13 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4475/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13 березня 2025 року №032950010900 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язання призначити з моменту звернення (з 09 серпня 2024 року) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Позов обґрунтований тим, що позивач є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, та 06 березня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ГУ ПФУ у Волинській області) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Однак рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області йому відмовлено у призначенні пенсії з підстав недостатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року.
Із цим рішенням ОСОБА_1 не погоджується й зазначив, що станом на 01 січня 1993 року прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено посвідченням потерпілого 3 категорії та довідкою органу місцевого самоврядування. Наголосив, що видане йому посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії є дійсним, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Позивач, зокрема, вказав, що під час роботи у Ковельському АТП 10706 у період з 08 серпня 1990 року по 29 квітня 1992 року мав 72 дні щорічної відпустки та в цей час проживав у селі Майдан Маневицького району (нині Камінь-Каширський район) Волинської області, яке віднесено до гарантованого добровільного відселення. Таким чином, вважає, що прожив у забрудненій зоні достатню кількість років для зменшення пенсійного віку.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.33-35). В обґрунтування цієї позиції вказав, що засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ в Рівненській області було визначене уповноваженим органом на розгляд заяви ОСОБА_1 від 06 березня 2025 року. Документами, які були надані позивачем до заяви, підтверджено факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року лише 02 рік 10 місяців 23 дні, що є недостатнім для набуття права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Так, згідно з довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області від 05 серпня 2024 року №925, позивач зареєстрований та проживає в селі Майдан, Волинської області з 26 квітня 1986 року по 1988 рік, з 07 червня 1990 року по 17 липня 1990 року, з 01 травня 1992 року по даний час, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. У період з 08 червня 1988 року по 10 травня 1990 року ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах радянської армії, що неможливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки неможливо встановити належність до території радіоактивного забруднення.
Відповідач вважає, що його рішення є законним, а підстави для його скасування - відсутні.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Не є спірною та обставина, що 06 березня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого від 13 березня 2025 року №032950010900 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки не підтверджено період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року (а.с.7). Тут же зазначено, що вік заявника 54 роки 08 місяців 29 дні; страховий стаж становить 31 рік 06 місяців 0 днів, за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Підтверджений період проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 2 роки 10 місяці 23 дні.
Незгода позивача із відмовою ГУ ПФУ в Рівненській області у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною першою статті 9 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.
За приписами частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, з урахуванням змін), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05 грудня 1994 року (а.с.13), ОСОБА_1 належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 13 березня 2025 року №032950010900 є непідтвердження проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років (а.с.7).
Перевіряючи доводи сторін щодо перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року як основної умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно із Законом №796-XII, суд враховує такі обставини.
Як видно з відомостей паспорта громадянина України (а.с.9-10), ОСОБА_1 народився в селі Майдан Маневицького (нині Камінь-Каширського) району Волинської області.
У довідці виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 05 серпня 2024 року №925 вказано, що позивач з 26 квітня 1986 року по 1998 рік, з 07 червня 1990 року по 17 липня 1990 року та з 01 травня 1992 року по даний час дійсно зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 (а.с.12).
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 село Майдан Маневицького району Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що у період з 08 червня 1988 року по 10 травня 1990 року він проходив строкову військову службу в лавах радянської армії, про що також встановлено з форми РС-право (період військової служби з 08 червня 1988 по 10 травня 1990 року зараховано до страхового стажу позивача, а.с.8).
Територія дислокації військової частини невідома.
З трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що 08 серпня 1990 року позивач був прийнятий слюсарем по ремонту обладнання другого розряду у Ковельське АТП 10706 (запис 1); 24 жовтня 1990 року переведений підміним водієм вантажного автомобіля (запис №2); 29 квітня 1992 року звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання (а.с.15-19).
Суд зауважує, що місто Ковель Волинської області не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Разом з тим ОСОБА_1 стверджує, що у період трудової діяльності з 08 серпня 1990 року по 29 квітня 1992 року він постійно проживав у селі Майдан Маневицького району та отримав 72 дні щорічної основної щорічної відпустки, що становить 3 місяці та 10 днів.
Суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки довідкою органу місцевого самоврядування від 05 серпня 2024 року №925 такий період проживання (з 08 серпня 1990 року по 29 квітня 1992 року) у наведеному населеному пункті не підтверджено. Матеріали справи містять довідку від 04 квітня 2025 року №8 (а.с.24), видану товариством з додатковою відповідальністю “АТП 1076», з якої слідує, що ОСОБА_1 працювавши в Ковельському АТП 10706 був у відпустках з 19 по 26 листопада 1990 року, з 12 по 22 березня 1991 року, з 23 березня по 25 квітня 1992 року. Суд враховує, що сумарний період відпусток становить 1 місяць 22 дні, однак зазначає, що доказів на підтвердження того що у період відпусток позивач фактично проживав без реєстрації у селі Майдан Маневицького району позивачем не надано.
Суд наголошує, що законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
В контексті обставин цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, за змістом яких оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Суд погоджується із відповідачем, що за наданими до заяви про призначення пенсії доказами (як і наявними у справі) підтверджено фактичне постійне проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року 2 рік 10 місяців 25 днів), що менше трьох років.
Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 18 березня 2025 року у справі №460/27065/23 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що у відповідача ГУ ПФУ в Рівненській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за його заявою від 06 березня 2025 року, оскільки за наявними доказами станом на 01 січня 1993 року період фактичного постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Відтак оскаржуване у цій справі рішення від 13 березня 2025 року №032950010900 про відмову у призначенні пенсії є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення та похідної позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ із зменшенням пенсійного віку належить відмовити.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачу за рахунок відповідачів відповідно до приписів статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, будинок 7, ідентифікаційний код 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк