Рішення від 08.10.2025 по справі 357/8231/25

Справа № 357/8231/25

Провадження № 2/357/4056/25

ЗАОЧНЕРІШЕННЯ

іменем України

08 жовтня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Чалій А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи наступним.

17.02.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 1473634 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 9 000,00 грн, строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована).

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з довідкою про ідентифікацію, відповідач ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 1473634 від 17.02.2021, ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Того ж дня, позикодавець на виконання п. 1 Договору позики № 1473634 від 17.02.2021, виконав свої зобов'язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 9 000,00 грн, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес», так як перерахунок коштів з банківського рахунку позикодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий, що підтверджується листом ТОВ «ФК Фінекспрес»№ 10/04/25-86 від 10.04.2025.

Відповідно до п. 4.2 Договору позики № 1473634, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

У договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому Договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.

Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування.

Зазначають, що без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції (ресурс позикодавця), отримання одноразового ідентифікатора, входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без надання відповідачем особистої інформації (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів, тощо) та без попереднього погодження оферти Договору позики та Правил надання грошових коштів у позики - укладання Договору позики технічно не можливе, що у свою чергу відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, підписанням Договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які с необхідним, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи умови Договору позики № 1473634 від 17.06.2021 та здійснені відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості за Договором позики, які складають 2 111,90 грн, заборгованість відповідача складає 28 380,10 грн, зокрема: 9 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 19 380,10 грн - сума заборгованості за відсотками.

Отже, відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за Договором позики та заборгованості за процентами не виконав ні перед позикодавцем (первісним кредитором), ані перед позивачем (фактором).

В подальшому позикодавцем (первісним кредитором) відступлено право вимоги за вказаним вище Договором позики, зокрема:

26.10.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2610 від 26.10.2021 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021.

03.04.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 до Договору факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30 334,00 грн, з яких: 9 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 21 334,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Тому, просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 у розмірі 28 380,10 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн (а.с. 1-8).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 116) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).

Згідно відповіді № 1442410 від 03.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, за параметрами ОСОБА_1 особу не знайдено (а.с. 121).

03.06.2025 здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 122 ).

27.06.2025 судом за вх. № 36058 отримано з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 123).

З вказаної інформації вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 23.10.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 30.06.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 22.07.2025 (а.с. 124-125).

Розгляд справи двічі відкладався, в зв'язку з неявкою відповідача, та в останнє судове засідання по справі було відкладено до 08.10.2025 (а.с. 128, 136).

Позивач ТОВ «Фінпром Маркет» в судове засідання 08.10.2025 свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В прохальній частині позовної заяви, за підписом директора ТОВ «Фінпром Маркет» Ґедзь О.В. яка діє на підставі Витягу, остання просила розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 6).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 08.10.2025 не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак, на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення працівниками пошти вказана, як адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 138).

Так, кореспонденція із суду направлялася на адресу відповідача ОСОБА_1 за адресою його реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.

В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а.с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в яких причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, та в постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник позивача скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив, і представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

08 жовтня 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 17.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 1473634 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), на підставі якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору позики, сума позики складає 9 000,00 (п'ять тисяч ) гривень. Строк позики (строк договору) - 30 днів. Процентна ставка (базова/день) - 1,99% (фіксована).

Дата надання позики - 17.02.2021, дата повернення позики (останній день) - 19.03.2021 року, знижена процентна ставка/день - 0,79%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день - 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 288,35%, орієнтовна загальна вартість позики - 11 133,00 грн.

Згідно п. 3 Договору, проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок

Підписанням цього Договору позики, відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачено ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. А також погодився, що до моменту підписання Договору позики вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладання цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі (п.п. 4.1, 4.2 п. 4 Договору).

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (п. 5 Договору).

Зміна або припинення в односторонньому порядку договірних зобов'язань повністю або частково, а також одностороння відмова від їх виконання не допускається якщо інше не встановлено законом або Договором (п. 7 Договору).

Позичальник несе повну відповідальність перед позикодавцем за повернення позики, сплату процентів та належне виконання зобов'язань за цим Договором усім своїм майном. Сьорони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, передбачену положеннями цього Договору, Правил та чинного законодавства (п. 8 Договору).

Правила надання грошових коштів у позику Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перебувають у загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладання Договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який містить адресу, реквізити та підписи сторін, про що свідчить п. 11 Договору позики.

Додано Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с. 12-32).

Проценти за користування позикою нараховуються на суму позики (її залишок), виходячи із строку фактичного користування позикою. Нарахування процентів за користування позикою починається з дати зарахування коштів на платіжну картку позичальника та нараховується за процентними ставками, зазначеними в Договрі позики, за кожен день (календарну дату) користування позикою, включаючи день (дату) видачі позики та включаючи день (дату) її повернення (п.п. 6.2, 6.3 Правил).

Позичальник має право продовжити строк користування позикою. За продовження строку користування позикою, позичальник сплачує Товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації. Умови пролонгації вказуються в особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації визначаються виходячи з базової процентної ставки, зазначеної у Договорі позики, та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію (п.п. 7.1, 7.2 п. 7 Правил).

Продовження строку користування позикою є неможливим, якщо Товариство відступило право вимоги за Договором позики третій особі або звернулося до суду за примусовим стягненням заборгованості (п.п. 7.7 Правил).

В матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, з якої вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з яким укладено Договір № 1473634 від 17.02.2021, ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): 7aii3iraFJ, час відправки: 17.02.2021 15:33:41, на номер телефону/електронну адресу клієнта (а.с. 34).

Згідно Довідки № КД-000024450/ТНПП від 30.04.2025 ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), підтверджується прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою API-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ 39861924), відповідно до умов Договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між ТОВ «ФК Фінекспрес» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 17.02.2021, сума 9 000,00 грн, за номером платіжної картки № НОМЕР_1 , номер платежу 0d5cf4bb-0b9d-4c55-a8fa-036d0c898c56 (а.с. 36 ).

Встановлено, що на банківську картку відповідача на підставі Платіжної інструкції 0d5cf4bb-0b9d-4c55-a8fa-036d0c898c56 (кошти перераховані за посередництвом платіжної установи) перераховано кошти на виконання умов Договору позики № 1473634 від 17.02.2021 (а.с. 33).

Встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має заборгованість за вказаним Договором позики (а. с.38-43).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦКУ використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаних норм матеріального права вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, укладення якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Договір позики № 1473634 від 17.02.2021 підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами Договору.

Так, у п. 11 Договору позики № 1473634 від 17.02.2021, вказано, зокрема: Клієнт ПІБ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код, паспортні дані, поштова адреса, номер телефону, електронний підпис.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних в зазначеному Договорі матеріали справи не містять.

Таким чином, вказаний Договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і Пароля особистого кабінету.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Отже, відповідач підписуючи вищевказаний Договір, прийняв та погодився з їх умовами.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.

Отже, як зазначено та встановлено вище, дійсно між відповідачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено Договір позики № 1473634 від 17.02.2021, який підписаний електронним підписом за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 9 000,00 грн.

Отже, підписання Договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою Логіна особистого кабінету, Пароля особистого кабінету, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Як вбачається з матеріалів справ, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним Договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту та відсотків, що передбачено умовами укладеного Договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

26.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 (а.с. 44-52).

03.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги, які належали Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (а.с. 67-75).

Відповідно до п. 5.2 Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні Права вимоги. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних Прав вимоги та є невід'ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі Реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підписуються в день укладення цього Договору.

Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 до Договору факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 (а.с. 84-86).

Встановлено, що всупереч умовам вищевказаного Договору позики, відповідач не належно виконав своє зобов'язання, сплативши в березні 2021 року на рахунок первісного кредитора лише грошові кошти в розмірі 2 111,90 грн, які, згідно умов Договору позики, були враховані як сплата процентів за користування кредитними коштами (а.с. 38-43).

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінпром Маркет», ні на рахунки попереднього кредитора.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.

В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Таким чином, за Договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підтвердження заборгованості відповідача, ТОВ «Фінпром Маркет» надало розрахунок, за яким заборгованість останнього становить 28 380,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 000,00 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 19 380,10 грн (а.с. 38-43).

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, яка виникла у відповідача за порушення умов Договору.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримав кредит, вказані кошти в повному обсязі не повернув, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду. Так, вищевказану заборгованість відповідач має у зв'язку із неповерненням обумовленої суми у встановлений Договором строк.

В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості за тілом кредиту.

Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

Водночас суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки тіло кредиту за вищевказаним Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 не була повернута відповідачем, позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача на його користь 9 000,00 грн, а тому такі вимоги в цій частині є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 19 380,00 грн, то з цього приводу, суд зазначає про таке.

Згідно умов Договору позики № 1473634 від 17.02.2021, дата видачі кредиту - 17.02.2021; дата повернення кредиту - 19.03.2021; сума позики - 9 000,00 грн, строк позики - 30 днів, процентна (базова) ставка - 1,99% фіксована; знижена процентна ставка 0,79%; процентна ставка за понадстрокове користування кредитом - 2,70%; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 388,35%, орієнтовна загальна вартість позики - 11 133,00 грн. Згідно п. 3, 4 Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Зміна або припинення в односторонньому порядку договірних зобов'язань повністю або частково, а також одностороння відмова від їх виконання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи Правилами (п. 7 Договору).

Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір позики, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний договір (з усіма його умовами).

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Однак, суд не може погодитися з доводами позивача стосовно заборгованості ОСОБА_1 за відсотками саме в розмірі 19 380,10 грн за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021.

Відповідно до умов Договору позики, процентна ставка - 1,99%, фіксована; проценти складають 288,35 відсотків річних у процентному значенні.

Водночас, Договором позики не передбачено нараховування процентів після закінчення терміну дії договору.

Позивачем не надано будь-яких доказів, що позичальником було пролонговано строк кредитування. Також, матеріали справи не містять інших додаткових угод, щодо продовження строку дії договору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154 цс 18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Правом на нарахування компенсаційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач не скористався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач 19.03.2021 кредит в сумі 9 000,00 грн не повернув, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків лише за період з 17.02.2021 по 19.03.2021 за процентною фіксованою ставкою 1,99% в день, з урахуванням сплаченої відповідачем суми процентів у розмірі 2 111,90 грн, що згідно надано розрахунку заборгованості становить 3 311,10 гривень (а.с. 38-43).

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 становить 12 311,10 грн, який складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 9 000,00 грн та заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 3 311,10 грн.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3 500 грн.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024, укладений між Адвокатом «Ткаченко Юлія Олегівна» та ТОВ «Фінпром Маркет» (а.с.90-95); додаток до Договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 (а.с. 96); Витяг з Акту № 12-П приймання-передачі наданої правничої допомоги (а.с. 98), Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (а.с. 99-101), Платіжна інструкція № 579934664.1 від 30.04.2025, платник ТОВ «Фінпром Маркет», отримувач ОСОБА_2 , призначення платежу: оплата згідно акту № 12-П приймання наданої правничої допомоги (а.с. 102).

Відповідно до п. 4 Договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в даному Договорі та підтверджуються Витягом з Акту № 12-П приймання-передачі наданої правничої допомоги.

Так, в позовній заяві зазначено, що клієнт сплачує на користь адвоката винагороду, зокрема у розмірі 3 500,00 грн за вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів по малозначній справі для формування позовної заяви (500 грн) та підготовку/складання позовної заяви до боржника за договором позики у малозначній справі (3 000 грн).

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97).

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» (Заява № 34725/08).

«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» (див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п. 106).

При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад (принципів) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.

Під час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Дані витрати позивача ТОВ «Фінпром Маркет» є обґрунтованими та пропорційними до предмету спору, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Судом не встановлено підстав для зменшення вказаних до стягнення сум.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «Фінпром Маркет» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень, які документально підтверджені Платіжною інструкцією № 579935630.1 від 27.05.2025.

Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р у справі № 560/8629/21.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 43,38% (12 311,10 грн х 100 : 28 380,10 грн), судовий збір слід стягнути в розмірі 1 050,84 грн (2 422,40 грн х 43,38% : 100).

Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 207, 512, 516, 526, 530, 610, 611, 612, 625-629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.

Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість Договором позики № 1473634 від 17.02.2021 у загальному розмірі 12 311,10 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 3 500 гривень та судовий збір у розмірі 1 050,84 гривень, загалом 16 861,94 гривень (шістнадцять тисяч вісімсот шістдесят одна тисяча дев'яносто чотири копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (адреса місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Миїайла, буд. 9А, офіс 204, ЄДРПОУ: 43311346);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).

Повний текст заочного рішення складено 13 жовтня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов