"02" жовтня 2025 р. Справа №921/534/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
за участю представників:
від скаржника - Шкільний П.М. ( в порядку самопредставництва);
від ДП “Тернопільський облавтодор» ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України» - Кантелюк Т. - Т. Ю. ( адвокат);
від АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" - Жирна Я.В. (в порядку самопредставництва);
арбітражний керуючий - Брикса Андрій Олегович;
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області (вх. ЗАГС №01-05/2201/25 від 15.07.2025)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2025 (повна ухвала - 03.07.2025, суддя Гевко В.Л.)
у справі №921/534/23
за заявою кредитора Дочірнього підприємства "ШРБУ № 100" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Київська область, Вишгородський район, с. Демидів
до боржника Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Тернопіль
за участі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Київ
та Центрального відділу з питань банкрутства Управління банкрутства Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Івано-Франківськ
про визнання банкрутом
Суть спору.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 08.09.2023 відкрив провадження у справі № 921/534/23 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; призначив розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бриксу А.О.; оприлюднив на офіційному веб - порталі судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
Ухвалою суду від 09.02.2024 визначено розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів.
27.11.2024 на адресу суду від арбітражного керуючого Брикси А.О. надійшла заява про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника.
18.03.2025 представник ГУ ДПС у Тернопільській області подав заяву про зупинення розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави у справі № 921/534/23.
Також ГУ ДПС у Тернопільській області подало заяву від 14.03.2025 про дострокове припинення плану санації відповідно до ч. 11 ст. 50 КУзПБ.
Керуючий санацією ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" арбітражний керуючий Брикса А.О. подав заяву, а АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" подало клопотання про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника.
Суд ухвалою від 28.05.2025, зокрема, у задоволенні заяв ГУ ДПС у Тернопільській області про зупинення розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави, а також про припинення процедури санації боржника ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" відмовив.
Заяву керуючого санацією ДП “Тернопільський облавтодор» ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України» арбітражного керуючого Брикси А.О. про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника та клопотання АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника, задовольнити частково.
Ухвалив зняти арешт, заборону відчуження та інші обтяження з рухомого майна та нерухомого майна (згідно переліку) ДП “Тернопільський облавтодор» ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України».
Скасував податкову заставу рухомого та нерухомого майна (згідно переліку) ДП “Тернопільський облавтодор» ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України».
У частині відмови у зупиненні розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави, ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до ч. 17 ст. 39 КУзПБ провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню; положення Господарського процесуального кодексу України щодо зупинення провадження (ст. 227- 229 ГПК України) не застосовуються у справах про банкрутство через спеціальний характер норм КУзПБ. Суд наголосив, що введення воєнного стану чи подання скарг до інших органів (Міністерства юстиції, прокуратури тощо) не є об'єктивною перешкодою для подальшого розгляду справи, а затягування процедури банкрутства суперечить принципу розумності строків та завданню ефективного судового захисту.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для припинення процедури санації, передбачених ч. 11 ст. 50 КУзПБ. Так, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 затверджено план санації ДП «Тернопільський облавтодор», яку залишено в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та постановою Верховного Суду від 29.04.2025, а тому зазначені обставини (законність плану санації, дотримання порядку його схвалення) є преюдиційними та не потребують повторного доказування. Доводи кредитора про невиконання плану санації суд відхилив, оскільки дію ухвали про введення санації було зупинено під час розгляду апеляційної та касаційної скарг, а тому покликання на невиконання плану санації на той час передчасно. З огляду на це, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви кредитора про припинення процедури санації боржника.
Задовольняючи заяву та клопотання про зняття арешту і скасування податкової застави, суд першої інстанції покликався на те, що згідно із ч. 14 ст. 39, ч. 4 ст. 50, ст. 56 КУзПБ, після введення процедури санації розпорядження майном боржника здійснюється керуючим санацією, а арешти чи інші обмеження можуть існувати лише в межах процедури санації, якщо вони не перешкоджають виконанню плану. Суд дійшов висновку, що наявність арештів і податкової застави перешкоджає виконанню плану санації (зокрема продажу майна, визначеного у додатку № 1 до плану), а також здійсненню господарської діяльності боржника. Суд застосував положення п. 93.1.3 ст. 93 Податкового кодексу України та ч. 10 ст. 41 КУзПБ, відповідно до яких звільнення майна боржника з податкової застави можливе за рішенням суду у межах процедури банкрутства.
Суд висновував, що ухвала від 21.10.2024 про введення санації є правозмінюючим юридичним фактом, наслідком якого є зняття арештів і заборон, накладених будь-якими органами (виконавчою службою, судами, нотаріусами тощо).
При цьому, суд зняв арешт і скасував податкову заставу лише щодо майна, визначеного у додатку № 1 до плану санації, яке підлягає реалізації для виконання плану. У решті (щодо всього іншого майна) суд відмовив у знятті арештів, оскільки не доведено, що такі обтяження перешкоджають господарській діяльності боржника.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2025 в частині відмови у задоволенні заяв про зупинення розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави і про припинення процедури санації боржника ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України", а також в частині задоволення заяви та клопотання про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника; направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В частині відмови у задоволенні заяви про зупинення розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта, на момент розгляду судом першої інстанції інших заяв існували невирішені питання законності схвалення плану санації, зокрема участь у голосуванні заінтересованих кредиторів (ДП «ШРБУ-100» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України»). З огляду на наявність порушень під час схвалення плану санації (встановлених перевіркою Мін'юсту від 15.05.2025), розгляд заяви про зняття арешту мав бути зупинений до з'ясування цих обставин. Апелянт покликається на те, що касаційна інстанція не перевіряла законність схвалення плану санації, тому твердження суду першої інстанції про преюдиційність цих обставин є необґрунтованим. Відтак вважає, що відмова у зупиненні розгляду заяви порушує принцип повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
В частині відмови у задоволенні заяви про припинення процедури санації боржника доводи апелянта зводяться до не врахування судом приписів ч. 11 ст. 50 КУзПБ, за якими процедура санації підлягає достроковому припиненню у разі: невиконання умов плану санації або невиконання поточних зобов'язань боржника. Покликається на те, що арбітражний керуючий Брикса А.О. систематично не звітував перед комітетом кредиторів і судом (порушення ч. 6 ст. 50 КУзПБ). Керуючим санацією не вжито більшості передбачених планом санаційних заходів (оптимізація структури, залучення інвесторів, стягнення дебіторської заборгованості, реалізація активів тощо), що підтверджується аналізом звітів та фінансових показників. У період санації утворилася нова податкова заборгованість на суму 762 425,47 грн, що є поточними зобов'язаннями боржника (ПДВ, земельний податок, ЄСВ). Апелянт вважає, що зазначене свідчить про фактичну неспроможність боржника виконувати зобов'язання та невиконання плану санації, що прямо є підставою для її припинення і відкриття ліквідаційної процедури.
Щодо ухвали в частині задоволення судом заяви та клопотання про зняття арешту і скасування податкової застави майна боржника, скаржник вказує, що суд безпідставно визнав, що арешти й податкова застава перешкоджають виконанню плану санації, хоча Податковий кодекс України дозволяє користування майном, що перебуває у податковій заставі. Відтак податкова застава не є перешкодою для здійснення господарської діяльності боржника і не суперечить меті санації. Окрім цього, суд не перевірив обґрунтованість переліку майна, з якого знято арешти, не з'ясував на підставі яких документів визначено його вартість; чи перебуває майно у господарському віданні боржника; чи дійсно воно не використовується у виробничій діяльності. Таким чином, рішення про зняття арештів і застави ухвалено без належної доказової бази та в порушення принципу рівності кредиторів.
01.09.2025 в підсистемі «Електронний суд» керуючий санацією Брикса А.О. від імені боржника сформував відзив на апеляційну скаргу.
03.09.2025 в підсистемі «Електронний суд» представниця АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" сформувала додаткові пояснення у справі, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Так, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.07.2025 відкрив провадження у справі №921/534/23 за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2025 та надав учасникам у справі строк на подання відзивів на апеляційну скаргу, пояснень та інших процесуальних документів - 10 днів з моменту отримання цієї ухвали.
