вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"13" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/836/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Хуткої Наталії Анатоліївни
до Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни
про стягнення 804 180,25 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
У вересні 2025 року Фізична особа - підприємець Хутка Наталія Анатоліївна (позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни (відповідач) про стягнення 804 180,25 грн, з яких: 427 675,20 грн пені, 184 757,62 грн 15% річних та 191 747,43 грн інфляційних втрат за договором оренди нежитлового приміщення від 15.06..2017.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Згідно із позовною заявою, 15.06.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого позивач надала відповідачу у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Рівненська область, селище Володимирець, вул. Київська, 47-а, загальною площею 299 кв.м для ведення ресторанного бізнесу (договір). У зв'язку із неналежним виконанням умов договору у відповідача станом на 31.10.2021 виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 323 669,46 грн. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.04.2022 у справі №918/924/21, яке постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 залишено без змін, позов задоволено частково, стягнуто з від повідача на користь позивача 323 669,46 грн основного боргу, 5 616,87 грн пені, 38 652,07 грн 15% річних та 17 671,44 грн інфляційних втрат та 5 784,15 грн судового збору. Проте відповідач не відшкодувала наявну заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення, у зв'язку із чим позивач нарахував та просить суд стягнути 427 675,20 грн пені, 191 747,43 грн інфляційних, 184 757,65 грн 15% річних.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст. 11 -12, 15 - 16, 509, 610, 612, 614, 625 - 629, 631 ЦК України.
Відповідач відзиву у порядку та строки, визначені ГПК України та ухвалою суду від 10.09.2025, не подав, отже, розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами справи.
При цьому суд зазначає, що ухвали суду направлялися відповідачці на адресу, вказану в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).
Процесуальні рішення, заяви і клопотання учасників справи, результати їх розгляду.
Ухвалою суду від 10.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/836/25 у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.10.2025.
13.10.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Інших заяв і клопотань не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
15.06.2017 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (договір), за п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується передати орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Володимирецький (зараз - Вараський) район, селище Володимирець, вул. Київська, буд. 47-а. Приміщення належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Відповідно до п. 1.2. договору загальна площа орендованого приміщення складає 299 кв.м, решта приміщення площею 24,1 кв.м залишається в приватному користуванні орендодавця.
Приміщення надається для ведення ресторанного бізнесу (п.1.3. договору).
Згідно з п. 2.1-2.2. договору прийом-передача приміщення здійснюється комісією, до складу якої входять представники обох сторін. Про факт передачі-прийому приміщення складається акт прийому-передачі, в якому зазначається технічний стан приміщення та перелік матеріальних цінностей (їхня вартість). Акт підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною договору.
15.06.2017 між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі, за яким відповідачка прийняла вказане приміщення у задовільному стані.
Строк дії договору становить 2 роки 11 місяців з дня підписання Акту. Якщо за шість місяців до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про намір розірвати договір, то він вважається продовженим (пролонгованим) ще на такий самий термін на таких самих умовах. Така пролонгація дії цього договору можлива без обмеження терміну (розділ 3 договору).
За умовами п. 4.1. - 4.2. договору розмір орендної плати становить 76,00 грн/1 кв.м (за 299 кв.м орендна плата становитиме 22 724,00 грн) за один місяць і підлягає коригуванню згідно з п. 4.3 договору. Орендна плата сплачується по перерахунку на розрахунковий рахунок орендодавця/готівкою не пізніше 15 числа поточного місяця.
У п. 6.1.1, 6.1.2. договору зазначено, що орендар зобов'язався використовувати приміщення у відповідності з умовами договору; своєчасно здійснювати орендні платежі та платежі за користування електроенергії, комунальних послуг та послуги зв'язку.
Відповідно до п. 7.1. договору повернення приміщення здійснюється комісією, яка складається з представників обох сторін. Про повернення приміщення складається акт прийому - передачі.
Пунктом 8.1.1. договору сторони передбачили відповідальність за прострочення з оплати орендних платежів - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 15 % річних за кожний день прострочення оплати.
Станом на 31.08.2021 заборгованість за договором з орендної плати становила 282 221,46 грн.
З метою вирішення спору в позасудовому порядку позивач направив три претензії щодо погашення заборгованості, однак відповідач заборгованість не оплатив.
У жовтні 2021 року у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди позивач звернувся до суду.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.04.2022 у справі № 918/924/21, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2022, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 323 669,46 грн основного боргу, 5 616,87 грн пені, 38 652,07 грн 15% річних, 17 671,44 грн інфляційних втрат та 5 784,15 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення 15 097,91 грн пені та 4 664,87 грн 15 % річних відмовлено.
Проте відповідач не відшкодувала наявну заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення, у зв'язку із чим позивач нарахував (за період з 16.11.2021 по 05.09.2025) та просить суд стягнути 427 675,20 грн пені, 191 747,43 грн інфляційних та 184 757,65 грн 15% річних.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із неналежним виконанням умов договору оренди та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється ЦК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Як установлено судом, у зв'язку з неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині оплати за договором оренди рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.04.2022 у справі № 918/924/21 стягнуто з Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни на користь Фізичної особи - підприємця Хуткої Наталії Анатоліївни, крім основного боргу, 5 616,87 грн пені (за період з 16.05.2021 по 31.10.2021), 38 652,07 грн 15% річних (за період з 01.06.2018 по 31.10.2021) та 17 671,44 грн інфляційних втрат (за період з 01.06.2018 по 31.09.2021) та 5 784,15 грн судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (постанова КГС ВС від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18).
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі №910/6356/19). Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі №813/8801/14).
Отже, у рішенні суду від 20.04.2022 у справі № 918/924/21 встановлені обставини, пов'язані із неналежним виконанням з боку відповідача договору оренди нежитлового приміщення та відповідальністю за порушення строків оплати за цим договором, а відтак такі обставини не потребують доказування у цій справі.
Судом установлено, що оскільки відповідач не виконує вказане рішення суду та не сплачує заборгованість, позивач нарахував та заявив до стягнення 427 675,20 грн пені, 191 747,43 грн інфляційних та 184 757,65 грн 15% річних за період з 16.11.2021 по 05.09.2025.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Приписами ст. 525, 526 ЦК України нормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стосовно нарахування 15% річних, інфляційних та пені, то слід зазначити таке.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 15% річних.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція що порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.
Суд, перевіривши розрахунок 15% річних та інфляційних, наданий позивачем, установив, що розмір 15% річних становить 184 757,62 грн (при заявленому - 184 757,62 грн), а інфляційних - 191 747,43 грн (при заявленому - 191 747,43 грн) (розрахунок додається), отже, 15% річних та інфляційні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України (втратив чинність, але діяв станом на дату виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Окрім того, відповідно до положень п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний розділ доповнено п. 7 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і і був скасований 01.07.2023.
Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Здійснивши перерахунок пені, суд установив, що розмір останньої становить 208 602,75 грн (при заявленому - 427 675,20 грн) (розрахунок додається), відтак пеня підлягає частковому задоволенню.
Щодо можливості зменшення пені та 15% річних.
Судова практика щодо застосування ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися такими загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Отже, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Відтак саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).
Ураховуючи викладене, суд, забезпечуючи баланс інтересів сторін, ураховуючи майновий стан сторін, повернення орендованого приміщення, відсутність доказів наявності у позивача негативних наслідків у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань з орендної оплати, беручи до уваги компенсаційний характер заходів відповідальності, засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу пені та процентів річних та їхнє основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку та проценти річних спотворює їхнє дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання останні перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а тому суд уважає за необхідне скористатися правом на зменшення розміру відповідальності задля недопущення явно нерозумних і несправедливих наслідків, зменшивши пеню до 104 301,38 грн та 15% рінчих до 36 951,52 грн (у перерахунку - 3% річних, як законодавчо встановленого мінімального розміру процентів річних).
При цьому судом враховано, що позивачем за рішенням суду від 20.04.2022 у справі № 918/924/21 з відповідача, крім суми основного боргу, стягнуто 5 616,87 грн пені, 38 652,07 грн 15% річних та 17 671,44 грн інфляційних втрат, а всього - 61 940,38 грн, що складає 19,14% від суми основного боргу. Також у цій справі позивачем заявлено до стягнення 804 180,25 грн додаткових нарахувань, що складає 248,46% від суми основного боргу (за перерахунками, зробленими судом, - 585 107,80 грн, тобто 180,77% від суми основного боргу).
Судом також прийнято до уваги, що позивачем реалізоване право на додаткове заявлення до стягнення процентів річних та інфляційних, які частково задоволено судом, що дає підстави для висновку про можливість зменшення розміру пені та 15% річних. Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 12.02.2020 у справі №924/414/19 зазначив, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 9 650,16 грн.
При цьому, як установлено судом, позивач позовну заяву з доданими документами подав в електронній формі.
За правилами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 7 021,46 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.
При цьому сума, на яку судом зменшено пеню та 15% річних, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховується.
Керуючись ст. 73 -79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позов Фізичної особи - підприємця Хуткої Наталії Анатоліївни до Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни про стягнення 804 180,25 грн задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Хуткої Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 104 301,38 грн пені, 191 747,43 грн інфляційних та 36 951,52 грн 15% річних.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сергійчук Ольги Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Хуткої Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 7 021,46 грн судового збору.
Позивач: Фізична особа - підприємець Хутка Наталія Анатоліївна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Фізична особа - підприємець Сергійчук Ольга Валеріївна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складене та підписане 13.10.2025.
Суддя О. Андрійчук