13 жовтня 2025 року Справа № 480/8204/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/8204/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, і просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України “Про судоустрій і статус суддів'' від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та допомоги на оздоровлення (за 2024 рік) судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн у період часу з 01.04.2024 до дати ухвалення судового рішення у даній справі;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 суму недоплаченої в період часу з 01.04.2024 по день ухвалення судового рішення у даній справі суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно з Законом України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та допомоги на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, відповідно до вимог ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач працює суддею Ковпаківського районного суду м.Суми. ТУ ДСА України в Сумській області здійснило нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, виходячи із прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00, що на думку позивача, суперечить вимогам статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку з чим є протиправним.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав до суду відзиву на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідно до ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Тобто ТУ ДСА України в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. До того ж причиною обрання саме такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону.
Відповідач зауважив, що Закон, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні є чинним, неконституційним не визнаний та не скасований, а тому підлягає виконанню. За таких обставин ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Враховуючи зазначене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 34-39).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд встановив наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 02.08.2006 № 663/2006 позивача - ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 22.09.2011 №3783-VI ОСОБА_1 було обрано безстроково на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 14.02.2015 № 83/2015 позивача - ОСОБА_1 переведено в межах п'ятирічного строку на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми.
Наказом голови Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2015 № 4-ОС ОСОБА_1 , зараховано до штату Ковпаківського районного суду м. Суми з 18.03.2015 на посаду судді, у зв'язку з переведенням.
Наказом виконуючого обов'язки голови Ковпаківського районного суду м.Суми від 21.10.2018 № 5-ОС ОСОБА_1 було встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата (доктор філософії) наук з відповідної спеціальності у розмірі 15 відсотків посадового окладу.
Наказом голови Ковпаківського районного суду м.Суми від 17.03.2022 №3-ОС ОСОБА_1 , було встановлено виплату доплати за вислугу років 70 відсотків посадового окладу.
Наказом голови Ковпаківського районного суду м.Суми від 16.01.2023 №1-ОС ОСОБА_1 , було встановлено щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці з 01 лютого 2023 року в розмірі 10 відсотків посадового окладу.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 01.04.2024 позивачу нарахована і виплачена суддівська винагорода відповідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.
Вважаючи, що у спірних періодах щомісячна винагорода судді нараховується та виплачується позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102, 00 грн., що не відповідає вимогам Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до вимог Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998 № 17-рп/98, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
Згідно із ст. 147 Основного Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За змістом ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Аналогічні положення закріплені й у ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою регламентовано, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.
Таким чином, питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у тому числі, щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Подібний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №990/189/24, який, на думку суду, необхідно врахувати під час надання оцінки спірним правовідносинам.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях парламенту під час її сесій.
З метою роз'яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційним Судом України 14.10.2003 прийнято рішення № 16-рп/2003, в якому зазначено, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.
Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.
Отже, застосування у досліджуваних правовідносинах показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб віднесено саме до виключної компетенції Верховної Ради України.
Варто також зауважити, що згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18).
Тож, враховуючи, що стаття 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зазначити, що здійснення перерахунку суддівської винагороди з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди, призведе до порушення положень статті 75 Конституції України.
Крім того, слід врахувати низьку економічну спроможність держави здійснювати соціальні виплати в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації та введення в Україні воєнного стану, адже в першу чергу видатки Державного бюджету України повинні бути спрямовані на забезпечення обороноздатності України та захисту її суверенітету.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 у справі №5-р/2018 зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.
З даного приводу Конституційний Суд України чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України (див. абзац 2 п.п. 5.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 № 7 р(ІІ)2022).
Іншими словами, в умовах воєнного стану та у зв'язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що обмеження суддівської винагороди є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.
Суд вказує, що застосування під час розрахунку суддівської винагороди такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, не є скасуванням чи звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод позивачки.
Аналогічний підхід щодо еквівалентності спеціального права судді висвітлено у рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia) від 19.06.2012, заява № 17767/08 (пунктах 77,78), рішення ЄСПЛ у справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09, від 15.10.2013 (пунк.94).
Питання відносно наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025).
Здійснюючи розгляд такої справи Велика Палата Верховного Суду вказала, що окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2023 та з 01.01.2024 відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
За наслідком розгляду справи №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вищезазначене спростовує доводи позивача, що позивач має право на перерахунок суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.04.2024 виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.
Відтак у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька