09 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/5741/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/5741/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15) викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2025 року №046350017748 протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2025 року № 046350017748;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 17.05.2010 року по 15.02.2015 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1- 5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.02.2025 № 046350017748 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 17.05.2010 року по 15.02.2015 року;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1- 5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду;
- в іншій частині позовних вимог відмовив;
- стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідно до довідки про підтвердження пільгового трудового стажу №71 від 25.04.2016, виданою Державним закладом «Спецілізована медико-санітарна частина №7», позивач працювала повний робочий день на посаді молодша медична сестра інфекційного боксованого віділення з 17.05.2010 по 15.02.2015.
Оскільки, відсутній наказ на атестацію робочих місць та список переліку атестованих посад, позивачу не зараховано до пільгового стажу період роботи з
17.05.2010 по 15.02.2015. Відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХIІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-п/2020. З наведеного випливає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та дав їм неналежну оцінку, у результаті чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .
28.01.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою з питання призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надала відповідні документи. На момент звернення позивачу виповнилось 55 років 3 місяці.
Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2025 року № 046350017748 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
В рішенні від 06.02.2025 року № 046350017748 відповідачем зазначено наступне:
- дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 28.01.2025;
- вік заявника 55 років 3 місяці;
- відповідно до п.2 ст.114 Закону № 1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- страховий стаж особи становить 33 роки 9 місяців 8 днів, стаж роботи за Списком №2 становить 3 роки 10 місяців 8 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до розрахунку страхового стажу враховано всі періоди роботи згідно наданих документів; до розрахунку пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно довідки № 71 від 25.04.2016, оскільки відсутній наказ на атестацію робочих місць та список переліку атестованих посад.
Відповідачем відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася із даною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Позивач має право виходу на пенсію із зменшенням пенсійного віку 55 років на 4 роки (8 років за Списком № 2 - зменшення віку на 4 роки), тобто, в 51 рік.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вік (для жінок) та стаж роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах.
09 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» щодо підвищення на 5 років стажу роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах та віку для жінок.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15) (далі Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, зазначила наступне:
«Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Отже, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За змістом пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Водночас позивачу до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки №71 від 25.04.2016, оскільки відсутній наказ на атестацію робочих місць та список переліку атестованих посад.
Згідно з довідкою №71 від 25.04.2016, що видана Державним закладом «Спеціалізована медико-санітарна частина №7» ОСОБА_1 працювала в СМСЧ №7 з повним робочим днем на посаді молодшої медичної сестри (палатної) інфекційного боксованого відділення з 17 травня 2010 року по 15 лютого 2015 року.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач у період з 17.05.2010 року (запис № 24) по 15.02.2015 року (запис № 26) працювала на посаді молодша медична сестра (палатна) інфекційного боксованого відділення.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Отже, непроведення, несвоєчасне або неналежне проведення атестації робочого місця не може позбавити мене права на соціальний захист передбачений ст. 46 Конституції України.
Враховуючи вище викладене, в трудові книжці позивача та пільговій довідці містяться всі необхідні відомості, що дають мені право на призначення пенсії на пільгових умовах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.02.2025 № 046350017748 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Як наслідок суд першої інстанції вірно зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, період роботи з 17.05.2010 року по 15.02.2015 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1- 5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/5741/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/5741/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя Т.І. Ясенова