Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.10.2025 р. справа №520/20670/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 лютого 2016 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 лютого 2016 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; 4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до Порядку №1078 та Постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015, грудень 2015 року визначено місяцем підвищення грошових доходів населення, у тому числі військовослужбовців, випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. На виконання цих рішень Міністерством оборони у грудні 2015 року було підвищено грошове забезпечення військовослужбовців за рахунок збільшення премій та додаткових виплат, що перевищило суму можливої індексації за цей період. Відтак, починаючи з січня 2016 року, обчислення індексу споживчих цін здійснювалось наростаючим підсумком, але підстав для відновлення індексації не виникло, оскільки підвищення доходу перевищувало її розмір. Отже, індексація обґрунтовано не нараховувалась, а позовні вимоги щодо її донарахування є безпідставними.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах з 21.09.2015р. по 02.02.2016р. проходив військову службу у Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
Як зазначено заявником у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено заявнику індексації грошовою забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.02.2016 року.
З метою проведення індексації грошового забезпечення позивач через представника звернувся до відповідача із заявою, у відповідь на яку листом від 16.06.2025 року №3148 відповідачем було відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, у тому числі і невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.
Згідно з п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.
У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.
У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.
При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.
Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".
З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).
30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).
Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.
Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.
Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період до 28.02.2018р. за таким складовим елементом як індексація грошового забезпечення військовослужбовця.
Тому за епізодом спонукання суб»єкта владних повноважень до нарахування і виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця з 01.01.2016 до 02.02.2016р. позов підлягає до задоволення із застосуванням сформульованого у резолютивній частині судового акту способу захисту, зокрема шляхом обтяження органу публічної адміністрації обов'язком належної реалізації управлінської функції.
За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.
За епізодом позову про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати грошового забезпечення до настання події виплати суми боргу з грошового забезпечення суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а та від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19.
Враховуючи, що заявнику у межах спірних правовідносин не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, і така виплата може бути проведена лише на виконання цього судового акту після набрання ним законної сили, то суд вважає, що позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів до настання події виплати боргу з основної суми доходу є передчасними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанови Верховного Суду від 21.08.2024р. по справі №200/63/23.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-02.02.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-02.02.2016р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позов у решт вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко