13 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2374/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Проте, в порушення вимог статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, у 2024 році відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 “Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова № 369), що становить 1000,00 грн, а на звернення щодо перерахунку та виплати такої допомоги - протиправно відмовив.
Вважаючи дії відповідача щодо виплати вказаної допомоги у неналежному розмірі протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що разова грошова допомога до Дня Незалежності України була правомірно виплачена позивачу в серпні 2024 року відповідно до Постанови №369 в розмірі 1000,00 грн, а позовні вимоги щодо нарахування та виплати вказаної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є безпідставними.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року провадження в типовій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року провадження у справі позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - поновлено.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.10.2010.
Разова грошова виплата до Дня Незалежності України за 2024 рік відповідно до Постанови №369 зарахована на рахунок позивача у розмірі 1000,00 грн.
28.02.2025 представник позивача направив на адресу відповідача запит, в якій просив здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік відповідно до статті 12 Закону №3551-ХІІ, виходячи із розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленої в статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 04.03.2025 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що для проведення перерахунку разової грошової допомоги до Дня Незалежності немає підстав.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із преамбулою Закону № 3551-ХІІ цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01.01.1999 набрав чинності Закон України від 25.12.1998 №367-ХІV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №367-ХІV), яким статтю 12 Закону №3551-ХІІ доповнено частиною такого змісту: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Законом України від 28.12.2007 №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними.
Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX (далі - Закон № 2983-IX), який набрав чинності 15.04.2023, частину п'яту статті 12 Закону № 3551-XII викладено в такій редакції: “Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду справи.
Отже, запроваджена Законом №2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 12, частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23 дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
Так, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
У Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Зі змісту статті 46 Основного Закону України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 та абзаці першому підпункту 4.2.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 06.04.2022 № 1- рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
Зміст припису частини першої статті 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису (“та в інших випадках, передбачених законом»).
У цій справі основним питанням є можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
З 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що у зразковій справі № 440/14216/23 не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Постановою № 369 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 дійшла також висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46. Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків, сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23, суд дійшов висновку про те, що здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 1000,00 грн, ГУ ПФУ у Волинській області застосувало правила частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, а тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом; чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу у 2024 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу спірної допомоги в розмірі 1000,00 грн відповідно до Постанови № 369 в умовах воєнного стану є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, та судом не встановлено порушення права позивача на отримання зазначеної допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році, фактично виплаченої у розмірі, передбаченому Постановою № 369. З цих підстав у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій та похідної позовної вимоги про зобов'язання вчинити дії належить відмовити.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Ю. Сорока