Вказана ухвала була доставлена боржнику, керуючому санацією та АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в їх електронні кабінети 22.07.2025 о 18 год 52 хв., що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Відтак останнім днем строку на подання відзиву та додаткових пояснень (з урахуванням ч. 6 ст. 242 ГПК України) було 04.08.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Розглянувши поданий відзив та додаткові пояснення, які подано з пропуском строку на їх подання, а також відсутність клопотання про поновлення такого строку, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду вказаних відзиву та додаткових пояснень.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками у справі подано не було.
02.10.2025 в судовому засіданні взяли участь представники: апелянта, АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та керуючий санацією, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене та те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Відповідно до ч. 1, п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. До основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (ст. 2 ГПК України).
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, якою зокрема відмовлено у зупиненні розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави.
Звертаючись із вказаною заявою, ГУ ДПС у Тернопільській області зазначило, що враховуючи грубі порушення вимог КУзПБ під час прийняття плану санації та не дотримання умов плану санації, ГУ ДПС у Тернопільській області подало скаргу на дії арбітражного керуючого Брикси А.О. від 14.03.2025 № 1215/5/19-00-13-13-04 до Центрального відділу з питань банкрутства Управління банкрутства Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України, а також звернулося з листом від 14.03.2023 № 1216/5/19-00-13-013-04 до Тернопільської окружної прокуратури стосовно порушення законодавства про банкрутство та наявність в них ознак кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України.
Таким чином, кредитор зазначав, що розгляд заяви арбітражного керуючого Брикси А.О. про зняття арешту, заборон відчуження та інші обтяження з рухомого та нерухомого майна боржника, має бути зупиненим у зв'язку з наявною об'єктивною неможливістю до розгляду скарги до Центрального відділу з питань банкрутства Управління банкрутства Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України; листа до Тернопільської окружної прокуратури; заяви ГУ ДПС у Тернопільській області про дострокове припинення плану санації від 14.03.2025.
Так, зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст.ст. 227-229 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Водночас ч. 17 ст. 39 КУЗП передбачено, що провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню. Тобто у справах про банкрутство законодавець в імперативному порядку заборонив зупинення провадження.
Оскільки КУзПБ є спеціальним законом у порівнянні з ГПК України, тому пріоритетною до застосування буде норма, викладена у п. 17 ст. 39 КУзПБ, де встановлена заборона на зупинення провадження.
При цьому, безпідставними є покликання скаржника на введення воєнного стану в України та відсутність доступу до майна банкрута, адже вказане не може бути підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що процедури банкрутства мають строковий характер. Відтак всі учасники провадження у справі про банкрутство, мають належним чином користуватися наданими Законом правами та власними повноваженнями, сприяти дотриманню визначених строків судових процедур, задля зменшення негативних наслідків надмірною тривалістю цих процедур як для кредиторів, так і боржника.
Таким чином, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні заяви ГУ ДПС у Тернопільській області про зупинення розгляду заяви про зняття арешту та скасування податкової застави і підстав для скасування ухвали в цій частині немає.
Також ГУ ДПС у Тернопільській області звернулося до суду із заявою про припинення процедури санації боржника, оскільки на думку заявника, затвердження плану санації відбулося всупереч вимогам ч. 5 ст. 52 КУзПБ та з грубим порушенням прав податкового органу як кредитора у справі. Вказаними обставинами також обґрунтована і апеляційна скарга.
Колегія суддів зазначає, що хвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 затверджено план санації ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», погоджений 30.07.2024 Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України та схвалений зборами кредиторів 06.08.2024 (протокол зборів кредиторів боржника № 3 від 06.08.2024). Введено процедуру санації боржника строком на 5 років до 21.10.2029.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.04.2025, вказану ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі №921/534/23 в частині схвалення плану санації та введення процедури санації боржника, залишено без змін.
У постановах апеляційного та касаційного судів зроблено висновок про те, що умови схваленого зборами кредиторів плану санації ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК" Автомобільні дороги України" відповідають вимогам ст. 51 КУзПБ, рішення про схвалення плану санації прийняте зборами кредиторів з дотриманням вимог ст. 52 КУзПБ.
Оскільки передбачені планом санації заходи відновлення платоспроможності боржника відповідають загальним вимогам, визначеним у ст. 51, 52 КУзПБ, схвалені зборами кредиторів боржника, містять заходи, які не суперечать КУзПБ та спрямовані на погашення вимог кредиторів, а в результаті - відновлення платоспроможності боржника у межах строку процедури санації, у зв'язку із чим, затвердження плану санації та введення процедури санації боржника є доцільним, правомірним та обґрунтованим.
Отже, твердження апелянта про наявність підстав для припинення процедури санації боржника у зв'язку з нібито порушеннями під час затвердження плану санації є необґрунтованими та безпідставними. Подання такої заяви фактично спрямоване на повторний перегляд обставин, які вже були предметом розгляду судів апеляційної та касаційної інстанцій під час оскарження ухвали про затвердження плану санації та введення процедури санації. Такі дії кредитора свідчать про спробу домогтися повторного вирішення питання та переоцінки вже досліджених доказів, що суперечить принципам процесуального права.
Доводи скаржника щодо наявності інших підстав для припинення плану санації, зокрема через невиконання поточних зобов'язань боржником є необґрунтованими та передчасними, оскільки вказане зумовлено зупиненням Верховним Судом дії ухвали Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024.
З урахуванням викладеного вище, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення процедури санації.
Вирішуючи питання про зняття арешту та скасування податкової застави майна боржника, суд першої інстанції зазначив, що розділом 5 плану санації ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» визначено заходи відновлення платоспроможності підприємства.
Зокрема, основним джерелом погашення вимог кредиторів у перший рік після затвердження плану санації визначено саме продаж майна боржника, у тому числі:
- реалізація об'єктів нерухомості, що будуть виставлені на реалізацію - реалізація основних засобів, які нерозривно пов'язані з об'єктом нерухомості та не можуть бути переміщені;
- реалізація автотранспорту, техніки та механізмів.
Наведене зумовлене необхідністю виконання боржником поточних зобов'язань, в тому числі зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також погашення першої черги вимог кредиторів ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Так, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16,від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20), від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 22.09.2021 у справі №911/2043/20). Інші норми Кодексу (ч.14 ст.39, ч.6 ст. 44, ч.4 ст. 50, ч.1 ст. 59) дають підстави для висновку про те, що закон змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника таким чином, що боржник (після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) вже перебуває або йому судом має бути забезпечено перебування у такому правовому стані, який призведе до виконання передбаченої Кодексом мети конкретної процедури, яку щодо нього застосовано.
Отже, наявність арештів чи інших обмежень щодо права користування чи розпорядження майном боржника, застосованого в межах позовного провадження, а не безпосередньо у межах відповідного провадження у справі про банкрутство (непозовного провадження, врегульованого КУзПБ), суперечить вимогам ст.ст. 40, 41 КУзПБ та спрямоване не на забезпечення вимог сукупності кредиторів для досягнення цілей і завдань провадження у справі про банкрутство, а на задоволення індивідуальних вимог однієї особи кредитора, тобто передбачає створення зазначеній особі преференцій у виконанні зобов'язань та, відповідно, можливе порушення імперативно встановленої в процедурі банкрутстві черговості задоволення вимог кредиторів боржника.
Тобто, арешти на майно боржника, накладені у межах виконавчого провадження та податкова застава з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених ПКУ, є обмеженнями, які перешкоджають виконанню плану
Обтяженням є заборона або обмеження розпорядження та/або користування майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Поряд з цим, положеннями підпунктами 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у визначений строк.
Податкова застава є одним з найефективніших способів забезпечення виконання податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави держава (територіальна громада) має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.
За своїм змістовим значенням арешт, податкова застава та їх складові елементи (опис майна, оголошення заборони розпоряджатися майном, обмеження в праві користування або вилучення майна у боржника та передача на зберігання іншим особам) це сукупність дій, які мають бути чітко регламентовані та мати певні підстави для застосування.
Натомість положеннями ст. 50 КУзПБ встановлено, що під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
З моменту постановлення ухвали про введення процедури санації, серед іншого, управління боржником переходить до керуючого санацією, який зобов'язаний прийняти в господарське відання майно боржника та має право розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, за умови що вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном, якщо такі арешт чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
За вказівками ст. 56 КУЗПБ, заходи із забезпечення вимог кредиторів щодо частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.
Продаж частини майна боржника у процедурі санації здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Системний аналіз зазначених норм Податкового кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження" та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що Кодексом, як спеціальним законом, визначено особливий порядок задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, а у випадку введення судової процедури санації щодо боржника, передбачено заборону стосовно будь-яких дій щодо розпорядження майном боржника поза межами процедури банкрутства та можливість накладення обмежень щодо розпорядження майном боржника виключно судом у межах процедури санації, за умови, що вони не перешкоджають виконанню плану санації.
Отже, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство будь-які обмеження щодо користування, розпорядження, управління чи відчуження майна боржника може бути застосовано виключно господарським судом, а з моменту введення процедури санації - лише в межах процедури санації. Тобто, звернення стягнення на майно боржника, без погодження господарського суду, заборонено законом.
Таким чином, наявність арештів рухомого майна дочірнього підприємства унеможливлює виконання як плану санації боржника", так і здійснення боржником господарської діяльності.
З урахуванням специфіки провадження у справі про банкрутство, необхідно дотримуватись розумного балансу між необхідністю забезпечення збереження активів боржника, їх ефективного використання з одного боку, та неприпустимістю блокування заходів відновлення платоспроможності та господарської діяльності боржника, з іншого боку.
Збереження майна боржника у спосіб заборони права розпорядження, управління чи відчуження майном боржника у процедурі санації не забезпечить охорони матеріально-правових інтересів кредиторів, а навпаки спричиняє виникнення труднощів у досягненні основної мети процедур банкрутства - відновлення платоспроможності та повного задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, до завершення в установленому законом порядку процедури санації у справі № 921/534/23 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, у тому числі, отриманих від здійсненої у встановленому порядку реалізації майна боржника. Відтак під час здійснення керуючим санацією покладених на нього обов'язків щодо задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, майнові активи боржника мають бути вільними від будь-яких обмежень щодо розпорядження ними.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що прийняття Господарським судом Тернопільської області ухвали від 21.10.2024 у справі № 921/534/23 про введення процедури санації та затвердження плану санації ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", є правозмінюючим юридичним фактом, наслідком якого є зняття арештів та інших заборон, що накладені на майно боржника, будь-якими органами (судами, нотаріусами, органами виконавчої служби тощо), що їх наклали (вчинили).
Разом з тим, вичерпний перелік підстав зняття державним виконавцем арешту з майна наведений законодавцем у ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно із ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, є підставою для зупинення виконавчих дій, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Тобто, у такому випадку державний виконавець арешти, накладені на майно боржника, не знімає та не скасовує інші вжиті заходи примусового виконання рішення.
При цьому, норми, яка б встановлювала порядок зняття арештів у виконавчому провадженні, яке є закінченим, названий законодавчий акт не містить. Таким чином, державний виконавець самостійно не може приймати будь-яких рішень щодо зняття арешту з майна боржника або щодо інших заходів з примусового виконання рішення.
Згідно із ч. 10 ст. 41 КУЗБ активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень.
Підставою для припинення податкової застави відповідно до п. п. 93.1.3 п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України є набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.
В силу положень 93.1.3. п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України та частини 2 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", звільнення майна боржника від обтяжень у вигляді податкової застави чи арешту відбувається, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків господарського суду першої інстанції щодо наявності правових та фактичних підстав для часткового задоволення клопотання керуючого санацією боржника Брикси А.О. про зняття арешту та скасування податкової застави.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обґрунтовано дійшов висновку, що зняття арешту та скасування податкової застави в частині майна, передбаченого додатком №1 до плану санації, є необхідним заходом для забезпечення виконання затвердженого плану санації, відновлення платоспроможності боржника та реалізації передбачених ним заходів фінансового оздоровлення. Такий підхід відповідає положенням КУзПБ, оскільки спрямований на ефективне проведення санаційної процедури та збереження господарської діяльності підприємства.
Посилання апелянта на нібито відсутність правових підстав для зняття арешту чи скасування податкової застави є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними новими доказами, не містять конкретних аргументів щодо порушення норм матеріального чи процесуального права та фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують імперативних норм чинного законодавства про банкрутство, якими обґрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції, з огляду на що, ухвала місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2025 у справі №921/534/23 в оскаржуваній частині - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК