13 жовтня 2025 рокуСправа №160/24078/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 15.04.2024 року №046350019289;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 04.11.1987 по 31.12.1991 року (обчисливши період з 04.11.1987 по 31.12.1990 року у пільговому обрахунку) та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.02.1997 по 31.12.1997 року та з 01.04.1998 по 31.12.1998 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих періодів роботи.
В обґрунтування позову у заявах по суті позивач зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії у зв'язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу за формальних підстав є незмістовною, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. За викладених обставин просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначає, що внесені в перелік Урядом російської федерації після 01.01.1991 при обчислені стажу роботи за періоди роботи на Крайній Півночі та місцевостей, прирівняних до них, при призначенні пенсій на території України до уваги не приймаються. Зауважує, що право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону, з урахуванням наявних документів, позивачка набуде після досягнення 63-річного з 20.03.2028, оскільки наразі страховий стаж для призначення пенсії з 60-річного віку є недостатнім.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 07.04.2025 року звернулася до органу ПФУ із заявою та необхідним пакетом документів, в якій просила призначити пенсію за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішеннями відповідача від 15.04.2024 року №046350019289 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу (не менше 32 років після досягнення 60 років). При цьому, у рішенні зазначено, що період роботи з 04.11.1987 по 31.12.1991 року не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки трудова діяльність здійснювалася на території рф, а період провадження підприємницької діяльності з 27.04.1994 по 31.12.1998 року, з 01.01.2001 по 31.05.2002 року, з 01.08.2002 по 31.12.2003 року, з 01.01.2025 по 31.03.2025 року не враховано за відсутності відомостей про сплату страхових внесків.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст.26 №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу - не менше 32 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року.
Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.
Проте, оскарженим рішення позивачеві відмовлено у призначенні пенсії з огляду на те, що періоди трудової діяльності з 04.11.1987 по 31.12.1991 року згідно із трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховані до страхового стажу з тих підстав, що трудова діяльність здійснювалася на території рф. Також до страхового стажу не зараховано період провадження підприємницької діяльності з 27.04.1994 по 31.12.1998 року, з 01.01.2001 по 31.05.2002 року, з 01.08.2002 по 31.12.2003 року, з 01.01.2025 по 31.03.2025 року за відсутності відомостей про сплату страхових внесків.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів означених правових норм, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка тоді як підтвердження трудового стажу необхідне в разі її фактичної відсутності, або відсутності в ній необхідних записів чи зазначення неправильних й неточних записів про періоди роботи.
Суд досліджуючи записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 зазначає, що напроти періодів його роботи з 04.11.1987 по 31.12.1991 р. наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
Із приводу посилань відповідача на те, що трудова діяльність позивача у цей період здійснювалася на території рф як на підставу відмови у зарахуванні до цього періоду до складу страхового стажу суд зазначає, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з Російською Федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у Російській Федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визначається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації.
Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством Російської Федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Таким чином, періоди роботи позивача з 04.11.1987 по 31.12.1991 р. підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
При цьому, судом встановлено, що у цей період позивач працювала у в районах Крайньої Півночі, та остання вважає, що частково, з 04.11.1987 по 31.12.1990 року, цей період підлягає пільговому обрахунку.
Відповідач же наполягає, що внесені в перелік Урядом російської федерації після 01.01.1991 при обчислені стажу роботи за періоди роботи на Крайній Півночі та місцевостей, прирівняних до них, при призначенні пенсій на території України до уваги не приймаються.
Надаючи оцінку таким доводам учасників справи суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України №1058, що відповідно до п.5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Цим же пунктом передбачено тимчасово, до ухвалення відповідного закону, період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, зараховувати до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним до 01.01.1991.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10.02.1960 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР №1908-VII від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в умовах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей держави, на умовах укладених ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк більше п'яти, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги : зарахувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Аналізуючи наведені вище правові норми, можливо дійти висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Разом з тим, пільговому обчисленню підлягає лише період роботи до 01.01.1991, оскільки положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
У силу наведених норм суд доходить висновку, що період роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 04.11.1987 по 31.12.1990 року підлягають зарахуванню до страхового стажу у пільговому обрахунку із розрахунку один рік роботи за один рік та шість місяців.
Посилання відповідача на те, що внесені в перелік Урядом російської федерації після 01.01.1991 при обчислені стажу роботи за періоди роботи на Крайній Півночі та місцевостей, прирівняних до них, при призначенні пенсій на території України до уваги не приймаються суд до уваги не приймає, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги щодо проведення пільгового обрахунку саме до 01.01.1991 року.
При цьому, суд за вказаних доводів відповідача не розцінює таку вимогу позивача як передчасну, адже відповідні записи щодо роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджені записами трудової книжки.
Стосовно періоду здійснення підприємницької діяльності суд зазначає, що згідно із листа ГУ ДПС у Дніпропетровської області від 29.07.2025 року, у період по 31.01.1997 року позивач перебував на загальній системі оподаткування, а у період з 01.02.1997 по 31.12.1997 року та у період з 01.04.1998 по 31.12.1999 року здійснював діяльність, обравши спосіб оподаткування доходів з фіксованим розміром податку.
Відповідно до ч.3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування2 (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
З огляду на положення вказаних норм права законодавцем передбачена можливість зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності, при цьому, період провадження підприємницької діяльності за період з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців незалежно від сум сплачених ними страхових внесків. Для цього достатньо лише надання довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
Водночас вказаним вище Порядком не визначено підстав (порядок) зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності позивача за період по 1 січня 1998 р., оскільки в цьому Порядку йдеться про зарахування періодів підприємницької діяльності до 1 травня 1993 (для спрощеної системи оподаткування) та до 01 липня 2000 року (для підприємців, які перебували на загальній системі оподаткування).
В той же час, чітко визначеною позицією законодавця є можливість зарахування до страхового стажу період провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003р., при цьому, на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески.
Визначений період по 31 грудня 2003 року обумовлений тим, що з 01.01.2004 набрав чинність Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, яким вперше визначено поняття страхового стажу як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Таким чином, враховуючи те, що позивач, зокрема, у період з 01.02.1997 по 31.12.1997 здійснював підприємницьку діяльність обравши спосіб оподаткування доходів з фіксованим розміром податку, в період до набрання чинності Законом №1058, а законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності до 31.12.2003 на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, то враховуючи конституційне право особи на пенсійне забезпечення, а також приймаючи до уваги однаковий правовий статус «суб'єкта підприємницької діяльності» який існував як в період здійснення позивачем підприємницької діяльності так і в період з 01.01.1998 (період зазначений в Законі №1058), суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.02.1997 по 31.12.1997 року на підставі свідоцтва серії НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Аналогічна правова позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.11.2024 року у справі №160/17167/24 та від 08.04.2025 року у справі №160/24624/24.
Крім того, судом встановлено та із розрахунку форми РС-право слідує, що період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.04.1998 по 31.12.1998 року із застосуванням фіксованого податку також протиправно не зараховано до страхового стажу позивача на підставі свідоцтва серії НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Наведене свідчить на користь висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення та наявності підстав для його скасування.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає відшкодуванню понесені судові витрати зі сплати судового збору
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 15.04.2024 року №046350019289.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 04.11.1987 по 31.12.1991 року (обчисливши період з 04.11.1987 по 31.12.1990 року із розрахунку один рік роботи за один рік та шість місяців) та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.02.1997 по 31.12.1997 року та з 01.04.1998 по 31.12.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих періодів роботи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна