10 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3962/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 жовтня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 жовтня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
визнання протиправною бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 березня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно) за весь час затримки виплати;
зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 березня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно) за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 21.07.2017 по 31.10.2022 йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
28.03.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/35806/23 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 була нарахована сума індексації грошового забезпечення.
ОСОБА_1 вважає, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому просить зобов'язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.28).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.32-38) позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 21.07.2017 №156 позивача зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , а згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.10.2022 №287 ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби, виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , тобто позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 21.07.2017 по 31.10.2022.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/35806/23 було нараховано та виплачено шляхом перерахування 20.03.2025 його на картковий рахунок: індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) та індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, у сумі 65882 грн 65 коп. Враховуючи вищезазначене, представник відповідача вважає безпідставним та неправомірним визначення позивачем:
- 28.03.2025 - днем виплати йому зазначеної суми індексації грошового забезпечення;
- 01.01.2016 - днем, з якого у нього начебто виникло право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, оскільки станом на 01.01.2016 ОСОБА_1 не тільки не перебував у правових відносинах із відповідачем, але й не існувало самого відповідача, як суб'єкта правовідносин).
З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 21.07.2017 по 31.10.2022 у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується наказами тво командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.07.2017 №157 та від 31.10.2022 №287 (а.с.8-9, 57).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №140/35806/23 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 21.07.2017 по 30.11.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року та березень 2018 року; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2017 по 30.11.2018, з врахуванням базового місяця - січня 2008 року та березня 2018 року; в задоволенні решти вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі №140/35806/23 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №140/35806/23 в частині задоволених позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку №1078; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку №1078; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абз.3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 30.11.2018; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, з урахуванням абз.3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №140/35806/23 залишено без змін.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідач 20.03.2025 виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 64894,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 20.03.2025 №512 (а.с.39) та випискою АТКБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.11).
При цьому сума нарахованої на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення становить 65882,65 грн (а.с.37).
Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, тому позивач вважає, що, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31.10.2022, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 20.03.2025.
Індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/35806/23, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми, тому такі дії військової частини слід визнати протиправними.
Таким чином, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про доходи (а.с.49) нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2022 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 37706,68 грн (по 18853,34 грн за кожен місяць).
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 618,14 грн (37706,68 грн/61, де 61 кількість календарних днів у вересні-жовтні 2022 року).
Щодо періоду затримки, то враховуючи норми статті 117 КЗпП України, такий становить з першого дня після звільнення та закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більше шість місяців.
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 01.11.2022 (згідно з витягом із наказу від 31.10.2022 №287 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.10.2022) по 20.03.2025 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем).
Таким чином, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01.11.2022 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 181 календарний день, тобто по 30.04.2023.
Середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 111883,34 грн (618,14 грн х 181 календарний день).
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні позивача з військової служби та стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 111883,34 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Щодо компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Статтею 7 Закону №2050-ІІІ та пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
У цій справі судом встановлено, що належність позивачу заборгованості грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), невиплаченої під час проходження військової служби та при звільненні, встановлено рішенням суду від 03.04.2024 у справі №140/35806/23.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 21.07.2017 (день зарахування до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ) по 20.03.2025 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення).
Приймаючи рішення у даній справі, суд враховує, що позивачем безпідставно заявлено вимоги в цій частині за період з 01.01.2016, оскільки останній зарахований до штату в/ч НОМЕР_1 з 21.07.2017, що слідує з наказу в/ч НОМЕР_1 (а.с.57).
Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 111883,34 грн (сто одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят три грн 34 коп.) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 21.07.2017 по 20.03.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 21.07.2017 по 20.03.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій