОВ “Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) передав, а Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Гурт» (споживач) прийняв природний газ на загальну суму 481 321, 81 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: акт приймання-передачі природного газу за листопад 2021 року від 30.11.2021 на суму 44 001, 02 грн.; акт приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року від 31.12.2021 на суму 108 546, 51 грн.; акт приймання-передачі природного газу за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 120 843, 03 грн.; акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 90 739, 69 грн.; акт приймання-передачі природного газу за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 95 390, 51 грн.; акт приймання-передачі природного газу за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 831, 23 грн.; акт приймання-передачі природного газу за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 860, 62 грн.; акт приймання-передачі природного газу за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 3 238, 10 грн.; акт приймання-передачі природного газу за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 3 349, 39 грн.; акт приймання-передачі природного газу за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму 3 291, 37 грн.; акт приймання-передачі природного газу за вересень 2022 року від 30.09.2022 на суму 4 740, 44 грн.; акт приймання-передачі природного газу за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на суму 5 489, 90 грн.
Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє до 30 червня 2024 року (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін. Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем природний газ в розмірі 431 321, 81 грн., що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдінг» за період з 11.10.2021 по 15.04.2024.
Позивач у позовній заяві зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість за поставлений природний газ в розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджено відповідачем та стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 19422,83 грн та в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 589,30 грн, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн основного боргу, 7 589,00 грн 3% річних та 2 410,77 грн судового збору перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з відповідача пені у сумі 19422,83 грн та інфляційних втрат у сумі 589,30 грн, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №2613-НГТ-22 від 11.10.2021 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Отже, укладений між сторонами договір №2613-НГТ-22 від 11.10.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
В силу узгоджених сторонами умов договору №2613-НГТ-22 від 11.10.2021 Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ, між тим, як зазначалося вище, вартість природного газу, поставленого позивачем на виконання вказаного договору, відповідачем сплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим основна заборгованість за вказаним договором склала 50 000 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних втрат та процентів річних є додатковою до основної вимоги.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України унормовано, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).
Статтею 2 вищенаведеного Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас частиною другою статті 2 цього Закону законодавець визначив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), у пунктом 1 якого вказано, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 11, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", а також положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У вказаній постанові суду касаційної інстанції також вказано, що у випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців поспіль, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Обчислення, зокрема інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (постанова Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №925/1641/17).
Так, позивач відповідно до поданого суду розрахунку нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в загальному розмірі 26 622, 58 грн., а саме:
- за зобов'язаннями лютого 2022 року за період з 01.05.2022 по 31.01.2024 в розмірі 7 534, 97 грн.;
- за зобов'язаннями березня 2022 року за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 в розмірі 17 093, 24 грн.;
- за зобов'язаннями квітня 2022 року за період з 01.07.2022 по 31.05.2024 в розмірі 123, 93 грн.;
- за зобов'язаннями травня 2022 року за період з 01.08.2022 по 31.05.2024 в розмірі 121,41 грн.;
- за зобов'язаннями червня 2022 року за період з 01.09.2022 по 31.05.2024 в розмірі 416,61 грн.;
- за зобов'язаннями липня 2022 року за період з 01.10.2022 по 31.05.2024 в розмірі 360, 41 грн.;
- за зобов'язаннями серпня 2022 року за період з 01.11.2022 по 31.05.2024 в розмірі 265, 27 грн.;
- за зобов'язаннями вересня 2022 року за період з 01.12.2022 по 31.05.2024 в розмірі 346, 45 грн.;
- за зобов'язаннями жовтня 2022 року за період з 01.01.2023 по 31.05.2024 в розмірі 360, 29 грн.
Судом першої інстанції за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з травня 2022 по грудень 2022 на суму заборгованості 50 439, 25 грн. становить 7 149, 19 грн., за період з січня 2023 по грудень 2023 на суму заборгованості 439, 25 грн. становить 22, 33 грн., а в загальній сумі 7 171, 52 грн.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 363, 45 грн. (7 534, 97 грн. - 7 171, 52 грн.) задоволенню не підлягають.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з червня 2022 по грудень 2023 на суму заборгованості 95 390, 51 грн. становить 16 048, 50 грн., за період з січня 20224 по квітень 2024 на суму заборгованості 58 198, 95 грн. становить 818, 93 грн., а в загальній сумі 16 867, 43 грн.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 225, 81 грн. (17 093, 24 грн. - 16 867, 43 грн.) задоволенню не підлягають.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями квітня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з липня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 831, 23 грн. становить 123, 90 грн.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 0, 03 грн. (123, 93 грн. - 123, 90 грн.) задоволенню не підлягають.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями травня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з серпня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 860, 62 грн. становить 121, 41 грн., позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та арифметично вірними.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями червня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з вересня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 3 238, 10 грн. становить 416, 60 грн.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 0, 01 грн. (416, 61 грн. - 416, 60 грн.) задоволенню не підлягають.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями липня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з жовтня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 3 349, 39 грн. становить 360, 43 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 360, 41 грн. які заявлені позивачем в позовній заяві.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями серпня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з листопада 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 3 291, 37 грн. становить 265, 27 грн., позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та арифметично вірними.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями вересня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з грудня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 4 740, 44 грн. становить 346, 45 грн., позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та арифметично вірними.
Судом за допомогою програми "IpLex" перевірено нарахування інфляційних втрат за зобов'язаннями жовтня 2022 року та визначено, що розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з січня 2022 по квітень 2024 на суму заборгованості 5 489, 90 грн. становить 360, 27 грн.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 0,02 грн. (360, 29 грн. - 360, 27 грн.) задоволенню не підлягають.
Отже загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 26033, 28 грн.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат (з урахуванням правової позиції, наведеної в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19), колегія суддів дійшла висновку про те, що проведений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, зокрема, за зобов'язаннями у спірний період, виконаний за належним алгоритмом (формулою) та арифметично правильно, при цьому жодних методологічних помилок чи невідповідностей приписам чинного законодавства України апеляційним господарським судом виявлено не було.
В спростування доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять розрахунок (перерахунок) здійснений господарським судом заявлених до стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних нарахувань із зазначенням періодів прострочення, сум заборгованостей із врахуванням обставини часткового виконання зобов'язання відповідачем.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 589,30 грн.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором правомірно нараховано пеню.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір на 50%.
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Миколаївської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов'язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов'язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, діяльність відповідача та його місцезнаходження, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що розмір штрафних санкцій майже втричі перевищує суму основної заборгованості, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення частини пені у розмірі 19 422, 84 грн, 7 589,00 грн - 3% річних та 26 033,28 грн - інфляційних втрат має забезпечити баланс інтересів сторін.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 у справі №915/998/24.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 у справі №915/998/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 у справі №915/998/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 у справі №915/998/24 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська