Справа № 346/570/25
Провадження № 22-ц/4808/1355/25
Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.
Суддя-доповідач Девляшевський
13 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Максюти І.О., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю: представника ОСОБА_1 - Атаманюка В.М,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Сольським В.В. 24 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Атаманюк Володимир Михайлович до ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила виключити з актового запису № 4 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого виконавчим комітетом Старогвіздецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області 09.02.2011 року, відомості про ОСОБА_4 , як батька дитини.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , який проходив службу у в/ч НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання біля н.п. Костянтинівка. Факт смерті підтверджується сповіщенням сім'ї, лікарським свідоцтвом і свідоцтвом про смерть. Після загибелі сина постало питання отримання грошової допомоги для родини. Позивачка дізналася, що в документах батьком дитини - ОСОБА_2 - вказаний її син, хоча, на її переконання, він не є його біологічним батьком. Вказала, що її син - ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , у якому народилися двоє дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Шлюб розірвано рішенням суду 22.02.2011, діти залишилися з матір'ю. У цьому ж шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_3 народився син ОСОБА_7 , і через дію презумпції батьківства у свідоцтві про народження батьком записано ОСОБА_4 .
Позивачка зазначала, що її син фактично не проживав із дружиною вже задовго до розірвання шлюбу, не підтримував з нею стосунків і не знав, що був записаний батьком цієї дитини, а тому не мав змоги оспорити батьківство.
Оскільки тепер вирішується питання розподілу грошової допомоги після загибелі ОСОБА_4 між члена сім'ї останнього, то позивачка звертається до суду, щоб виключити ОСОБА_2 з числа спадкоємців.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 24 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що відповідач не довела, що померлий ОСОБА_4 знав про те, що він записаний батьком ОСОБА_2 . Вважає покази свідків в суді першої інстанції суперечливими й неналежними. Зокрема, ОСОБА_8 (сусідка) свідчила, що ОСОБА_9 «радів народженню сина», що може свідчити, що загиблий вважав себе біологічним батьком. ОСОБА_10 (дочка покійного) і ОСОБА_11 (колишній секретар сільської ради) вказували, що ОСОБА_4 знав, що не є біологічним батьком. Ці показання, на думку апелянта, не дають підстав для однозначного висновку. Апелянт зауважує, що ОСОБА_3 зверталася в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання двох спільних дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . З позовом стягнення аліментів на утримання сина до суду не зверталася. На думку апелянта, ОСОБА_3 за відсутності доказів намагається доводити факт обізнаності ОСОБА_4 щодо запису його батьком дитини з метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.
Зважаючи на викладене, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 правом на подання відзиву не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідачка та її представник, а також представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Коломийського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце судового розгляду судові повідомлення їм направлялись завчасно у встановленому законом порядку.
Отже, є правові підстави для розгляду справи за їх відсутності.
Представник позивачки у судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_4 , який записаний батьком дитини, помер після народження дитини, за життя позов про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини не пред'являв, тому у цьому конкретному випадку норма частини 3 статті 137 СК України надає право позивачці, як спадкоємцю, оспорювати батьківство спадкодавця ОСОБА_4 лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини, і помер. Оскільки позивачка не довела, що її покійний син не знав, що був записаний батьком дитини ОСОБА_2 , тому з урахуванням положень статті 137 СК України, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для оспорення батьківства після смерті ОСОБА_4 , який записаний батьком ОСОБА_2 .
З цим висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 7, 8).
07 вересня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_14 в Старогвіздецькій сільській Раді Коломийського району Івано-Франківської області було зареєстровано шлюб.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 лютого 2011 року (справа №2-347) вказаний шлюб було розірвано.
За час спільного проживання, у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 11, 12).
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_2 , батьками якого зазначено - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Відомості про батька записані відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України (а.с. 13).
Відповідно до сповіщення сім'ї (близьких родичів) загиблого №8350 від 19.09.2024, що адресований ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 під час виконання бойового завдання, в районі виконання завдань за призначенням н.п. Костянтинівка, Донецької області (а.с.15).
Даний факт також підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 16) та лікарським свідоцтвом про смерть №655 (а.с. 17).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Предметом спору у справі, що переглядається, є виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини, вчиненого 09.02.2011.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).
У доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні.
По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (частина перша статті 137 СК України).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (частина друга статті 137 СК України).
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19 з урахуванням принципу розумності надано тлумачення положень статті 137 СК України та зазначено, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини.
Перший випадок стосується ситуації, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України);
Другий випадок охоплює ситуацію коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво (частина друга статті 137 СК України);
Третій випадок оспорювання батьківства стосується ситуацій, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер.
Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
Таким чином, частиною третьою статті 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв'язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). При цьому поважність причин, за якими особа не знала, що вона записана батьком, є фактором, що оцінюється судом.
Вказаний висновок вкладений також у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 205/3895/20.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 639/8165/16-ц зроблено висновок про те, що чинне законодавство надає право спадкоємцям оспорювати батьківство спадкодавця лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини.
Під час розгляду справи суд встановив, що ОСОБА_4 , який записаний батьком дитини, помер після народження дитини, за життя позов про виключення себе як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_2 не пред'являв, тому у цьому конкретному випадку норма частини 3 статті 137 СК України надає право позивачу, як спадкоємцю, оспорювати батьківство сина лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини, і помер.
Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень у даних правовідносинах неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі № 129/1033/13-ц.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що при реєстрації народження дитини ОСОБА_4 не заперечував проти внесення його відомостей як батька в актовий запис про народження.
Допитані у судовому засіданні свідки ствердили, що загиблому ОСОБА_4 про вказаний факт було відомо.
З моменту вчинення актового запису про народження дитини і до моменту смерті ОСОБА_4 був обізнаний, що зареєстрований батьком дитини, оскільки визнавав своє батьківство відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оспорював свого батьківства щодо сина.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 639/8165/16-ц зроблено висновок про те, що чинне законодавство надає право спадкоємцям оспорювати батьківство спадкодавця лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини.
У свою чергу у цій справі позивач не довела, що її покійний син не знав про те, що був записаний батьком дитини, відтак підстави для задоволення позовних вимог і виключення запису про особу, як батька дитини, з актового запису про народження відсутні.
Колегія суддів зауважує, що сам факт біологічного споріднення правового значення у цій конкретно взятій справі не має, оскільки предметом встановлення та фактором дослідження у випадку звернення до суду з позовом у порядку частини третьої статті 137 СК України спадкоємцем особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини, є поважність причин, у зв'язку з якими чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини за життя. Однак позивачем не доведено, що її син не знав і не міг знати про те, що був записаний батьком ОСОБА_2 , та не вказано на поважність причин такої необізнаності.
Ураховуючи наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 137 СК України відсутні.
Доводи апеляційної скарги про неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, зводяться до незгоди з висновками суду по суті спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано спростовані.
З огляду на те, що правові підстави для задоволення позовних вимог на підставі положень статті 137 СК України відсутні, із урахуванням встановлених судом обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано позивачем до апеляційної скарги, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд навів у рішенні мотиви, з яких не вбачав підстав для задоволення позову. Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Атаманюка Володимира Михайловича залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 24 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту
Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський
Судді: І.О. Максюта
Є.Є. Мальцева
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2025 року.