Справа № 143/785/25
09.10.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
встановив:
У серпні 2025 року Товариствоз обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до суду із вказаним позовом.
Позов мотивований тим, що 09.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір №75655291, згідно із яким відповідач отримав кредит в сумі 6030 грн. 00 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,99 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день.
01.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4438637, згідно із яким відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. 00 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 03 грн. 00 коп., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день.
13.01.2022 року було укладено договір №13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Договором №4438637.
27.01.2022 року було укладено договір №27/01/2022, відповідно до якого «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Договором №75655291.
10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Договором №4438637 та Договором №75655291.
Таким чином, у ОСОБА_1 наявна заборгованість за Договором №4438637 у загальному розмірі 9884 грн. 40 коп., яка складається із заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 1620 грн. 00 коп. та за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 8264 грн. 40 коп., та за Договором №75655291, яка становить 20540 грн. 46 коп., а саме за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6030 грн. 00 коп., за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 14400 грн. 11 коп., за інфляційними збитками - 96 грн. 48 коп. та за нарахованими 3% річних - 13 грн. 87 коп.
З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути із відповідача загальну суму заборгованості в розмірі 30424 грн. 86 коп., а також судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. 00 коп. (а.с.1-7).
Ухвалою судді від 03.09.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 113, 114).
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, час та місце її розгляду (а.с.118-121), відзиву на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не подав.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Так, судом встановлено, що 09.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом використання електронних підписів одноразовими ідентифікаторами було укладено Договір позики №75655291 (надалі - Договір №75655291), згідно із яким відповідач отримав кредит в сумі 6030 грн. 00 коп. на строк 30 днів, тобто до 08.08.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою (базовою) в розмірі 1, 99 % за день, зниженою процентною ставкою в розмірі 1,00 % за кожен день та процентною ставкою за понадстрокове користування позикою в розмірі 2,7 % за кожен день (а.с.10).
Згідно із додатком №1 до Договору №75655291 (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) сума платежу за розрахунковий період становить 7829 грн. 96 коп., із яких 6030 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 1799 грн. 96 коп. - проценти за користування кредитом (а.с.10 зворот).
У довідці ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 10.06.2025 року зазначено, що грошовий переказ в розмірі 6030 грн. 00 коп. 09.07.2021 року перераховано на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (а. с.17 зворот).
Згідно із розрахунком заборгованості за Договором №75655291 проценти нараховувалися за період з 09.07.2021 року по 07.08.2021 року в розмірі 60 грн. 00 коп. за день, в період з 08.08.2021 року по 04.10.2021 року в розмірі 59 грн. 70 коп. за день, в період з 07.10.2021 року по 03.01.2022 року в розмірі 120 грн. 00 коп. за день. При цьому ОСОБА_1 06.08.2021 року сплачено проценти в сумі 1680 грн. 00 коп., а 05.09.2021 року - в сумі 1791 грн. 00 коп. При цьому станом на 27.01.2022 року заборгованість за тілом кредиту становить 6030 грн. 00 коп., а за процентами - 14400 грн. 11 коп., відсотки за понадстрокове користування кредитом не нараховувалися (а.с.25, 26).
Згідно із розрахунком заборгованості за Договором №75655291 відповідач також має заборгованість за інфляційними збитками - 96 грн. 48 коп. та за нарахованими 3% річних - 13 грн. 87 коп. (а.с.28).
01.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4438637 (надалі - Договір №4438637), згідно із яким відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. 00 коп. строком на 15 днів, тобто до 16.09.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 03 грн. 00 коп., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день, стандартною (базовою) ставкою в розмірі 5, 00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день (а.с.20 - 24).
Згідно із довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 11.07.2025 року 01.09.2021 року ТОВ «Мілоан» згідно Договору №4438637 перераховано на картку № НОМЕР_1 кошти в сумі 2000 грн. 00 коп. (а.с.78).
Згідно із розрахунком заборгованості за Договором №4438637 заборгованість за тілом кредиту становить 1620 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 4862 грн. 40 коп. За період з 13.01.2022 року по 31.01.2022 року нараховано відсотків в сумі 1539 грн. 00 коп, за період з 01.02.2022 року по 23.02.2022 року - 1863 грн. 00 коп., а всього - 3402 грн. 00 коп. (а.с.28 зворот).
Із відомостей про щоденні нарахування та погашення за Договором №4438637 вбачається, що в період з 02.09.2021 року по 15.09.2021 року проценти нараховувалися в розмірі 00 грн. 20 коп. щоденно, у період з 16.09.2021 року по 30.09.2021 року в розмірі 00 грн. 18 коп. щоденно, у період з 02.10.20121 року по 16.10.2021 року в розмірі 00 грн. 16 коп., а в період з 17.10.2021 року по 15.12.2021 року в розмірі 81 грн. 00 коп. (а.с.8, 9).
13.01.2022 року було укладено Договір №13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Договором №4438637.
27.01.2022 року було укладено Договір факторингу №27/01/2022, відповідно до якого «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до боржників, що належать клієнту, і стає новим кредитором за договорами позики, у кладеними між клієнтами і боржниками до позичальників, у тому числі за Договором №75655291 (а.с.49 - 53).
10.01.2023 року було укладено Договір про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників згідно реєстру боржників (а.с.30-35).
Згідно із реєстрами боржників до Договору про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги №10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за Договором №75655291 та за Договором №4438637 (а.с.48).
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням спірних кредитних договорів регламентуються положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно -правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно із п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Судом встановлено, що відповідачем було укладено Договір №75655291 та Договір №4438637 шляхом їх підписання електронними підписами (разовими ідентифікаторами), якими було урегульовано усі істотні умови, як-от сума кредиту, строк кредитування, розмір відсоткової ставки за користування кредитом тощо.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Із матеріалів справи випливає, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на підставі окреслених вище договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги прейшли права грошової вимоги до відповідача за Договором №75655291 та Договором №4438637, що передусім підтверджується витягами із Реєстру боржників до Договору про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року (а.с.48).
Згідно із ст. ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Як встановлено судом за Договором №75655291 відповідач отримав кредит в сумі 6030 грн. 00 коп. на строк 30 днів, тобто до 08.08.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою (базовою) в розмірі 1, 99 % за день, зниженою процентною ставкою в розмірі 1,00 % за кожен день та процентною ставкою за понадстрокове користування позикою в розмірі 2,7 % за кожен день (а.с.10).
Згідно із додатком №1 до Договору №75655291 (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) сума платежу за розрахунковий період становить 7829 грн. 96 коп., із яких 6030 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 1799 грн. 96 коп. - проценти за користування кредитом (а.с.10 зворот).
Згідно із розрахунком заборгованості за Договором №75655291 проценти нараховувалися за період з 09.07.2021 року по 07.08.2021 року в розмірі 60 грн. 00 коп. за день, в період з 08.08.2021 року по 04.10.2021 року в розмірі 59 грн. 70 коп. за день, в період з 07.10.2021 року по 03.01.2022 року в розмірі 120 грн. 00 коп. за день. При цьому ОСОБА_1 06.08.2021 року сплачено проценти в сумі 1680 грн. 00 коп., а 05.09.2021 року - в сумі 1791 грн. 00 коп. Станом на 27.01.2022 року заборгованість за тілом кредиту становить 6030 грн. 00 коп., а за процентами - 14400 грн. 11 коп., відсотки за понадстрокове користування кредитом не нараховувалися (а.с.25, 26).
Як слідує із матеріалів справи упродовж строку кредитування, тобто з 09.07.2021 року по 07.08.2021 року, відповідач мав сплатити проценти за правомірне користування коштами в сумі 1799 грн. 96 коп. (по 60 грн. 00 коп. за день).
Разом з цим, вирішуючи вимоги в частині сплати відсотків за користування кредитом, суд виходить із того, що зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно достатті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другоюстатті 1050 ЦК України.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першоїстатті 1048 ЦК Україниі охоронна норма частини другоїстатті 625 цього Кодексуне можуть застосовуватись одночасно.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно достатті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов'язок щодо сплати процентів відповідно достатті 625 ЦК Україниу розмірі, встановленому законом або договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, то особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановленихзаконом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третястатті 6 ЦК Українине допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
Устатті 627 ЦК України зазначено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК Українита інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставістатті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентах за правомірне користування кредитом в межах строку кредитування за Договором №75655291 в розмірі 1799 грн. 96 коп., що узгоджується із додатком №1 до Договору №75655291 (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) (а.с.10 зворот).
Разом із цим, проценти за користування кредитними коштами, нараховані в період поза межами вказаного строку кредитування, стягненню із відповідача на користь позивача не підлягають.
Так, згідно із п.5.1 Договору №75655291 позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена у Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації йому зрозумілі (а.с.10).
За змістом п.7.1 доданих до позовної заяви Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (надалі - Правила) позичальник має право продовжити строк користування позикою (далі - пролонгація). За продовження строку користування позикою позичальник сплачує товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації.
Пунктом 7.2 Правил визначено, що умови пролонгації вказуються в особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації, визначається, виходячи з базової процентної ставки, зазначеної у договорі позики, та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію.
Отже, у спірних правовідносинах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) регламентується безпосередньо не умовами Договору №75655291, а положеннями Правил.
Водночас, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме додані до позовної заяви Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, укладаючи Договір №75655291, оскільки згадані Правила не містять електронного підпису ОСОБА_1 разовим ідентифікатором (а.с.24).
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови надання банківських послуг, відсутність у Договорі №75655291 домовленості сторін про можливість продовження позичальником строку кредитування (пролонгації) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Договорі №75655291, який безпосередньо підписаний останнім електронним підписом разовим ідентифікатором, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, оскільки Правила не підписані відповідачем, то вони не можуть бути розцінені як складник кредитного договору, в яких урегульовані його істотні умови, зокрема процедура пролонгації строку кредитування.
Такого висновку суд дійшов, зокрема, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.
Водночас, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України із відповідача підлягають стягненню на користь позивача інфляційні збитки в сумі 96 грн. 48 коп. та за нараховані 3% річних в сумі 13 грн. 87 коп.
Також відповідач мав повернути позивачеві тіло кредиту в розмірі 6030 грн. 00 коп.
Поряд із цим, із матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання своїх зобов'язань за Договором №75655291 сплатив 06.08.2021 року кошти в сумі 1680 грн. 00 коп., а 05.09.2021 року - в сумі 1791 грн. 00 коп., тобто в загальному 3471 грн. 00 коп. (а.с.25, 26).
Отже, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором №75655291 в розмірі 4469 грн. 31 коп. (6030, 00 + 1799,96 + 96,48 + 13,87 - 3471)
Вирішуючи питання щодо стягнення із відповідача заборгованості за Договором №4438637, суд бере до уваги, що за його умовами відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. 00 коп. строком на 15 днів, тобто до 16.09.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 03 грн. 00 коп., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день, стандартною (базовою) ставкою в розмірі 5, 00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день (а.с.20 - 24).
Згідно із розрахунком заборгованості за Договором №4438637 заборгованість за тілом кредиту становить 1620 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 4862 грн. 40 коп. За період з 13.01.2022 року по 31.01.2022 року нараховано відсотків в сумі 1539 грн. 00 коп, за період з 01.02.2022 року по 23.02.2022 року - 1863 грн. 00 коп., а всього - 3402 грн. 00 коп. (а.с.28 зворот).
Із відомостей про щоденні нарахування та погашення за Договором №4438637 вбачається, що в період з 02.09.2021 року по 15.09.2021 року проценти нараховувалися в розмірі 00 грн. 20 коп. щоденно, у період з 16.09.2021 року по 30.09.2021 року в розмірі 00 грн. 18 коп. щоденно, у період з 02.10.20121 року по 16.10.2021 року в розмірі 00 грн. 16 коп., а в період з 17.10.2021 року по 15.12.2021 року в розмірі 81 грн. 00 коп. (а.с.8, 9).
Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки за користування кредитом в межах строку кредитування в розмірі 03 грн. 00 коп. (2000, 00 (тіло кредиту) : 100 Х 0,01 (денна процентна ставка) Х 15 (кількість днів строку кредитування)).
Відповідно до підпункту 2.3.1.1 п.1.3.1 Договору №4438637 позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на його веб - сайті miloan.ua і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (а.с.20 зворот).
Отже, у спірних правовідносинах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) регламентується не лише Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, а й безпосередньо умовами Договору №4438637.
Суд звертає увагу на те, що надані позивачем Правила надання фінансових кредитів Товариством з обмежено відповідальність «Мілоан» не містять підпису відповідача (а.с.73-77), а тому суд, виходячи із наведених вище аргументів, не бере їх до уваги.
Разом із цим, із відомостей про щоденні нарахування та погашення за Договором №4438637 вбачається, що ОСОБА_1 15.09.2025 року, тобто до закінчення строку кредитування, сплатив проценти по кредиту в сумі 02 грн. 80 коп., тіло кредиту в сумі 200 грн. 00 коп. та комісію за пролонгацію в сумі 200 грн. 00 коп. та в подальшому 01.10.2021 року також сплатив проценти по кредиту в сумі 02 грн. 88 коп., тіло кредиту в сумі 180 грн. 00 коп., комісію за пролонгацію в сумі 180 грн. 00 коп. (а.с.8), що свідчить про вчинення ним дій, передбачених підпунктом 2.3.1.1 п.1.3.1 Договору №4438637, спрямованих на продовження (пролонгацію) строку кредитування.
Отже, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню й інші заявлені вимоги про стягнення відсотків, нарахованих поза межами первісного строку кредитування, а тому вимога про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 8264 грн. 40 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також підлягає задоволенню вимога про стягнення із відповідача на корись позивача заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) в сумі 1620 грн. 00 коп. (2000, 00 (тіло кредиту) - 200, 00 (сума погашення) - 180, 00 (сума погашення)).
Відтак, із відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за Договором №4438637 в розмірі 9884 грн. 40 коп. (1620, 00 + 8264, 40).
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та із відповідача на користь позивача слід стягнути 14353 грн. 71 коп. (4469, 31 + 9884, 40).
За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем ТОВ «Коллект Центр» при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. (а.с.81).
Ціна позову становить 30424 грн. 86 коп. За наслідками розгляду справи судом стягнуто із відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 14353 грн. 71 коп., що становить 47, 17 % відсотка від ціни позову (14353,71 : (30424, 86 : 100)).
Таким чином, із відповідача підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1142 грн. 64 коп. (2422, 40 : 100 Х 47, 17)
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. 00 коп., суд виходить із наступного.
За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: прайс - лист вартості юридичних послуг АО «Ліга Ассістанс» (а.с.71); витяг з акту №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 року, складений ТОВ «Коллект Центр» та АО «Ліга Ассістанс» (а.с.72); заявку про надання юридичної допомоги №286 від 01.07.2025 року; Договір № 01-07/2024 від 01.07.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Ліга Ассістанс» (а.с.105-107).
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Так, суд ураховує, що згідно витягу з акту №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 року на надання усної консультації з вивчення документів адвокатом було витрачено 2 год. та вартість цієї послуги становить 4000 грн. 00 коп. та на складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду було витрачено 3 год. та вартість цієї послуги становить 9000 грн. 00 коп.
На переконання суду, зазначені в цьому витязі з акту №12 час надання усної консультації (2 год.) та вартість 4000 грн. 00 коп. (2000 грн. 00 коп. за 1 год.) і час складення позовної заяви (3 год.) вартість 9000 грн. 00 коп. (3000 грн. 00 коп. за 1 год.) не є співмірними суті та обсягу виконаної роботи.
Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, пропорційний розмір задоволених позовних вимог, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості, розумності та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Коллект Центр» та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп. із розрахунку того, що на проведення усної консультації достатньо 1 год., а на підготовку позовної заяви 2 год., при їх вартості по 500 грн. 00 коп. за 1 год. роботи адвоката.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280 - 282, 351, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитними договорами в розмірі 14353 (чотирнадцять тисяч триста п'ятдесят три) грн. 71 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1142 (одна тисяча чотириста дві) грн. 64 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, адреса: вул. Мечнікова, буд. 3 офіс 306, м. Київ, 01133.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.10.2025 року.
Cуддя