09 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/939/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Бова Я.О.
Відповідача: Кисіль А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства ?Національна енергетична компанія ?Укренерго?
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025
(головуючий - Россолов В.В., судді Склярук О.І., Хачатрян В.С.)
та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024
(суддя - Пушко І.І.)
у справі №917/939/24
за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія ?Укренерго?
до Комунального підприємства Полтавської обласної ради ?Полтававодоканал?
про стягнення 3 207 236, 32 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство ?Національна енергетична компанія ?Укренерго? (далі - ПрАТ ?НЕК?Укренерго?, позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради ?Полтававодоканал? (далі - КП ?Полтававодоканал?, відповідач) про стягнення 901 965,56 грн основного боргу, 175 825,04 грн річних, 510 895,65 грн інфляційних втрат, 1 074 297,72 грн штрафу, 544 252, 35 грн пені.
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0358-2032 від 01.01.2019 не здійснив оплату наданих позивачем послуг за грудень 2023 в сумі 901 965,56 грн. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем несвоєчасно оплачено послуги за договором з вересня 2019 по квітень 2024 року, що свідчить про наявність підстав для нарахування 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, у позові відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди посилались на преюдиційність рішення у справі № 917/16/20, в якому встановлено відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за липень-серпень 2019 року, адже вона сплачена станом на 11.09.2019. Протягом строку дії договору порядок розрахунків неодноразово змінювався, позов не містить належного розмежування умов договору за різні періоди, що унеможливлює перевірку правильності розрахунків пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, за період з вересня 2019 по квітень 2024 року. Позивачем не доведено суду наявності боргу за грудень 2023, оскільки заборгованість сплачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, щодо застосування положень ст. 629 Цивільного кодексу України, та від 16.12.2021 у справі № 916/495/21 щодо застосування положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Також, у скарзі скаржник вказує на те, що суди, в порушення ст. 236 ГПК України, не здійснили повного, об'єктивного дослідження доказів у справі. Так суди безпідставно зазначали, що позивачем до матеріалів справи не було надано доказів, що підтверджують встановлення всіх рахунків, актів та заборгованість відповідача перед позивачем.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість прийнятих судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2019 між ДП ?Національна енергетична компанія ?Укренерго?, правонаступником якого є позивач (Оператор системи передачі, ОСП), та КП ?Полтававодоканал? (Користувач) було укладено договір № 0358-2032 про надання послуг з передачі електричної енергії (далі - договір).
10. Пунктом 1.1 договору встановлено, що ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов цього Договору, а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору.
11. Відповідно до п. 3.1 договору, ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим Регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному сайті.
12. Пунктом 5.1 договору встановлено, що планова та фактична вартість Послуги (грн.) за цим Договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу (МВт*год) за розрахунковий період на тариф на Послугу, затверджений Регулятором (грн/ МВт*год).
13. Згідно з п. 6.1 договору, розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за цим Договором є 1 календарний місяць.
14. Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору, у разі зміни Регулятором тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості Послуги за новим тарифом, починаючи з дня набрання чинності рішенням Регулятора про зміну тарифу. Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата Послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих Виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
15. 04.01.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, підписану електронними цифровими підписами представників сторін, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, відповідно до п.1 якої Договір було викладено в новій редакції.
16. Згідно з п.п.5.1,5.2 договору (в редакції додаткової угоди від 04.01.2023) розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості Послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця.
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
17. Відповідно до п.5.5 договору (в редакції додаткової угоди від 04.01.2023, абзац перший, другий п.5.5) користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим включно).
18. Пунктом 13.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 04.01.2023) передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023.
19. До позовної заяви позивачем додано копії інших додаткових угод до договору, якими змінювалася його первісна редакція стосовно порядку здійснення розрахунків, зокрема, Додаткова угода №4 від 14.08.2019, Додаткова угода №7 від 17.09.2021, Додаткова угода від 28.12.2021.
20. Судами також встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 917/16/20, було відмовлено в задоволенні позову ПрАТ ?Національна енергетична компанія ?Укренерго? до КП ?Полтававодоканал? про стягнення 1 206 994,94 грн заборгованості з оплати послуг, наданих відповідачу у липні та серпні 2019 року відповідно до умов Договору. Судові рішення набрали законної сили.
