Справа № 143/293/25
07.10.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Дуби» про розірвання договору оренди землі, -
встановив:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ФГ «Дуби» про розірвання договору оренди землі.
Позов мотивовано тим, що позивачка є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,1052 га, кадастровий номер 0523486400:02:000:0037, яка розташована на території Спичинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
30.08.2019 року між нею та ФГ «Дуби» укладено договір оренди цієї земельної ділянки.
Відповідно до пункту 11 договору оренди визначено, що орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року оренди.
Проте, відповідач всупереч умовам договору систематично не виконує свого обов'язку по сплаті орендної плати та не виплачує її упродовж 2023 - 2024 років, що є підставою для розірвання договору оренди землі.
Посилаючись на наведені обставини, просить розірвати Договір оренди землі б/н від 30.08.2019 року, укладений між нею та ФГ «Дуби», який рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49101596 від 10.10.2019 року зареєстровано Тульчинською міською радою Вінницької області.
Ухвалою судді від 04.04.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 28,29).
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Голівський В.В. в судове засідання, призначене на 07.10.2025 року, не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог ЦПК України, натомість останній через систему «Електронний суд» надіслав до суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності та позивачки, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 58,64).
Представник відповідача ФГ «Дуби» - адвокат Маліцький В.В., будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судові засідання 01.09.2025 року та 07.10.2025 року (а.с.47,49,56,57) не з'явився. Разом із цим, від останнього на адресу суду надійшла телефонограма, в якій він просить відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки задіяний в іншому судовому засіданні (а.с.65). Суд не знаходить підстав для визнання причин неявки представника відповідача в судове засідання поважними, оскільки ним не надано будь - яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що 07.10.2025 року він приймав участь у розгляді іншої справи.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, то відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року постановлено проводити заочний розгляд справи.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1052 га, кадастровий номер 0523486400:02:000:0037, яка розташована на території Спичинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.11.2012 року (а.с.10,14).
Відповідно до змісту ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
30.08.2019 року між ОСОБА_1 та ФГ «Дуби» укладено Договір оренди землі щодо цієї земельної ділянки (надалі - Договір), на підставі якого за ФГ «Дуби» 07.10.2019 року державним реєстратором Тульчинської міської ради Вінницької області Водотикою О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди земельної ділянки за №33611834.
Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 94593 грн. 91 коп.
Пунктом 8 Договору визначено, що він укладений строком на 10 (десять) років - з урахуванням ротації культур. Термін закінчення дії договору 31.12.2029 року.
Пунктом 9 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10000 грн. в рік за земельну ділянку.
У п. 11 Договору визначено, що орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року. Виплата орендної плати орендарем проводиться з наступного року після укладення договору. Сторони домовилися, що орендна плата сплачується орендодавцю за місцезнаходженням орендаря у бухгалтерії за наступною адресою: с.Спичинці, Погребищенський район, Вінницька область. Якщо орендодавець не звернувся для отримання орендної плати до орендаря за адресою, що вказана вище, у визначені даним договором строки та терміни, орендар звільняється від відповідальності за порушення строків виплати орендної плати.
В разі попередньої письмової домовленості між сторонами (письмова заява орендодавця і письмове погодження орендаря), орендар може здійснити виплату орендної плати в зручному для орендодавця місці, або сплатити її шляхом направлення на рахунок, вказаний орендодавцем у письмовій заяві, або в інший спосіб, не заборонений законом.
Виплата орендної плати в грошовій формі оформляється сторонами видатковим касовим ордером чи платіжною відомістю, якщо оплата здійснюється в готівковій формі або платіжним дорученням чи грошовим переказом на картрахунок орендодавця або поштовим переказом за місцем проживання орендодавця, якщо оплата здійснюється в безготівковій формі.
Згідно із п. 12 Договору за письмовою згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі в межах розміру орендної плати, вказаної у п. 9 договору.
В силу п. 28 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
За змістом п. 29 Договору орендодавець зобов'язаний своєчасно звертатися за отриманням орендної плати за адресою, передбаченою п.11 даного договору або своєчасно здійснити інші дії, передбачені п.11 даного договору, необхідні для отримання орендної плати.
У п. 31 Договору визначено, що орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату, визначену договором.
Відповідно до п. 38 Договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.
В п. 43 Договору урегульовано, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (а.с.6-9).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
В силу ч. 3 ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - правообов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.
Відповідно до пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 176-181 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі № 918/391/23 зроблено правовий висновок, який зводиться до того, що Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною тав інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.
У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України,а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.
Тобто, якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.
Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України).
В ч. 2 ст. 653 ЦК України унормовано, що уразі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За змістом ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, Договором передбачено, що орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року(п. 11 Договору).
Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 покликалася на ту обставину відповідач всупереч умовам договору оренди систематично не виконує свого обов'язку по сплаті орендної плати та не виплачує її упродовж 2023 - 2024 років, що є підставою для розірвання договору оренди землі.
Частиною 8 ст. 178 ЦПК України чітко визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання умов договору в частині сплати орендної плати.
Суд вважає, що саме відповідач, як більш захищена сторона в договірних відносинах, повинен і мав можливість надати самостійно докази на підтвердження чи спростування суми наявної заборгованості по орендній платі перед позивачем.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі у зв'язку із порушенням орендарем свого обов'язку щодо систематичної виплати орендної плати протягом 2023 - 2024 років, оскільки неналежне виконання умов договору зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частин 1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, то із відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений нею судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із наступного.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пунктів 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі№ 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Позивачкою на підтвердження розміру понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. було надано суду договір про надання професійної правничої допомоги №16 від 28.03.2025 року (а.с. 21), ордер на надання правничої допомоги від 15.05.2025 року, укладений із адвокатом Байдаком В.Г. (а.с. 44); свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №620 від 15.09.2011 року, видане Байдаку В.Г. (а.с.20); квитанція про оплату правничої допомоги №16 від 28.09.2025 року (а.с. 22); акт виконаних робіт відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги №16 від 28.03.2025 року, в якому вказаний опис наданих послуг, а саме ознайомлення з документами та підготовка позовної заяви - вартість послуги - 3000 грн. 00 коп. (а.с. 24).
Оцінивши надані позивачкою докази на підтвердження розміру понесених нею судових витрат, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення із відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. 00 коп.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.
Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279, 284, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Дуби» про розірвання договору оренди землі задовольнити.
Розірвати Договір оренди землі б/н від 30.08.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Дуби», предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1052 га, кадастровий номер 0523486400:02:000:0037, яка розташована на території Спичинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством «Дуби» 07.10.2019 року державним реєстратором Тульчинської міської ради Вінницької області Водотикою О.В. внесено запис про право оренди земельної ділянки за №33611834.
Стягнути із Фермерського господарства «Дуби» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Стягнути із Фермерського господарства «Дуби» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Фермерське господарство «Дуби», код ЄДРПОУ 41131241, місцезнаходження: вул. Господарська, буд.1, с.Спичинці, Вінницький район Вінницька область ,22250.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.10.2025 року.
Суддя