06 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/6704/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024
(суддя Васильєв О. Ю.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2025
(судді Мороз В. Ф., Парусніков Ю. Б., Чередко А. Є.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта"
до ОСОБА_1
про стягнення грошових коштів.
Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.10.2025 № 32.2-01/2483 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/6704/23 у зв'язку із відрядженням судді Краснова Є. В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча (доповідач), Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Укрпошта" (далі - АТ "Укрпошта", позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач, скаржник) про стягнення 348 069,43 грн, з яких 255 407,25 грн - основний борг, 2 528,11 грн - пеня, 72 519,93 грн - інфляційні втрати та 17 614,14 грн - 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 15.10.2019 № 151019-11/3.3Р34.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
2.1. 15.10.2019 сторони уклали договір оренди нерухомого майна № 151019-11/3.3Р34, відповідно до умов якого орендодавець (АТ "Укрпошта") передає, а орендар (фізична особа-підприємець Якименко І. І.) бере в строкове платне користування нежитлове вбудоване приміщення, загальною площею 57,3 кв.м, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, бульвар Будівельників, 8г.
За умовами договору:
- Мета використання - продаж продовольчих товарів (пункт 1.1.1).
- Орендар додатково відшкодовує витрати орендодавця на утримання майна, у тому числі податку на землю та податку на нерухоме майно, а також відшкодовує втрати з надання комунальних послуг, або сплачує їх за окремими договорами, укладеними з постачальником таких послуг (пункт 3.1).
- Щомісячно не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, орендодавець надає орендарю акт про надання послуги, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди за звітний місяць. Орендар зобов'язаний підписати акт про надані послуги та повернути його орендодавцю не пізніше 10 числа поточного місяця (пункт 3.3).
- Орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа розрахункового місяця. Невиставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором (пункт 3.4).
2.2. Того ж дня, 15.10.2019, сторони підписали акт приймання-передачі майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди .
2.3. Відповідач не виконав зобов'язань зі своєчасної сплати орендних платежів, чим спричинив виникнення заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 170 749,70грн.
2.4. Крім того, згідно з підпунктом 6.1.11 пункту 6.1 договору відповідач був зобов'язаний протягом 15 робочих днів після підписання договору укласти договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, у т.ч. на компенсацію податку на землю та податку на нерухоме майно або самостійно укласти договори на постачання комунальних послуг
2.5. Однак доказів належного виконання вказаного обов'язку за договором відповідач не надав. В порушення пункту 3.1 договору оренди орендар не відшкодовував витрати орендодавця на утримання нерухомого майна, земельного податку, електроенергії та опалення, у зв'язку з чим виникла заборгованість з вказаних платежів у розмірі 84 657,55 грн.
2.6. 30.09.2022 АТ "Укрпошта" продало нерухоме майно, яке було об'єктом оренди за договором, продавець та покупець підписали акт приймання-передачі нерухомого майна.
2.7. На час розгляду справи загальна сума заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 15.10.2019 складає 255 407,25 грн.
2.8. Позивач направив відповідачу повідомлення від 20.11.2020 та від 26.05.2021 щодо сплати заборгованості за договором оренди нерухомого майна, які залишилися без відповіді.
2.9. 31.07.2023 відповідач припинив підприємницьку діяльність, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.03.2024 позовні вимоги задовольнив, стягнув з відповідача на користь позивача 255 407,25 грн заборгованості, 2528,11 грн пені, 17 614,14 грн 3 % річних, 72 519,93 грн інфляційних втрат та 5221,04 грн - витрат зі сплати судового збору.
3.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і тому підлягають задоволенню.
3.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 18.06.2025 залишив без змін рішення суду першої інстанції.
3.4. Мотивував постанову так:
- скаржник не довів, що він провадив саме виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах, в той час, як суд першої інстанції встановив, що ним здійснювався продаж продовольчих товарів, а тому постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - постанова КМУ № 611) застосуванню не підлягає;
- у пункті 12.3 договору оренди нерухомого майна від 15.10.2019 № 151019-11/3.3Р34 сторони погодилися, що на відносини між ними не поширюються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу;
- постанова КМУ № 611 стосується оренди нерухомого державного майна, а відповідач не надав доказів належності орендованого ним майна саме до такого статусу;
- матеріали справи не містять документів, які підтверджують форс-мажорні обставини, які підтверджують неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 15.10.2019 № 151019-11/3.3Р34;
- вимога позивача про відшкодування відповідачем витрат на утримання та надання комунальних послуг, у тому числі відшкодування податку на землю та податку на нерухоме майно, є обґрунтованою та такою, що законно задоволена господарським судом.
3.5. Серед іншого вказав на те, що судові рішення господарського суду у цій справі надсилалися у визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) порядку, а суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. При цьому якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат був повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Якименко І. І. через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2025, в якій просить їх скасувати, задовольнити частково позовні вимоги щодо стягнення орендної плати відповідно до наданого відповідачем контррозрахунку, відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на комунальні послуги та земельного податку.
4.2. Скаржник посилається, зокрема, на те, що суди зробили неправильний висновок про належність відповідача до юридичних осіб приватної форми права, оскільки його засновником і єдиним учасником є держава, а також неправильно визначили форму власності орендованого майна та не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
4.3. За доводами скаржника, до спірних правовідносин сторін має бути застосована постанова КМУ № 611, проте помилкове визначення предмета оренди не як державного майна призвело до незастосування до спірних правовідносин сторін цієї постанови.
4.4. Також скаржник посилається на неналежне повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки суд не направляв жодного повідомлення про слухання справи у березні 2024 року (тобто у дату, коли було прийнято рішення). Тому він був позбавлений можливості висунути заперечення і сформувати доказову базу у справі.
4.5. Крім того, суди за формальними ознаками справу зарахували до спрощеного провадження, та не дослідили факт реального понесення витрат, про які заявлено позов, тоді як відповідач просить дослідити саме ці докази.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.2. Зазначає, що оскільки господарська діяльність відповідача, а саме торгівля продовольчими товарами, для здійснення якою було орендовано нерухоме майно, не була під забороною в період дії карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно підстави для зменшення розміру орендної плати або її звільнення відсутні.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Спір у цій справі виник у зв'язку з невиконанням умов договору оренди нерухомого майна щодо сплати орендних та інших платежів, передбачених умовами договору. Заперечуючи частково проти задоволення позову, відповідач вважає, що він мав бути звільнений від сплати орендних платежів в період дії карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів на підставі постанови КМУ № 611.
6.4. Дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) (далі - Постанова №211) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин.
6.5. Водночас відповідно до норм частин четвертої, шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
6.6. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".
6.7. Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб'єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб.".
6.8. Колегія суддів звертає увагу, що у частині шостій статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження (постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20).
6.9. При цьому у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
6.10. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
6.11. Проте, як вбачається з договору оренди та встановили суди у цій справі, метою оренди приміщення відповідачем був продаж продовольчих товарів (пункт 1.1.1 договору), і цей вид діяльності жодним нормативним актом, зокрема і Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не заборонявся.
6.12. Крім того відвідування місць торгівлі продуктами харчування у період дії карантину дозволялось навіть особам, які потребують самоізоляції (пункт 21 цієї ж постанови).
6.13. Постановою ж КМУ № 611 (на безпідставному незастосуванні якої наполягає відповідач) було установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (ЗП України, 1996, № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2011, № 71, ст. 2677), здійснюється у розмірі: 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
6.14. За пунктом 2 Додатку 2 до вказаної постанови до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків включені також вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб'єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).
6.15. Тож, встановивши, що орендоване приміщення використовувалось відповідачем для продажу продовольчих товарів, при цьому відповідач не довів, що він був суб'єктом малого підприємництва, який провадив саме виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування постанови КМУ № 611 до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
6.16. Щодо посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 про те, що "державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається в державній власності", то зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд постанову КМУ № 611 не застосував саме з тих підстав, що відповідач не довів, що він був суб'єктом малого підприємництва, який провадив саме виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах; питання про належність майна АТ "Укрпошта" до державного чи приватного в жодному разі на ці висновки не впливає.
Щодо доводів скаржника про порушення судами норм процесуального права
6.17. Відповідно до частин 3, 5 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6.18. Згідно з частинами першою та другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
6.19. Норми частини третьої цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
6.20. Частини друга-шоста статті 250 ГПК України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (частина сьома статті 250 ГПК).
6.21. Частиною п'ятою статті 252 ГПК України зазначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
6.22. Враховуючи, що: (1) ціна позову у цій справі не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; (2) зазначена справа не належить до категорії справ, розгляд яких не може бути здійснений у порядку спрощеного провадження; (3) до місцевого господарського суду не надходили клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у суду першої інстанції були достатні підстави для розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження.
6.23. Відповідно до частини першої статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
6.24. В ухвалі від 08.01.2024 про відкриття провадження у справі № 904/6704/23 господарський суд Дніпропетровської області повідомив сторони про те, що ця справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
6.25. При цьому в пунктів 3 цієї ухвали суд надав відповідачу строк на подання відзиву по позовну заяву, а в пункті 5 повідомив про можливість надання заперечень у разі одержання відповіді на відзив.
6.26. Копію ухвали від 08.01.2024 суд направив Якименку І. І. за адресою реєстрації згідно з витягом з Єдиного державного демографічного реєстру, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
6.27. Розглядаючи доводи апеляційної скарги відповідача про неналежне повідомлення про розгляд справи, суд апеляційної інстанції правильно вказав про те, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв'язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат був повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
6.28. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
6.29. Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено адресату у зв'язку з посиланням на "адресат відсутній за вказаною адресою", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
6.30. Посилання ж скаржника на те, що він був не повідомлений про слухання справи саме у березні 2024 року (тобто у дату, коли було прийнято рішення), колегія суддів відхиляє, оскільки в ухвалі від 08.01.2024 про відкриття провадження у справі № 904/6704/23 відповідача було повідомлено про те, що справа розглядатиметься без виклику (повідомлення) учасників справи.
6.31. При цьому положення статті 13 ГПК України прямо передбачають, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
6.32. Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідач скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тож мав можливість надати всі свої заперечення щодо позову під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
6.33. У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
6.34. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
6.35. Враховуючи викладене, доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права колегія суддів відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
6.36. З цих підстав касаційна скарга не підлягає задоволенню.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 904/6704/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Н. Волковицька
Г. Мачульський