21. Судовими рішеннями у справі № 917/16/20 встановлено обсяг послуг, наданих липні-серпні 2019 за даними позивача, їх вартість із застосуванням тарифу 57,4 грн./МВт*год, що складає 3398,908 Х 57,4=195 097,32 грн., таким чином сумарна вартість послуг, наданих як в липні, так і в серпні 2019 (розбіжності по вартості яких були врегульовані сторонами), складає 1 262 221,87 грн., разом становить 1 457 319,18 грн. (195 097,32 грн. за липень + 1 262 221,87 грн. за серпень). Саме така сума була оплачена відповідачем позивачу платіжними дорученнями від №13102 від 02.07.2019 на суму 300 000,00 грн., №14004 від 02.08.2019 на суму 208 596,47 грн., №15184 від 11.09.2019 на суму 981 903,71 грн.
22. З урахуванням викладеного, рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.11.2020 по справі № 917/16/20 було встановлено, що вартість спожитих відповідачем послуг у липні-серпні 2019 була сплачена в повному обсязі до подання позову.
23. Щодо заборгованості за грудень позивач надав суду рахунок-фактуру №ПР-0004997/0358-2032 від 09.01.2024, що містить інформацію про необхідність оплати відповідачем за послугу з передачі електричної енергії за грудень 2023 року у розмірі 2 506 382,85 грн. Додаткових розрахунків з посиланням на будь-які документи, що їх підтверджують (акти приймання-передачі, рахунки-фактури і т.д.) матеріали справи не містять.
24. Натомість, відповідачем до свого відзиву на позовну заяву додано в порядку черговості здійснення платежів за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 за період з 01.01.2023 по 15.01.2024.
25. Так, платіжною інструкцією №23104 від 15.01.2024 на суму 1 352 941,07 грн відповідач здійснив остаточний розрахунок за послуги з передачі електричної енергії за грудень 2023, і така сплата була здійснена в строк, встановлений п.5.5 Договору (в редакції додаткової угоди від 04.01.2023).
26. Додані до письмових пояснень відповідача копії актів коригування від 30.01.2024, від 13.03.2024, від 21.03.2024, від 28.03.2024 свідчать про те, що вже після закінчення строку дії договору сторонами здійснювалося коригування фактичних обсягів та/або вартості наданих послуг за вересень-грудень 2023. Саме внаслідок проведення коригування розмір заборгованості відповідача за даними позивача склав суму 901 965,56 грн, яку позивач просить стягнути як заборгованість за послуги надані в грудні 2023, в той час як за даними відповідача, після проведення коригування, його заборгованість за всі відкориговані періоди загалом (вересень-грудень 2023) склала 48 523,78 грн, що відображено в акті звірки розрахунків станом на 31.07.2024, підписаному сторонами. Суму 48 523,78 грн відповідач сплатив на користь позивача платіжною інструкцією №28833 від 19.08.2024. Тобто відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором.
Позиція Верховного Суду
27. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
28. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
29. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
30. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
31. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
32. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
33. Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
34. Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
35. Судами встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, за яким позивач (ОСП) та КП ?Полтававодоканал? (користувач) зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
36. Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
37. Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
38. Суди розглядаючи спір у справі, з урахуванням положень ст. ст. 13, 73, 74, 75, 86 ГПК України, проаналізували докази надані позивачем в обґрунтування позову та встановили, що позивач не довів факту наявності прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивачем не обґрунтовано правової природи нарахувань за кожен окремий період, з урахуванням умов договору, що змінювалися додатковими угодами.
39. Так, додатковими угодами від 14.08.2019 (№4), 17.09.2021 (№7), 28.12.2021 та 04.01.2023 сторони погоджували різні строки для здійснення платежів - від 3 банківських днів після підписання акту до оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Відповідними умовами договору та додаткових угод до нього було передбачено, що строк платежу за надані послуги становить певну кількість банківських днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданої послуги; встановлювався порядок та строки можливого коригування таких актів, а також строки здійснення платежу за відкоригованими актами.
40. До того ж умови щодо порядку здійснення розрахунків, визначені в п.5.5 Додаткових угод від 28.12.2021 та від 04.01.2023 (розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунків, актів надання послуг; в разі коригування - до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому отримано акт коригування) відрізняються від порядку розрахунку, передбаченого в первісній редакції договору та в додаткових угодах №№4,7 до нього (протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акту приймання-передачі). Відповідні обставини (зокрема, зазначення умов договору або певної додаткової угоди до нього щодо порядку визначення строку платежу за кожний розрахунковий період окремо, наявність або відсутність коригувань обсягів наданих послуг у відповідному періоді, відомості щодо способу та дати направлення/вручення відповідачу актів надання послуг та актів коригування та щодо дати їх отримання відповідачем) мали бути значені позивачем в позовній заяві. Разом з тим, в позовній заяві відповідні обставини не зазначені, відсутнє посилання на докази, які свідчать про прострочення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг, наданих за договором в період, визначений позивачем у розрахунку (з вересня 2019 по квітень 2024), такі докази в матеріалах справи відсутні.
41. Крім того, судами встановлено, що судовим рішенням у справі № 917/16/20 було встановлено, що заборгованість на суму 1 206 994,94 грн за послуги, надані відповідачу згідно з умовами договору в липні-серпні 2019, була фактично сплачена ним станом на 11.09.2019. Заборгованість за грудень 2023 року відповідачем оплачено.
42. З урахуванням встановлених судами обставин, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
43. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, щодо застосування положень ст. 629 Цивільного кодексу України, та від 16.12.2021 у справі № 916/495/21 щодо застосування положень ст. 75 ГПК України.
44. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
45. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
46. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
47. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
48. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
49. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
50. Так, скаржник зазначає, що судами не враховано правові висновки у справі № 355/385/17, щодо застосування положень ст. 629 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що умови договору передбачають, що у випадку наявності заборгованості кошти першочергово зараховуються в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном їх виникнення.
51. Як зазначалось, судами встановлено відсутність заборгованості відповідача перед позивачем. Відхиляючи доводи позивача про необхідність зарахування проведеної відповідачем оплати в рахунок заборгованості за минулі роки, суди обґрунтовано вказали, що відповідач чітко визначив призначення платежу як оплату послуг за грудень 2023 року, і будь-які подальші довільні тлумачення позивача щодо розподілу цих коштів є неправомірними.
52. Водночас, у справі №355/385/17, на яку посилається скаржник, предметом спору є вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. Суд у вказаній справі № 355/385/17 зазначив, що у положеннях ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право, тобто вказана норма є загальною для всіх зобов'язальних правовідносин. Не можна вважати, що судами не враховано вказаного висновку, щодо застосування положень ст. 629 Цивільного кодексу України, викладеного у справі № 355/385/17, оскільки, положення вказаної статті стосуються будь яких правовідносин сторін, і суди хоч і не посилались на положення ст. 629 Цивільного кодексу України та на правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі №355/385/17, але спір у справі розглянули з урахуванням умови і порядку оплати послуг встановлених договором. Тоді як позивачем належний розрахунок такої заборгованості, з урахуванням умов договору суду не надано.
53. Отже, посилання скаржника на неврахування вказаних правових висновків у справі № 355/385/17 є безпідставним.
54. Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 916/495/21 щодо застосування положень ст. 75 Господарського процесу кодексу України.
55. Проаналізувавши зазначені доводи касаційної скарги, касаційний суд зазначає наступне.
56. Так, відповідно до частин 4, 5, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
57. Аналізуючи положення частини 7 статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 зробила висновок про те, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
58. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є "правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)".
59. Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.
60. Отже, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин, у тому числі (а не виключно) з урахуванням преюдиційних обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду в конкретній справі та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №910/5814/17).
61. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
62. Статтею 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
63 З урахуванням вищезазначеного суди оцінивши подані сторонами докази та з'ясувавши всі обставини справи, зважаючи і на судові рішення у справі № 917/16/20, встановили відсутність заборгованості та відповідно необґрунтованість позовних вимог.
64. Отже, доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у справах № 355/385/17, № 916/495/21 є необґрунтованими
65. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що відповідно до положень п. 1 частини 3 ст. 310 ГПК України, є підставами для скасування судових рішень у справі.
66. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
67. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
68. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі пункти 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримав підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
69. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження, щодо п. 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на неналежне дослідження доказів судами, і наведені скаржником аргументи тісно пов'язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п.п. 1, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
70. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
72. Враховуючи викладене, касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" необхідно залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/939/24, залишити без змін.
Судові витрати
73. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства ?Національна енергетична компанія ?Укренерго? залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/939/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
В.І. Студенець