Справа № 619/8262/24 Головуючий суддя І інстанції Нечипоренко І. М.
Провадження № 22-ц/818/2523/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: за законом.
02 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тітова Ігоря Борисовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 січня 2025 року, у справі № 619/8262/24, за позовною заявою ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , у інтересах якої діє представник - адвокат Тітов О.Б., звернулася до суду з позовом до Дергачівської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в республіці Польща, де і помер ОСОБА_2 , а 24.04.2024 був похований в Україні. Про інших спадкоємців їй нічого не відомо. На момент відкриття спадщини вони разом проживали за кордоном і у шестимісячний строк вона не звернулася з заявою про прийняття спадщини через військовий стан в Україні, що створювало загрозу її життю та здоров'ю. Після повернення до Харківської області у липні 2024 року вона звернулася до приватного нотаріуса, яка рекомендувала звернутися до суду, оскільки вони разом зі спадкодавцем не були зареєстровані за однією адресою та заяву про прийняття спадщини вона не подала.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У письмову відзиві представника відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позивачка не підтвердила поважність пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, не надала доказів, які би свідчили про наявність суб'єктивних, непереборних істотних труднощів для подання заяви в межах строку. Зі змісту заяви не можливо встановити ступінь родинних відносин позивачки з померлим. Крім того, у померлого є малолітня донька ОСОБА_3 , 2011 року народження.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Тітов Ігор Борисович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необґрунтоване, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вказав, що до позовної заяви було долучено докази про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в республіці Польща, де і помер ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вже створювало перешкоди для звернення вчасно до нотаріуса, та переміщення та поховання тіла до України вимагало значного часу і формування відповідних дозвільних документів на проведення цієї процедури, та фактичне заховання ОСОБА_2 було проведено 24 квітня 2024 року. Судом було проігноровано факт отримання свідоцтва про смерть у Республіка Польща, що вимагало від позивачки отримання відповідних перекладів для подання заяв про спадкування.
Зазначив, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 проживала разом із померлим однією сім'єю за кордоном.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
На обґрунтування відзиву вказала, що позивачка не підтвердила поважність пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, не надала доказів, які би свідчили про наявність суб'єктивних, непереборних істотних труднощів для подання заяви в межах строку. Жодного документу на підтвердження родинних зв'язків позивача з померлим до позовної заяви не додано, а отже неможливо встановити у яких відносинах вони перебували та чи має реальне право на спадкування після померлого ОСОБА_1 .
Повідомляє суд, що у померлого ОСОБА_2 є спадкоємець першої черги -малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зауважив, що сам лише факт, що Дергачівською міською радою ОСОБА_1 було надано дозвіл на поховання останків ОСОБА_2 та те, що нею у подальшому було здійснено перевезення та поховання не дає підстав вважати її спадкоємцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить скорочена копія свідоцтва про смерть, видана у республіці Польща Нижньосілезьким управлінням цивільного стану Вроцлава (а.с. 20).
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За змістом частини 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦПК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Підставою для визначення судом додаткового строку для подання заяви є виключно наявність поважних причин, тобто таких, які безумовно унеможливлювали вчинення особою дій по прийняттю спадщини. Такі причини та обставини мають існувати об'єктивно, тобто незалежно від особистих уявлень спадкоємця чи сприйняття ним певних фактів. Встановлений законом шестимісячний строк є цілком розумним та достатнім для вчинення спадкоємцем юридично значимих дій щодо прийняття спадщини, а тому причини, які об'єктивно унеможливлювали вчинення дій щодо прийняття спадщини, мають існувати протягом усього цього строку, або принаймні його істотної частини з такими наслідками, щоб протягом решти строку спадкоємець об'єктивно не мав змоги реалізувати своє право на прийняття спадщини.
Спадкоємець у праві - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати його спадкове майно.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Отже, за змістом вказаних норм матеріального права лише спадкоємці мають право на отримання додаткового строку на прийняття спадщини, тому у даному випадку позивачка мала довести обидві ці підстави для задоволення позовних вимог.
Оскільки позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів того, що вона є спадкоємцем за законом четвертої черги, який має закликатися до прийняття спадщини разом із спадкоємцем за законом першої черги, то судом вірно було зроблено висновок про відсутність порушеного права, пов'язаного з прийняттям спадщини, з позбавленням її можливості здійснити (реалізувати) свої приватні (цивільні), в даному випадку - спадкові права. Позивачка не надала до суду підтвердження її прав на спадкоємство, а тому її доводи щодо поважної причини її не прийняття самі по собі є безпідставні.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Апеляційний суд при перегляді даної справи також враховує, що саме по собі подання заяви про прийняття спадщини особою, яка, як правильно встановив суд, не є спадкоємцем родичкою спадкодавця та за відсутності судового рішення про встановлення факту її проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років, не свідчить, що вона є спадкоємцем, що узгоджується з правовим висновком КЦС ВС у постанові від 08.05.2024 у справі № 711/7022/22.
Не можна також погодитися з доводами скаржника про те, що позивач проживала до смерті ОСОБА_2 однією сім'єю з ним не менше п'яти років (тобто входить до спадкоємців четвертої черги спадкування ст. 1264 ЦК України), адже як вказано у позові починаючи з кінця лютого 2022 позивач разом зі своєю сім'єю і ОСОБА_2 знаходились в евакуації на великій відстані від місця знаходження спадкового майна, а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер.
Колегія суддів не погоджується і не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо доведеності спільного проживання разом із спадкоємцем, за їх необґрунтованості, як про це вірно зазначив суд першої інстанції, та позивач не вживала жодних заходів щодо оформлення своїх спадкових прав у визначений ст. 1270 ЦК України строк, чим втратила право на спадкування.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тітова Ігоря Борисовича - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 14 жовтня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П.Пилипчук.