09 жовтня 2025 рокусправа № 380/9249/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради Львівської області, про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Великомостівської міської ради Львівської області (далі - відповідач, Великомостівська міська рада), в якому просить:
- визнати протиправним відмову у наданні ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до Програми соціального захисту населення на 2024 рік, затвердженої рішенням Великомостівської міської ради від 08.02.2024 №1266, викладеною у листі Великомостівської міської ради Львівської області від 01.04.2024 №558/02-12 за підписом Міського голови Ярослава Ройко;
- зобов'язати Великомостівську міську раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до Програми соціального захисту населення на 2024 рік.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 24.02.2022, з початку повномасштабної збройної агресії російської федерації, брав особисту участь в обороні країни. Має статус учасника бойових дій. Під час бойових дій отримав вибухову травму, наслідком якої стали черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма, після чого проходив медичне лікування та реабілітацію у лікувальних закладах міста Львова. Після цього повернувся до міста Великі Мости.
Рішенням Великомостівської міської ради від 08.02.2024 №1266 затверджено Програму соціального захисту населення на 2024 (далі - Програма №1266), якою передбачено виплату грошової допомоги мешканцям зазначеної громади, які брали участь у захисті Батьківщини і отримали при цьому поранення. Позивач звернувся до міської ради за такою допомогою, проте отримав відмову у її виплаті з тих підстав, що він проживає на території громади менш ніж 5 років.
Таку відмову ОСОБА_1 вважає протиправною, оскільки з 2019 року проживає у місті Великі Мости, де спочатку мешкав без реєстрації, а з 05.10.2020 зареєстрований у спальному приміщенні відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі філологічного тлумачення позивач дійшов висновку, що ценз осілості 5 років застосовуєтся лише до осіб, які проживають на території громади без реєстрації. До осіб, які зареєстровані та фактично проживають на території громади такі обмеження не повинні застосовуватися.
Ухвалою суду від 03.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін /арк.спр.29-30/.
Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві /арк.спр.33-37/. Вказав, що вимога про проживання на території місцевої громади не менше 5 років стосується як осіб, які фактично проживають без реєстрації на території громади, так і осіб, які зареєстровані та проживають на відповідній території. Тому, позивачем неправильно протрактовано пункт 4.4 Програми №1266. Додатково про це свідчить пункт 6.4 Програми №1266, яким передбачено перелік документів, що повинен подати заявник для отримання такої допомоги. Вважає, що позивач не довів факту фактичного проживання при наявній реєстрації чи проживання без реєстрації на території громади «не менше 5 років», що є однією з умов та підстав надання грошової допомоги. Тому, Комісія обгрунтовано відхилила звернення ОСОБА_1 про отримання допомоги.
Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-
Рішенням Великомостівської міської ради №1266 від 08.02.2024 затверджено Програму соціального захисту населення на 2024 рік /арк.спр.16-25/.
ОСОБА_1 звернувся до Великомостівської міської ради з заявою від 13.03.2024 про надання грошової допомоги на лікування після поранення, закритої черепно-мозкової травми, контузії, каліцтва. У заяві зазначив, що з 2019 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне проживання АДРЕСА_1 з 2019 по 2024 рік; на даний час орендує квартиру в АДРЕСА_2 /арк.спр.15/.
Відповідно до витягу з протоколу №2 від 27.03.2024 засідання комісії з питань надання матеріальної грошової допомоги документи ОСОБА_1 розглянуто та встановлено, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 , орендуючи квартиру у зв'язку з проходженням реабілітації. Оскільки відповідно до пункту 6.4 Програми соціального захисту населення на 2024 рік не встановлений факт проживання військовозобов'язаного на території Великомостівської міської ради не менше 5 років комісія відхилила розгляд заяви, про що повідомлено позивача листом №558 від 01.04.2024 /арк.спр.15, 67-68, 90/.
Вважаючи відмову в наданні матеріальної допомоги протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи спір суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з статтею 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР.
Приписами статті 1 Закону №280/97-ВР встановлено, що територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр. Представницький орган місцевого самоврядування - це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частини 1 та 2 статті 2 Закону №280/97-ВР).
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування (пункт 22 статті 26 Закону №280/97-ВР).
Відповідно до статті 34 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.
Згідно з частиною 1 статті 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що з метою отримання грошової допомоги на лікування після поранення закритої черепно-мозкової травми, поранення, контузії, каліцтва ОСОБА_1 звернувся до Великомостівської міської ради з заявою від 13.03.2024 /арк.спр.15/. До заяви долучив:
- довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 05.07.2023 №584;
- виписку з медичної картки стаціонарного хворого №17136;
- направлення на медико-соціальну експертну комісію №107 від 27.02.2024;
- виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №4276/337;
- виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 14.02.2012 №110;
- довідку гарнізонної військово-лікарської комісії №44 від 29.12.2023;
- амбулаторну картку пацієнта від 27.02.2024 /арк.спр.10-14/;
- посвідчення УБД від 30.08.2023 /арк.спр.9, на звороті/;
- копію паспорта з відміткою від 05.10.2020 про зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 /арк.спр.9/;
- довідку від 13.03.2024 №1002 про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає у військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , в спальному приміщенні відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) /арк.спр.10, на звороті/.
