Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2025 року Справа№200/5978/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 01.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44;
зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження служби, відповідач невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 - 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати йому грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням (а саме щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін до судового засідання).
Відповідач правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався.
У ч.6 ст.162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Судом встановлено, що з 25.06.2022 по 21.07.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (підтверджується, зокрема: військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 ).
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просив нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 01.07.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.
Листом від б/д 2025 року Відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Детально це питання врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197).
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 набрала чинності постанова КМУ від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями вже не були прив'язані до розміру прожиткового мінімуму, а були визначені у певній величині.
Вказані зміни були чинними в тому числі станом на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини.
Отже, згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такі розміри (на виконання вказаного Закону) встановлені постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», абз.1 п. 4 якої (в редакції постанови КМУ від 12.05.2023 № 481) до закінчення спірного періоду визначав розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями у певній величині (тобто без прив'язки до прожиткового мінімуму як раніше). Він неправомірним не визнавався, скасований не був, був чинним, а тому підлягав застосуванню на всій території України.
Разом з цим, з 29.01.2020 (щодо періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно) знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 постанови КМУ №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду по 19.05.2023 року включно прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем служби - з 01.07.2022 по 19.05.2023 включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 20.05.2023 (тобто по 19.05.2023 включно), а саме: щодо періоду з 25.06.2022 по кінець 2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, а щодо періоду з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Застосування відповідачем протягом зазначеного періоду прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Неправильне застосування відповідачем наведених положень законодавства вплинуло і на розмір грошової допомоги для оздоровлення - в сторону її заниження та виплати в меншому розмірі, що також порушило права позивача.
З огляду на наведене порушені права позивача в цій частині щодо періоду з 01.07.2022 (враховуючи межі позовних вимог) по 19.05.2023 (а не по 20.05.2023, як зазначав позивач) включно підлягають захисту шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).
Отже, позов цій частині підлягає задоволенню частково.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом врахована аналогічна правова позиція, що викладена Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 у справі № 420/18318/23.
Щодо спірного періоду - 20.05.2023, то відповідачем правомірно застосовані наведені положення законодавства, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог, що стосуються компенсації сум податку з доходів фізичних осіб
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до п. 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 в справі № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 в справі №815/5826/16 зазначено: “Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Тобто, у суду наразі відсутні підстави визнавати протиправними дії/бездіяльність відповідача в цій частині та зобов'язувати його здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок у відповідача виникає одночасно з виплатою спірних сум грошового забезпечення, тобто у майбутньому (на виконання даного рішення суду).
З огляду на наведене відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Отже позов підлягає задоволенню частково.
При обранні способу захисту та відновлення порушених прав позивача судом враховано те, що розмір прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року чітко встановлений законами України про Державний бюджет України на відповідний рік (в даному випадку, станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, а не на 01.01.2018, як помилково вважав відповідач), що не потребує додаткового відображення його в резолютивній частині судового рішення в розрізі відповідних років.
Також враховано те, що премія - є складовою грошового забезпечення (належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), що в разі посилання в резолютивній частині рішення суду на слова “грошове забезпечення» (у відповідних відмінках) не потребує додаткового відображення слова “премія», також грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовою додатковим видом грошового забезпечення.
Щодо заяви представника позивача щодо строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Положеннями ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, згідно ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, про поширення дії частини 233 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, суд враховує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення з даним позовом до суду позивачем не пропущений.
Відповідно до п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Враховуючи, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.9,19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295, КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування в період з 01.07.2022 по 19.05.2023 включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести щодо періоду з 01.07.2022 по 19.05.2023 включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року, та виплатити йому його недоотриману частину.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова