09 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15689/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Нестерова І.Г.
Відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025
(головуючий - Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.)
у справі №910/15689/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО"
до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"
про стягнення 55 416 643,76 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ"Укренерго", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - ДП "Регіональні електричні мережі", відповідач) про стягнення 55 416 643,76 грн, з яких: 46 318 577,67 грн основного боргу, 2 521 567,62 грн 3% річних та 6 576 498,47 грн інфляційних втрат.
2. В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0537-02041 від 04.06.2019 в частині здійснення розрахунків за надані послуги протягом липня - листопада 2022 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 46 318 577,67 грн основного боргу, 2 521 567,62 грн 3% річних, 6 576 498,47 грн інфляційних втрат та 664 999,73 грн судового збору.
4. Судом першої інстанції встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 46 318 577,67 грн. Зважаючи, що таку заборгованість не оплачено, обґрунтованим є нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 скасовано, та прийнято нове рішення про залишення позову без розгляду.
6. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявні підстави, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України, для залишення позову без розгляду, оскільки, наявне судове рішення у справі №911/4610/15 (911/2183/23) про задоволення позову, у спорі між тими ж сторонами та про той самий предмет спору, що і у справі №910/15689/24.
7. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 судові витрати, пов'язані з поданням відповідачем апеляційної скарги покладено на позивача. Стягнуто з позивача на користь відповідача 997 499, 59 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Додаткову постанову мотивовано тим, що наявні підстави, передбачені положеннями ч. 5 ст. 130 ГПК України, для стягнення з позивача на користь відповідача судового збору сплаченого відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
9. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову та додаткову постанову апеляційного суду. У скаргах на вказані судові рішення, скаржник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного суду.
10. У касаційній скарзі позивач, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо, меж повноважень апеляційного суду при застосуванні ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ст. 56 ГПК України.
11. Також, у скарзі скаржник вказує на те, що апеляційний суд не здійснив належного, об'єктивного дослідження доказів у справі, якими підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем.
12. У касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду скаржник посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 910/12731/22, оскільки, апеляційний суд, при здійсненні розподілу судових витрат, не надав належної оцінки діям відповідача у справі що розглядається.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
13. . Відповідач у відзиві на касаційну скаргу щодо постанови апеляційного суду про залишення позову без розгляду, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. 04.06.2019 позивач (ОСП) та відповідач (користувач системи передачі) уклали договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0537-02041 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
15. Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 1.2 договору).
16. 29.07.2019 сторони уклали додаткову угоду, якою виклали договір у новій редакції.
17. Відповідно до п. 3.1 договору його ціна визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.
18. Згідно з п. 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визнання фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється (для електропостачальників) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника.
19. Планова та фактична вартість послуги визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт/год) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/ МВт/год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України (п. 5.1 договору).
20. Згідно з п. 6.1, 6.2 договору розрахунковим періодом є 1 календарний місяць.
21. Умовами п. 6.2 договору визначений наступний порядок здійснення користувачем поетапної попередньої оплати планової вартості послуги ОСП:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватись щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, у кожен з наступних періодів:
2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, на 5 днів наперед.
22. Відповідно до п. 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (надалі - сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
23. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договір термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей (п. 6.6 договору).
24. У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (абз. 4 п. 6.7 договору).
25. Згідно з п. 9.3 договору користувач зобов'язується, зокрема, здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
26. Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк менший ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору повідомлення про припинення його дії, то цей Договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 14.1 договору).
27. Позивачем на виконання умов договору направлено відповідачу через Сервіс електронного документообігу "АСКОД" наступні документи:
акт коригування від 29.11.2022 до акта приймання-передачі послуги від 31.07.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з передачі електричної енергії у липні 2022 року склала 9 469 844,46 грн (збільшення складає 8 809 882,20 грн);
акт коригування від 21.12.2022 до акта приймання-передачі послуги від 31.08.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з передачі електричної енергії у серпні 2022 року склала 9 246 045,17 грн (збільшення складає 8 630 936,34 грн);
акт коригування від 30.12.2022 до акта приймання-передачі послуги від 30.09.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з передачі електричної енергії у вересні 2022 року склала 9 898 576,44 грн (збільшення складає 9 216 480,10 грн);
акт коригування від 21.02.2023 до акта приймання-передачі послуги від 31.10.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з передачі електричної енергії у жовтні 2022 року склала 10 667 440,18 грн (збільшення складає 9 841 032,36 грн);
акт коригування від 17.03.2023 до акта приймання-передачі послуги від 30.11.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з передачі електричної енергії у листопаді 2022 року склала 10 487 845,21 грн (збільшення складає 9 820 246,67 грн).
28. Вказані акти коригування до актів приймання-передачі послуги за період липень-листопад 2022 року підписані лише електронним підписом представника позивача та не підписані з боку відповідача. Надана Товариством роздруківка з Сервісу електронного документообігу "АСКОД" свідчить, що відповідач відхилив вказані акти коригування.
29. Підприємство до матеріалів справи надало листи до позивача від 01.02.2022 № 08/1805, від 23.12.2022 № 08/1937, від 03.01.2023 № 08/17 щодо оскарження актів коригувань за липень-вересень 2022 року з повідомленнями про розбіжності до вказаних актів. Також надало листи від 21.03.2023 № 23.02.2023 № 08/373 та від 21.03.2023 № 08/562 про оформлення актів коригування на послугу з передачі за жовтень та листопад 2022 року, відповідно до яких відповідач надав позивачу на підписання свої версії актів коригувань за вказаний період відповідно до фактичних обсягів технологічних витрат еклектичної енергії.
30. Звертаючись 19.12.2024 до суду із даним позовом, позивач зазначав, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором в частині оплати наданої послуги за період липень-листопад 2022 року відповідно до актів коригувань, за якими донараховано суми за вказаний період у загальному розмірі 46 318 577,67 грн. Також позивачем нараховано 3% річних у розмірі 2 521 567,62 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 576 498,47 грн, у зв'язку з простроченням оплати.
31. Разом з тим апеляційний господарський суд встановив, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2023 у справі №911/4610/15 (911/2183/23), яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача 149 229 661,12 грн заборгованості за послуги із передачі електричної енергії; 2 274 600,72 грн 3% річних; 6 272 834,58 грн інфляційних втрат; 939 400,00 грн судового збору. Проаналізувавши обставини справи, що розглядається та справи № №911/4610/15 (911/2183/23) апеляційний суд встановив тотожність вказаних справ та наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Позиція Верховного Суду
32. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
34. Статтею 129 Конституції України закріплено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
35. Як вказувалось, апеляційний суд скасувавши рішення суду першої інстанції, прийняв нове рішення про залишення позову без розгляду, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
36. Пунктом 3 частини 1 ст. 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
37. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті заявленого спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
38. Водночас, залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 ст. 226 ГПК України можливе за умови тотожності позовів.
39. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом сторін, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає розгляду такого позову.
40. Залишаючи позов без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 ст. 226 ГПК України, суд має встановити наявність тотожних справ зі спору, тобто: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.
41. Суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз змісту позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі, та зміст позовної заяви, яка була предметом розгляду у справі №911/4610/15 (911/2183/23), зробив висновок, що підстави позову у даній справі та у справі №911/4610/15 (911/2183/23) є тотожними - порушення відповідачем зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0537-02041 від 04.06.2019 щодо здійснення розрахунків за надані послуги. Щодо предмета позову апеляційний суд вказав, що у справі №911/4610/15 (911/2183/23) суд розглянув вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за період з лютого 2022 року по травень 2023 року, тобто за період, який включає період, що є спірним у справі №910/15689/24 (липень-листопад 2022 року).
42. Щодо складу сторін апеляційний суд встановив, що позивачем у справі №911/4610/15 (911/2183/23) є ПрАТ"Укренерго", відповідачем - ДП "Регіональні електричні мережі", як і у справі №910/15689/24. У справі №911/4610/15 (911/2183/23), розглянутої у межах справи №911/4610/15 про банкрутство ДП "Регіональні електричні мережі", також брала участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розпорядник майна Підприємства арбітражний керуючий Сольський В.С.
43. Таким чином апеляційний суд встановив, що наявні передбачені п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України правові підстави для залишення позову без розгляду, оскільки встановлено існування справи №911/4610/15 (911/2183/23), у якій прийнято рішення по суті тих самих вимог ПрАТ"Укренерго" до ДП "Регіональні електричні мережі" за тих саме обставин, які покладено в обґрунтування вимог у цій справі №910/15689/24.
44. Касаційний суд вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
45. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
46. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
47. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
48. У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст. ст. 56, 269 ГПК України.
49. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд вважає такі доводи необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
50. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити: 1) зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, 2) конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, 3) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
51. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Також у такому випадку з'ясуванню підлягає наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
52. Проаналізувавши доводи касаційної скарги на постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, що стосуються відсутності висновку Верховного Суду щодо тлумачення та застосування ст. 56 ГПК України, а саме, підтвердження повноважень представника випискою інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Суд вказує наступне.
53. Як вбачається з доводів касаційної скарги, скаржник зазначає, що наявний висновок Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 щодо підтвердження повноважень особи випискою інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
54. 20.11.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в справі №910/16580/23, в якій здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України (частина третя статті 58 ЦПК України), виснувала через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
55. Як вбачається з матеріалів справи, з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції звернувся відповідач. На підтвердження повноважень представника юридичної особи в порядку самопредставництва на звернення з апеляційною скаргою, було подано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
56. Суд апеляційної інстанції відкриваючи апеляційне провадження в ухвалі від 05.05.2025 зазначив, що апеляційна скарга відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, підстав для її повернення чи відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
57. З урахуванням зазначеного у суду касаційної інстанції, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, відсутні процесуальні можливості досліджувати та перевіряти докази подані відповідачем разом з матеріалами апеляційної скарги, такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції, який, перевіряє відповідність поданої апеляційної скарги положенням ст.ст. 256-258 ГПК України, і в залежності від встановленого вчиняє відповідну процесуальну дію, передбачену положеннями ст.ст. 260-262 ГПК України.
58. Отже, аргументи щодо відсутності висновку щодо положень ст. 56 ГПК України більше стосуються вчинення апеляційним судом процесуальних дій під час відкриття апеляційного провадження.
59. Такі доводи скаржника фактично зводяться до заперечень щодо ухвали про відкриття апеляційного провадження в справі з підстав невідповідності апеляційної скарги відповідача вимогам статті 258 ГПК України, проте, необхідно враховувати, що зазначена ухвала не підлягає оскарженню, що виключає можливість надання їй оцінки на предмет відповідності нормам процесуального права.
60. Відповідно до ст. 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
61. Як вказувалось у касаційних скаргах позивач просив Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025, заперечення на ухвалу апеляційного суду щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, скаржником у касаційну скаргу включено не було.
62. Тоді як суд касаційної інстанції, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, переглядає судові рішення у справі в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
63. Разом з цим, колегією суддів враховано, що доводи касаційної скарги, викладені у п. 47 цієї постанови, не є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, визначеними положенням ч. 1 ст. 310 ГПК України.
64. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо тлумачення та застосування ст. 56 ГПК України, є необґрунтованими і безпідставними та відхиляються касаційним судом.
65. Щодо інших доводів касаційної скарги на постанову про залишення позову без розгляду про безпідставність прийняття апеляційним судом нових доказів на стадії апеляційного провадження, Суд зазначає наступне.
66. Так, апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2023 у справі №911/4610/15 (911/2183/23), яке набрало законної сили, стягнуто з ДП "Регіональні електричні мережі" на користь ПрАТ"Укренерго" 149 229 661,12 грн заборгованості за послуги із передачі електричної енергії; 2 274 600,72 грн 3% річних; 6 272 834,58 грн інфляційних втрат; 939 400,00 грн судового збору.
67. Приписами статті 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
68. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
69. Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
70. Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
71. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 звертала увагу судів на те, що судове рішення саме як таке не є доказом для суду. У певних випадках обставини, встановлені в судовому рішенні в іншій справі, можуть мати преюдиційне значення для суду під час розгляду конкретної справи.
72. Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, встановлює обставини, які вже не потребують доведення в інших справах (преюдиція ст. 75 ГПК україни). Суд оцінює докази у справі, але судове рішення не є доказом, а встановлює факти, які надалі будуть встановлені у судовому процесі.
73. З урахуванням зазначеного колегія суддів виснує, що доводи скаржника про безпідставне прийняття апеляційним судом нового доказа, яким скаржник вважає судове рішення у справі №911/4610/15 (911/2183/23), є хибними, оскільки, положення ст.ст. 80, 269 ГПК України, щодо строків подання таких доказів, стосуються доказів в розумінні положень ст. 73 ГПК України, і в даному випадку не можна вважати, що відповідачем подано новий доказ.
74. Отже доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо меж повноважень апеляційного суду при застосуванні ст. 269 ГПК України не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються касаційним судом.
75. Крім того, у касаційній скарзі на постанову про залишення позову без розгляду скаржник посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України конкретно не зазначив, який правовий висновок Верховного Суду не враховано апеляційним судом, а тому вказані підстави касаційного оскарження є необґрунтованими.
76. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази, що відповідно до положень п. 1 частини 3 ст. 310 ГПК України, є підставами для скасування судового рішення у справі.
77. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
78. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
79. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі на постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим, такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги на постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди скаржника із наданою апеляційним судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.
80. У касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду скаржник посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 910/12731/22, оскільки, апеляційний суд, при розподілі судових витрат, не надав належної оцінки діям відповідача у справі що розглядається.
81. Касаційний суд вважає безпідставними такі доводи касаційної скарги на додаткову постанову, зважаючи на таке.
82. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
83. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
84. Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
85. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина 1 статті 1 Закону України "Про судовий збір").
86. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
87. У ст. 130 ГПК України "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду.
88. Водночас механізм реалізації закріпленого у частині 3 ст. 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, визначений у частині 5 ст. 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
89. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст. ст. 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21).
90. Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 5 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
91. Як вбачається з матеріалів справи у постанові апеляційного суду від 30.06.2025 не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
92. З урахуванням приписів Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 до сплати підлягало 997 499,59 грн судового збору.
93. Апеляційний суд встановив, що відповідачем сплачено за подання апеляційної скарги 997 499,60 грн (платіжні інструкції №1601 від 07.04.2025 на суму 701 075,11 грн та №1450 від 07.04.2025 на суму 296 424,49 грн), тобто у розмірі більшому, ніж підлягало до сплати.
94. Апеляційним судом встановлено, що подання ПрАТ"Укренерго" позову про стягнення сум, які вже були стягнуті судовим рішенням у іншій справі №911/4610/15 (911/2183/23), є необґрунтованими діями позивача. Так, у позові позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Вказане не відповідає дійсності, оскільки, на момент звернення до суду з позовом вже існувало рішення суду у справі №911/4610/15 (911/2183/23) про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача про той самий предмет з тих самих підстав.
95. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок, що на позивача мають бути покладені витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги частково, на суму 997 499,59 грн. Решта витрат відповідача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню.
96. Касаційним судом відхиляються доводи касаційної скарги на додаткову постанову про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у справі № 910/12731/22, оскільки, правові висновки щодо відшкодування судових витрат у вказаній справі викладено за інших процесуальних обставин ніж у справі, що розглядається Судом. У справі № 910/12731/22 предметом спору були вимоги про захист особистого немайнового права на недоторканість ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Судовими рішеннями у справі суд позовні вимоги задовольнив частково, в частині позовних вимог - закрив провадження, в іншій частині - відмовив, крім того, розподілив судовий збір нарівно між сторонами, та вказав про неможливість точно визначити пропорції задоволення позовних вимог. Також судами відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, з посиланням на ч. 9 ст.129 ГПК України, та зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. Верховний Суд скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд вказував на те, що суди попередніх інстанцій при вирішення питання про розподіл судових витрат належним чином не встановили та не обґрунтували, внаслідок яких неправильних дій відповідача виник спір у цій справі, та не надали відповіді на ключовий аргумент ТОВ "УНН" (оскільки рішення у цій справі частково ухвалено на користь відповідача, то витрати на професійну допомогу адвоката у цій частині повинні бути відшкодовані позивачем).
97. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження, щодо п. 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі на постанову про залишення позову без розгляду скаржник вказує на неналежне дослідження доказів апеляційним судом, і наведені скаржником аргументи тісно пов'язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарги, подана на підставі п.п. 1, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованими, а тому, постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду та додаткову постанову про розподіл судового збору, необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
98. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
99. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
100. Враховуючи викладене, касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" необхідно залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі №910/15689/24, залишити без змін.
Судові витрати
101. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі №910/15689/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
В.І. Студенець