У заяві зазначив, що з 2019 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне проживання АДРЕСА_1 з 2019 по 2024 рік; на даний час орендує квартиру в АДРЕСА_2 у зв'язку з проходженням реабілітації /арк.спр.15/.
Відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні грошової допомоги у зв'язку з тим, що відповідно до пункту 6.4 Програми соціального захисту населення на 2024 рік не встановлено факт проживання військовозобов'язаного на території Великомостівської міської ради не менше 5 років /арк.спр.15, 67-68, 90/.
Проте суд не погоджується з такими покликаннями відповідача з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4.4 Програми №1266 грошова допомога військовозобов'язаному або одному з членів сім'ї військовозобов'язаного, якого було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за контрактом та який отримав поранення за ступенем тяжкості (тяжкі, середні, легкі) під час ведення бойових дій (несення військової служби) в Україні.
Реалізується шляхом надання грошової допомоги військовозобов'язаному або одному з членів сім'ї військовозобов'язаного, якого було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за контрактом та який отримав поранення за ступенем тяжкості (тяжкі, середні, легкі) під час ведення бойових дій (несення військової служби) в Україні, які зареєстровані і фактично проживають та особи, які проживають без реєстрації не менше 5 років на території Великомостівської міської ради або їхнім близьким родичам.
Пунктом 6.4 Програми №1266 передбачено, що призначення грошової допомоги військовозобов'язаному або одному з членів сім'ї військовозобов'язаного, якого було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за контрактом та який отримав поранення за ступенем тяжкості (тяжкі, середні, легкі) під час ведення бойових дій (несення військової служби) в Україні здійснюється при умові подання наступних документів:
- заяви;
- паспорта, ідентифікаційного коду (копія) заявника;
- копії документів, що підтверджує статус члена сім'ї військовозобов'язаного;
- акт підтвердення фактичного проживання або проживання без реєстрації учасника бойових дій (АТО/ООС), бійця-добровольця, військовозобов'язаного не менше 5 років на території Великомостівської міської ради;
- первинна медична картка невідкладної медичної допомоги при пораненні, виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідки про обставини поранення, довідки медичної установи про потребу в лікуванні, тощо;
- виписки з банківського рахунку заявника;
- інші документи.
Розмір допомоги визначається за рішенням комісії з питань надання матеріальної грошової допомоги за ступенем тяжкості.
Застосувавши буквальне (за обсягом) та граматичне, системне, логічне (за способом) тлумачення суд дійшов висновку, що право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 4.4 Програми №1266 мають: 1) військовослужбовці, які зареєстровані і фактично проживають; 2) військовослужбовці, які проживають без реєстрації не менше 5 років на території Великомостівської міської ради.
У продовження такого розуміння норми пункту 4.4. Програми №1266 підтверджувати фактичне проживання або проживання без реєстрації не менше 5 років на території громади учасник бойових дій (АТО/ООС), боєць-доброволець, військовозобов'язаний повинен саме у тому випадку, якщо він не зареєстрований на території цієї громади. Однак позивач надав паспорт, з записів у якому встановлено його реєстрацію на території відповідної громади з 05.10.2020 за адресою: АДРЕСА_1 /арк.спр.9/.
Тому, суд зважає на те, що у цьому випадку тлумачення Програми №1266 застосовано тим субєктом, який її приймав. Однак застосування обмежувального тлумачення правової норми в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання грошової допомоги від місцевої громади спричинить порушення соціальних прав військовослужбовців, які і зареєстровані, і фактично проживають на території цієї громади, що є неприпустимим.
Водночас суд не бере до уваги довідку НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону №1005, видану штаб-сержанту ОСОБА_1 про те, що він дійсно проживає у військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , в спальному приміщенні відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (з м.д. АДРЕСА_1 ) з січня 2019 року /арк.спр.135/, оскільки така видана 16.05.2024 та не розглядалася відповідачем під час прийняття оскарженого рішення.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині протиправності відмови у наданні грошової допомоги.
Щодо інших покликань сторін суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За викладених підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не є необхідним надавати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі та висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду слід виснувати, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Так, питання встановлення додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення та їх призначення є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частина 4 статті 245 КАС України).
З врахуванням встановлених обставин, оскільки відповідач вперше відмовив позивачу у виплаті грошової допомоги, а суд визнав таку відмову протиправною, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 13.03.2024 про надання грошової допомоги, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити грошову допомогу, така задоволенню не підлягає, оскільки суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе дискреційні повноваження іншого субєкта владних повноважень.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково: визнати протиправною відмову відповідача у наданні грошової допомоги та зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 13.03.2024 про надання грошової допомоги, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Великомостівської міської ради у наданні ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої Програмою соціального захисту населення на 2024 рік, затвердженою рішенням Великомостівської міської ради від 08.02.2024 №1266.
3. Зобов'язати Великомостівську міську раду (80074, вул. Шевченка, 6, м. Великі Мости, Червоноградський район, Львівська область; ЄДРПОУ 04056316) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) від 13.03.2024 про надання грошової допомоги, передбаченої Програмою соціального захисту населення на 2024 рік, затвердженою рішенням Великомостівської міської ради від 08.02.2024 №1266, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судовий збір зі сторін не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович