09 жовтня 2025 року
справа №380/15545/25
провадження № П/380/16792/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; ЄДРПОУ: 13559341), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 913240130563 від 18.07.2025 про відмову в перерахунку пенсії “Перехід на інший вид пенсії “;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на пенсію державного службовця з 11.07.2025, відповідно до пункту 10 розділу XI Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723 XII, здійснивши нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 07.07.2025 № 121-13-01-10-21 та від 07.07.2025 № 122-13-01-10-21, виданих Головним управлінням ДПС у Львівській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що 11.07.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 913240130563 від 18.07.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії за віком у зв'язку з тим, що позивачеві вже призначалась пенсія державного службовця за віком, а можливість здійснення перерахунків уже призначених пенсій державним службовцям законодавством не передбачена. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 04.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885).
Відповідач 19.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що з 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, яким визначено право на призначення пенсій відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, для осіб, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Згідно з п. 3 Порядку №622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII мають особи, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-XII. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 21.07.2010 по 30.09.2017 отримувала пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Отже, на час набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII позивач отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII. Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.07.2025 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" є правомірним.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 22.08.2025 подала пояснення на позовну заяву, у яких зазначила, що з 01 грудня 2015 року- початку застосування постанови № 1013, якою пункт 4 постанови № 865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII, який інакше врегульовує правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців. У зв'язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності зазначеним Законом, положення Закону № 3723-XII втратили чинність, у тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ “Про державну службу»). Натомість у статті 90 Закону № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено. Отже фактично позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії із застосуванням підвищеного розміру заробітку працюючих державних службовців. Оскільки позивачу вже було призначено пенсію згідно Закону України “Про державну службу» право на переведення на пенсію за віком за даним Законом з урахуванням нових довідок відсутнє.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Згідно із копією трудової книжки позивач має наступний трудовий стаж:
-11.09.1973 - прийнята касиром продовольчого магазину №1 Бориславського змішторгу;
-26.09.1973 - звільнена з роботи за власним бажанням;
-07.02.1974 - прийнята на посаду бухгалтера комбінату;
-25.02.1993 - звільнена в порядку переведення в державну податкову інспекцію по місту Бориславу;
-25.02.1993 - зараховано старшим державним податковим інспектором відділу оподаткування державних підприємств і організацій;
-20.04.1993 - переведена головним державним податковим інспектором відділу оподаткування державних підприємств і громадських організацій;
-01.10.1993 - переведена на посаду начальника відділу зборів та стягнень з юридичних осіб;
-01.04.1994 - присвоєно персональне звання радника податкової служби ІІІ рангу;
-04.05.1994 - прийнято присягу державного службовця;
-14.04.1997 - призначено в порядку переведення на посаду начальника відділу справляння місцевих податків та інших платежів;
-01.04.1998 - переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора сектору ресурсних та неподаткових платежів, місцевих податків і зборів;
-05.07.2000 - переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора групи перевірок місцевих, ресурсних, рентних і неподаткових платежів відділу оподаткування юридичних осіб;
-04.07.2002 - звільнена із займаної посади в порядку переведення в Дрогобицьку ОДПІ;
-05.07.2002 - зарахована в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора групи місцевих, рентних, ресурсних платежів та плати за землю;
-25.04.2006 - звільнена із займаної посади в порядку переведення в державну податкову інспекцію у м. Борислав;
-26.04.2006 - призначена в порядку переведення з Дрогобицької ОДПІ на посаду виконуючої обов'язки завідувача сектору адміністративних платежів за землю, ресурсних (рентних) та неподаткових платежів відділу оподаткування юридичних осіб;
-20.07.2010 - звільнена із займаної посади в зв'язку із виходом на пенсію.
Позивач з 21.07.2010 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з 30.09.2017 переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
11.07.2025 позивач звернулась із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». До заяви були долучені довідки про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 07.07.2025 №121-13-01-10-21 та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 07.07.2025 №122-13-01-10-21.
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 18.07.2025 №913240130563 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії. Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи гр. ОСОБА_1 з 21.07.2010 по 30.09.2017 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Після 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктом 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 -VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» вік і страховий стаж, та не передбачено можливість здійснення перерахунків уже призначених пенсій державним службовцям. Виходячи з вище вказаного, у гр.. ОСОБА_1 відсутнє право на перерахунок пенсії державного службовця згідно наданих довідок. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №913240130563 від 18.07.2025 про відмову гр. ОСОБА_1 щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з пунктами 1 та 4 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон №3723-XII (чинний до 01.05.2016).
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної досади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
10.12.2015 було прийнято новий Закон України «Про державну службу» № 889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016 (далі - Закон №889-VIII). Отже положення Закону України «Про державну службу» № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII).
Статтею 1 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Частиною першою статті 90 Закону №889-VIII визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, для набуття права на пенсію відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ заявник повинен відповідати одній з вказаних вимог:
-на момент набрання чинності Законом №889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України не менш як 10 років та перебування на посаді, яка належить до державної служби;
-на момент набрання чинності Законом №889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України не менш як 20 років незалежно від перебування на посаді, яка належить до державної служби.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17 та від 12.09.2023 у справі №560/8328/22.
Порядок призначення пенсії колишнім державним службовцям передбачено Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі - Порядок №622).
Відповідно до пункту 4 Порядку №622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку.
Відмовляючи позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідач зазначив, що як вбачається із матеріалів пенсійної справи позивач з 21.07.2010 по 30.09.2017 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Після 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктом 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 -VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» вік і страховий стаж, та не передбачено можливість здійснення перерахунків уже призначених пенсій державним службовцям.
У постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі №300/936/23 та від 25 липня 2025 року у справі №140/5363/24 викладено правовий висновок, згідно з яким ані Закон №889-VIII, ані Закон №1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону №3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.
Враховуючи пряму дію закону в часі, до правовідносин щодо перерахунку пенсій застосовується законодавство, чинне на час, коли здійснюється перерахунок, а не те, яке діяло на час призначення пенсії.
У зв'язку із викладеним, суд не вбачає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача щодо наявності у нього правових умов для реалізації права на отримання пенсії державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII та статті 37 Закону України №3723-XІІ. Зазначені положення не передбачають можливості повторного призначення або перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку із зміною складових заробітної плати після припинення державної служби.
Отже, враховуючи, що законодавством не передбачено підстав та умов перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача, на яку він просив його перевести у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців, а відтак не було підстав і для переведення на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ через зменшення розміру отримуваної пенсії.
У контексті розгляду даної справи суд бере до уваги правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022 у справі №3-132/2018 (5462/17), ухваленому за конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції України підпункту 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України визнав вказане положення таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині, в якій воно унеможливлювало здійснення перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XІІ зі змінами. Водночас суд наголосив на обов'язку Верховної Ради України внести відповідні законодавчі зміни з метою врегулювання порядку і механізму перерахунку пенсій, призначених за зазначеною нормою, з урахуванням приписів Конституції України, принципу правової визначеності та висновків цього Рішення.
Таким чином, Конституційний Суд України підтвердив необхідність законодавчого унормування механізму реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця, однак до моменту такого врегулювання саме по собі визнання норми неконституційною не створює підстав для автоматичного перерахунку пенсії в судовому порядку без відповідного законодавчого механізму.
Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права були викладені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 520/6418/21.
Підсумовуючи, з огляду на приписи статті 37 Закону №3723-ХІІ, положення розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, статті 90 цього ж Закону, суд дійшов висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв'язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати. Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI Закону №889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд також звертає увагу, що для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" існує вимога щодо наявності стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України не менш як 10 років та перебування на посаді, яка належить до державної служби або не менш як 20 років незалежно від перебування на посаді, яка належить до державної служби станом на 01.05.2016. З матеріалів справи судом встановлено, що позивач станом на 01.05.2016 мала стаж державної служби більше 10 років, але менше 20 років і при цьому не перебувала на посадах, віднесених законом до посад державної служби, що також вказує на відсутність у неї права на отримання пенсії за віком відповідно до п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; ЄДРПОУ: 13559341), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п. 15.5 п.15 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.