13 жовтня 2025 рокуСправа №160/23982/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.05.2025 року № 047150032067 «про відмову у призначенні пенсії»;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з одночасним зарахуванням до спеціального стажу періоду роботи з 30.03.1995 року по 15.04.2010 року та до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1994 року по 23.05.2023 року.
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає про протиправний характер дій відповідача, які мали місце при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком. Усі мотиви, якими керувалися відповідач при відмові у зарахуванні до загального та пільгового стажу спірних періодів роботи та як наслідок призначення пенсії, на думку позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указали про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначає, що що при прийнятті рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії перевагу віддано Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як пріоритетному, адже станом на 11.10.2017 року позивач не досяг пенсійного віку, передбаченого абз «з» статті 13 Законом України «Про пенсійне забезпечення». Також посилався відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки надані довідки містили певні невідповідності щодо посилання не на ті правові норми.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що досягнувши 50 річного віку, 23.05.2025 позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком..
Рішенням відповідача від 30.05.2025 року № 047150032067 відмовлено у призначенні пенсії. Таке рішення відповідача фактично обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 55 років та відсутності необхідної кількості пільгового стажу. При цьому, у рішенні зазначено, що період роботи з 30.03.1995 року по 15.04.2010 року не враховано до пільгового стажу позивача, оскільки в довідках від 11.04.2025 року №90 та №91 зазначено не вірне посилання на правову норму, яка визначає право позивача на отримання пенсії.
У позовній заяві позивач також зазначає, що страховий стаж з 01.11.1994 року є безперервним та має складати більш ніж 30 років, тоді як відповідач у спірному рішенні визначає його у кількості 25 років 09 місяців 16 днів.
Указані обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, 03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-1, який містить п.8 ч.2 ст.114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років..
Натомість згідно з пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: : водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для позивача, а не Закону № 1058-ІV, на які посилаються відпвідачі.
При цьому, суд не погоджується з посиланням відповідача-1 на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, у розглянутому випадку застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, пункт «з» статті 13 якої визначає, що право на отримання пільгової пенсії мають, зокрема жінки водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу та страхового стажу періодів роботи позивача суд зазначає, що згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що напроти періодів його роботи з 01.11.1994 року по 23.05.2023 року, у тому числі, з 30.03.1995 року по 15.04.2010 року, наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження як страхового так і пільгового стажу.
Посилання відповідача на те, що в довідках від 11.04.2025 року №90 та №91 в довідках від 11.04.2025 року №90 та №91 зазначено не вірне посилання на правову норму, яка визначає право позивача на отримання пенсії суд розцінює надмірним формалізмом та до того ж, позивач не відповідає за правильність записів у цих довідках. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у у цій довідці.
Таким чином, враховуючи правову позицію Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 30.03.1995 року по 15.04.2010 року підлягають зарахуванню до його пільгового стажу.
Крім того, суд погоджується з позицією позивача, що до страхового стажу відповідачем не зараховано усі періоди трудової діяльності, що підтверджується розрахунком форми РС-право.
При цьому, ані в оскарженому рішенні, ані під час розгляду справи відповідач не зазначив та не навів відповідних мотивів із приводу того, які саме періоди трудової діяльності не зараховані до страхового стажу позивача.
З цих підстав, суд доходить висновку про протиправність оскарженого рішення та задоволення позову у цій частині щодо його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1994 року по 23.05.2023 року з урахуванням раніше зарахованих періодів.
Між тим, відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки у спірному випадку відмова відповідача мотивована не лише недосягненням позивачем пенсійного віку а й відсутністю необхідної кількості стажу, обрахунок якого у свою чергу є виключною компетенцією відповідача.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.05.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі та зарахованих цим рішенням періодів роботи позивача.
Розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.05.2025 року № 047150032067 «Про відмову в призначенні пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пільгової пенсії відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 30.03.1995 року по 15.04.2010 року та до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1994 року по 23.05.2023 року з урахуванням раніше зарахованих періодів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплату судового збору у розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна