13 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/273/21
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» про відвід судді (вх. № 14333/25 від 10.10.2025 р.) від розгляду справи № 915/273/21 за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, про зобов'язання вчинити певні дії, -
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" про зобов'язання відповідача передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний гуртожиток включено до Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки і, по суті, цей позов спрямований на реалізацію мешканцями спірного гуртожитку житлових прав на приватизацію житла, які можуть бути реалізовані виключно після передачі цього гуртожитку в комунальну власність.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2021 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради залишено без руху, оскільки позивачем в порушення ч. 3 ст. 162 ГПК України в позовній заяві невірно зазначено свій поштовий індекс, а також перелік додатків до позовної заяви не відповідав фактично доданим до неї документам, при цьому заявнику встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
17.03.2021 р. від позивача до господарського суду, на виконання вимог ухвали суду від 05.03.2021 р., надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 4011/21).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2021 р. вказану позовну заяву Миколаївської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/273/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.04.2021 о 10:00 та встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 р., залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 р., позов було задоволено повністю, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради 2270,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, в травні 2025 року ТОВ "Ніконджитбудсервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме підпункт "б" пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, суть яких полягає в тому, що рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього..
Постановою Верховного Суду від 02.07.2025 р. касаційну скаргу ТОВ "Ніконджитбудсервіс" у справі № 915/273/21 задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 скасовано, а вказану справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025 справу № 915/273/21 передано на розгляд судді Ільєвій Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2025 р. справу №915/273/21 за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, про зобов'язання вчинити певні дії прийнято до провадження судді Ільєвої Л.М., розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 13.08.2025 р. о 09:40.
08.08.2025 р. від представника відповідача - Загороднюка А.Д. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судових засіданнях в господарській справі № 915/273/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів (вх. № 11550/25).
Також 08.08.2025 р. від представника відповідача - Іванюк О.Я. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судових засіданнях в господарській справі № 915/273/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів (вх. № 11559/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2025 р. по справі №915/273/21 задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" про участь представників відповідача у судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
13.08.2025 р. від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 11684/25).
Також 13.08.2025 р. від представника відповідача - Загороднюка А.Д. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про відкладення підготовчого засідання та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи (вх. № 11687/25).
Крім того, 13.08.2025 від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № 11689/25). Так, позивач зазначає, що позов спрямований на реалізацію передбаченого у статтях 47, 48 Конституції України права на житло мешканців відповідного гуртожитку, які отримали право на проживання і проживали у даному гуртожитку задовго до реєстрації відповідачем титульного права власності. Тож на думку позивача, саме приписи статей 47, 48 Конституції України мають бути застосовані для врегулювання спірних правовідносин та реального забезпечення прав мешканців гуртожитку на житло. Відтак, позивач вважає, що у даній справі справедливий баланс між гарантією захисту титульного права приватної власності відповідача та конституційним правом осіб, які проживають у гуртожитку, на житло (статті 47, 48 Конституції України) може бути дотримано виключно шляхом передачу відповідного гуртожитку у комунальну власність з метою подальшої реалізації такими мешканцями їх права на приватизацію цього житла.
Як вважає позивач, оскільки він звернувся до господарського суду з відповідним позовом 02.03.2021, тобто до ухвалення Конституційним судом України вказаного рішення та в період, коли відповідна норма Закону діяла, такий спосіб передачі гуртожитків до комунальної власності був передбачений чинним законодавством України, тому правові підстави для відмови в позові з посиланням на вказане рішення КСУ відсутні, що узгоджується з приписами ст. 152 Конституції України як норми прямої дії та правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 520/1972/19.
Позивач зауважує, що як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 02.07.2025 у даній справі, відправляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції жодним чином не аргументує неврахування ним наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021, викладеного у справі № 520/1972/19, посилаючись лише на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, та не відступає від згаданого висновку згідно з ч. 4 ст. 302 ГПК України. У контексті викладеного позивач вважає, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 зазначила, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. На думку позивача, до спірних правовідносин мала бути застосована саме остання правова позиція, викладена у подібних правовідносинах, якою є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 520/1972/19.
Так, в підготовчому засіданні 13.08.2025 р. представники відповідача просили відкласти розгляд справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та надати пояснення відносно позовних вимог з урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.08.2025 р. у справі №915/273/21 підготовче засідання відкладено на 10.09.2025 р. о 10:00 з огляду на неявку представників позивача і третьої особи та клопотання сторін.
08.09.2025 р. від представника відповідача - Загороднюка А.Д. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про залишення позовної заяви без руху (вх. № 12810/25), згідно з якою відповідач вважає, що позивачем при зверненні до суду з позовом невірно визначено суму судового збору, судовий збір у даній справі сплачений в неповному обсязі, без врахування вартісної оцінки спірного гуртожитку. Також відповідач зазначає, що згідно з платіжним дорученням №57 від 05.02.2021 р., наданим позивачем в якості доказів сплати судового збору, платником є виконком Миколаївської міської ради (код 04056612), а позивачем в цій справі виступає Миколаївська міська рада (код 26565573). На думку відповідача, Миколаївська міська рада та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради з точки зору цивільного законодавства є окремими юридичними особами, отже позивачем в порушення п. 2 ч.1 ст. 164 ГПК України не додано до позовної заяви відповідних документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
09.09.2025 р. від представника відповідача - Загороднюка А.Д. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. № 12866/25), згідно з якою відповідач зазначає, що на його думку, про порушення свого права на примусове отримання належного відповідачу гуртожитку позивач дізнався чи міг дізнатися саме з 01.01.2015 року зі спливом визначеного рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 р. № 44/23 "Програми передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки" строку на передачу спірного гуртожитку, досудове врегулювання спору розпочалося 27.01.2020 року, а позов поданий 02.03.2021 року, тобто з пропуском встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку. Відтак відповідач вважає, що підстави для задоволення позовної заяви відсутні у зв'язку з пропуском позовної давності.
10.09.2025 р. від представника відповідача - ОСОБА_1 до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення щодо позовних вимог (вх. № 12877/25).
У підготовчому засіданні 10.09.2025 р. судом розглянуто заяву відповідача про залишення позову без руху (вх. № 12810/25 від 08.09.2025 р.) та за результатами розгляду відмовлено в її задоволенні, оскільки судом встановлено сплату судового збору за подачу даного позову у встановленому законом порядку та розмірі. Так, викладена у позові позовна вимога є вимогою немайнового характеру, адже спір не стосується оспорення права власності на спірний гуртожиток, а пов'язаний з невиконанням, на думку позивача, вимог законодавства щодо передачі майна у комунальну власність. Крім того, судом встановлено, що сплата судового збору хоча й здійснена через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, однак в призначенні платежу було зазначено щодо сплати судового збору позовом Миколаївської міської ради, а тому сплата судового збору іншою особою при зазначенні в призначенні платежу відомостей щодо подачі позову саме позивачем не є підставою для залишення позову без руху з підстав неналежної сплати судового збору.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 10 вересня 2025 року по справі №915/273/21 за участю представників позивача та відповідача судом було протокольно оголошено перерву до 22 вересня 2025 року о 16 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 10.09.2025 р. повідомлено третю особу в порядку ст. 120 ГПК України.
19.09.2025 р. від представника відповідача - ОСОБА_1 до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 13317/25), згідно з якою відповідач просив залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача наступних співвласників спірного гуртожитку: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Дар'я", ПП ВКФ - дизайн студія "Вілор", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_17 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 .
В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що відповідачу належить на підставі права колективної власності 9068/10000 часток вказаного гуртожитку, але ця частка не знаходиться в одноособовому користуванні учасників Товариства. Крім Товариства часткою у розмірі 9068/10000 володіють 40 фізичних осіб (на підставі права приватної власності). Також згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.12.2015 року власниками житлових приміщень по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_29 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Відтак, відповідач вважає, що рішення суду в даній справі може вплинути на права та обов'язки вказаних осіб, у зв'язку з чим просить залучити їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача.
22.09.2025 р. від представника відповідача - ОСОБА_1 до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 13387/25), згідно з якою відповідач просить залишити позовну заяву без руху з підстав несплати позивачем судового збору за подання позовної заяви у даній справі в порядку та розмірах, встановлених законодавством. В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що оскільки правовою метою позивача при поданні позову в цій справі та його подальшому вирішенні в судовому порядку є витребування гуртожитку з приватної власності відповідача та передача у комунальну власність, а відповідно даний спір є майновим. Навіть, якщо суд хоче вважати, що позивач припускає підставою позову начебто невиконання обов'язку щодо передачі майна у комунальну власність, то і в даному випадку обов'язок стосується майна, а отже спір і в цьому випадку є майновим та повинен бути оплачений із урахуванням вартості такого майна. Також відповідач вказує, що додане позивачем платіжне доручення №57 від 05.02.2021 року, не містить відомостей про реквізити ідентифікації саме позовної заяви в цій справі до Відповідача, а містить лише слова "суд. зб. за поз. ММР, Госп.суд Мик. обл.". Більш того, платіжне доручення проведено 08.02.2021 року, а в суд, маючи намір захистити права мешканців гуртожитку, чомусь подано позов 02.03.2021 року, що є підстави вважати, що платіжним дорученням №57 оплачувалося інше звернення до господарського суду, а не саме цей позов. У зв'язку з наведеним відповідач вважає, що не може бути прийняте платіжне доручення №57 від 05.02.21 року як належний доказ сплати судового збору саме за поданою позовної заяви в цій справі.
22.09.2025 р. від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання (заяву) (вх. № 13396/25), згідно з яким позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, оскільки у вказаній заяві не наведено, на які саме права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
22.09.2025 р. від представника відповідача - Іванюк О.Я. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 13407/25), згідно з якою відповідач просив залишити позовну заяву без руху з підстав несплати позивачем судового збору за подання позовної заяви у даній справі в порядку та розмірах, встановлених законодавством, оскільки вважає, що спір у даній справі є майновим, а відтак позовна заява повинна бути оплачена із урахуванням вартості спірного майна.
22.09.2025 р. від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання (заяву) (вх. № 13421/25), згідно з яким позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.
22.09.2025 р. від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 13475/25), згідно з яким позивач просив суд визнати дії представників ТОВ "Ніконджитбудсервіс" адвоката Загороднюк А.Д. та директора товариства Іванюк О.Я. щодо подання заяв для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, а саме двох заяв про залишення позовної заяви без руху від 19.09.2025 та від 22.09.2025 - зловживанням процесуальними правами та залишити вказані заяви від 19.09.2025 та від 22.09.2025 без розгляду.
22.09.2025 р. від представника позивача - Валентової К.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 13488/25), згідно з яким позивач просить суд залишити без розгляду додаткові пояснення щодо позовних вимог ТОВ "Ніконджитбудсервіс" від 09.09.2025 р.
Так, в підготовчому засіданні 22.09.2025 р. судом було розглянуто заяву відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб (вх. № 13317/25), за результатами чого протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки відповідачем не доведено, яким чином рішення суду в даній справі вплине на права та обов'язки осіб, зазначених у заяві, щодо однієї із сторін, згідно з положеннями ст. 50 ГПК України.
Також судом було залишено без розгляду заяву представника відповідача Іванюк О.Я. про залишення позову без руху (вх. № 13407/25 від 22.09.2025), оскільки аналогічна заява відповідача вже розглянута судом.
Під час підготовчого засідання 22.09.2025 р. судом було розглянуто заяву представника відповідача Загороднюка А.Д. про залишення позову без руху (вх. № 13387/25), за результатами чого судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з її необґрунтованістю.
Водночас судом залишено без задоволення клопотання позивача щодо визнання зловживання відповідачем процесуальними правами (вх. № 13475/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 у справі № 915/273/21 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 15 жовтня 2025 року о 16:00.
25.09.2025 від представника позивача - Валентової К.Я. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (вх. №13655/25).
10.10.2025 від представника відповідача - Загороднюка А.Д. до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про відвід судді (вх. №14333/25), яка обґрунтована наступним.
Так, відповідач, із посиланням на ст. 35 ГПК України, вказує, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу. За ствердженням відповідача, факти, які можуть бути перевірені та свідчать, що суддя Ільєва Л.М., слухаючи справу № 915/273/21, не є безсторонньою та упередженою. Як зазначає відповідач, суддя нехтує ознаками майнового спору та не застосовує процесуальних наслідків за направлення позову без дотримання процесуальних норм та недодавання до позовної заяви документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Наразі відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа за позовом позивача про зобов'язання відповідача передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. На думку відповідача, фактично позивач звернувся до суду за захистом порушеного майнового свого права.
Як зазначає відповідач, він неодноразово звертав увагу судді Ільєвої Л. М., що вказаний спір є майновим спором і відповідно позовна заява має бути залишена без руху для усунення її недоліків шляхом оплати судового збору у відповідному розмірі із розрахунку спорів майнового характеру з долученням відповідних доказів як то вимагає ГПК України.
Відповідач стверджує, що оскільки правовою метою позивача при поданні позову в цій справі та його подальшому вирішенні в судовому порядку є витребування гуртожитку з приватної власності відповідача та передача у комунальну власність, а відповідно даний спір є майновим. Крім того, відповідач з посиланням на положення ст. 190 ЦК України зазначає, що майно є особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
Разом з цим відповідач зазначає, що позивач вважає даний спір майновим, оскільки в обґрунтування правомірності свого звернення до господарського суду в своїй позовній заяві позивач посилається на ст. 25-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», в якій зазначено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
Таким чином, на думку відповідача, фактично позивач звернувся до суду за захистом порушеного майнового свого права, як останній вважає, відносно нерухомого майна - гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, який намагається примусово повернути у свою власність. Всупереч наведеному, як стверджує відповідач, позивач чомусь зазначив в своїй позовній заяві, що ціна позову не підлягає оцінці, у зв'язку з чим додано до позовної заяви документ про сплату судового збору із розрахунку ставки судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру.
Відповідач вважає, що оскільки позивач намагається отримати у власність гуртожиток, що є об'єктом нерухомого майна, то фактично позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру. У зв'язку з чим, відповідач з посиланням на приписи п. 3 ч. 3 ст. 162, п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та правовий висновок, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, зазначає, що судовий збір за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначаються з урахуванням вартості спірного майна, як у спорі майнового характеру.
Крім того, як зазначає відповідач, позивачем надано докази сплати судового збору - платіжне доручення №57 від 05.02.2021 року, з якого випливає, що платником судового збору в розмірі 2270,00 грн. є виконком Миколаївської міської ради, код 04056612. Однак, як зазначає відповідач, позивачем в цій справі виступає Миколаївська міська рада (код 26565573). Відповідач стверджує, що Миколаївська міська рада та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради з точки зору цивільного законодавства є окремими юридичними особами, створеними для вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Таким чином, оскільки Виконком Миколаївської міської ради не звертався до суду з даним позовом, і не є представником Миколаївської міської ради, а відтак позивач в порушення п. 2) ч.1 ст. 164 ГПК України не додав до позовної заяви відповідні документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Крім того, відповідач вважає, що платіжне доручення №57 від 05.02.2021 року не містить відомостей про реквізити ідентифікації саме позовної заяви в цій справі до відповідача, а містить лише слова «суд. зб. за поз. ММР, Госп.суд Мик. обл.». Більш того, платіжне доручення проведено 08.02.2021 року, а в суд, маючи намір захистити права мешканців гуртожитку, чомусь подано позов 02.03.2021 року, що на думку відповідача, свідчить про те, що платіжним дорученням №57 оплачувалося інше звернення до господарського суду, а не саме цей позов. У зв'язку з наведеним, на думку відповідача, не може бути прийняте платіжне доручення №57 від 05.02.21 року як належний доказ сплати судового збору саме за поданою позовної заяви в цій справі.
Відтак, на переконання відповідача, на даний момент матеріали позовної заяви не містять ціни позову для правильного розрахунку судового спору та документів щодо сплати судового збору у встановленому поряду та розмірі, у зв'язку з чим процесуальним законодавством визначені відповідні правові наслідки.
Відповідач вважає, що неправомірне визначення позивачем ціни позову, неоплата правильного розміру судового збору, незарахування його до бюджету та нехтування обов'язком щодо перевірки правомірності оплати судового збору з урахуванням наведеного створює підґрунтя для порушення основних засад (принципів) господарського судочинства визначених в п.2) (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом), п.4) (змагальність сторін) ч.3 ст.2 ГПК України.
Враховуючи викладене відповідач зазначає, що наведені вище обставини суддя не врахувала, замінивши фактично майновий спір немайновим, на підтвердження чого відповідач наводить цитати з ухвали суду від 22.09.2025 щодо висновків суду за результатами розгляду заяв відповідача про залишення позову без руху (вх. №12810/25 від 08.09.2025 р. та вх. №13387/25). На переконання відповідача, суддя підмінюючи поняттям надмірного формалізму вибірково застосовує необхідність сплати судового збору як певного обмеження при зверненні до суду, яке є загальним обмеженням для всіх суб'єктів, що узгоджується зі статтею 129 Конституції України, та є однією із засад судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач вважає, що така поведінка судді не випадкова, це не помилка, це умисні дії. Відповідач впевнений, що суддя керується власним розсудом про справедливість, намагаючись слідувати найкращим інтересам однієї сторони, якими вона їх бачить, навіть якщо досягнення цієї справедливості розходиться з правом (вічне протиріччя між буквою та духом закону, досягнення балансу між якими в правозастосуванні є істинним втіленням принципу верховенства права).
Відповідач зазначає, що процесуальні дії та рішення суду апріорі не можуть вважатись справедливими, навіть якщо на власний суб'єктивний розсуд суду вони вчиняються в кращих інтересах учасників справи, якщо вони входять в протиріччя з прямими, імперативними, чіткими для розуміння нормами законодавства. Бо гарантом основоположного принципу правосуддя верховенства права, все ж таки виступає принцип законності (ніхто не може бути вищим закону).
При цьому відповідач посилається на висновок в постанові Великої Палати Верховного суду від 06.02.2020р. у провадженні № 11-628сап19, який ґрунтується на рішеннях ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко та Стригун проти України»; у справі «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» (ухв.), № 14929/02, 13 травня 2003 року), згідно з яким Європейський суд з прав людини констатує порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки, перевищивши свої повноваження, які викладені у процесуальному законодавстві, суд не може вважатися «компетентним судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно конкретного провадження. Під перевищенням повноважень ЄСПЛ, зокрема, вважає вчинення судом процесуальних дій з порушенням імперативної, чіткої і простої для розуміння заборони щодо їх вчинення.
На думку відповідача, порушення процесуальних норм свідчить про допущену суддею вибірковість на користь одних учасників за рахунок обмеження процесуальних прав інших під час розгляду справи. Як стверджує відповідач, така вибірковість є очевидною, оскільки судом порушуються прості чіткі, та такі, що не допускають двозначності процесуальні норми. Тому, на переконання відповідача, внаслідок такого порушення суд не може вважатися «компетентним судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини до усунення допущених порушень.
З вищевикладених підстав відповідач заявив про відвід судді Ільєвої Людмили Михайлівни.
Розглянувши вказану заяву ТОВ «Ніконджибудсервіс» про відвід судді Ільєвої Л.М. від розгляду справи № 915/273/21, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3, 5 статті 38 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.
Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість (ч. 2 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Заява про відвід судді Ільєвої Л.М. подана до господарського суду відповідачем 10.10.2025 (в п'ятницю), наступне підготовче засідання призначене на 15.10.2025 року о 16 год. 00 хв. (середу), а отже надійшла фактично за два робочі дні до наступного засідання суду.
Враховуючи вимоги абзацу 2 частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України, заява відповідача не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді Ільєвої Л.М. вирішується судом, що розглядає справу.
Відповідно до ч. 7, 11 ст. 39 ГПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Так, відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі.
Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом
Положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Підстави для відводу (самовідводу) судді встановлені статтею 35 Господарського процесуального кодексу України.
Так, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді (частина 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 5 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
Водночас, як випливає зі змісту заяви відповідача, остання обґрунтована тим, що, на думку заявника, суддя не є безсторонньою та неупередженою, оскільки:
- суддя нехтує ознаками майнового спору та не застосовує процесуальних наслідків за направлення позову без дотримання процесуальних норм та недодавання до позовної заяви документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмір;
- суддею допущено порушення процесуальних норм, що, на думку відповідача, свідчить про вибірковість на користь одних учасників за рахунок обмеження процесуальних прав інших під час розгляду справи.
Щодо вищенаведених доводів заявника про недотримання суддею процесуальних норм суд зауважує наступне. Вказані доводи заявника ґрунтуються на відмові суду у задоволенні його заяв про залишення позову без руху. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач тричі звертався до суду з заявами про залишення без руху позову у даній справі, а саме:
- заява представника відповідача Загороднюка А.Д. (вх. № 12810/25 від 08.09.2025), яка була розглянута у підготовчому засіданні 10.09.2025, та за результатом розгляду якої судом було відмовлено в її задоволенні;
- заява представника відповідача Загороднюка А.Д. (вх. № 13387/25 від 22.09.2025), яка була розглянута судом у підготовчому засіданні 22.09.2025, за результатами чого судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з її необґрунтованістю;
- заява представника відповідача - Іванюк О.Я. (вх. № 13407/25 від 22.09.2025), дана заява була залишена судом без розгляду, оскільки аналогічна заява відповідача вже розглянута судом.
Отже, фактично доводи заявника, наведені у заяві про відвід судді Ільєвої Л.М., зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями судді, прийнятих за результатом розгляду заяв відповідача про залишення позову без руху, тобто доводи зводяться виключно до оцінки застосування судом норм процесуального законодавства України, що не може свідчити про існування упередженості судді в розгляді відповідної справи та бути підставою для його відводу з огляду на імперативні приписи ч. 4 ст. 35 ГПК України.
У даному випадку суд зазначає, що заперечення заявника з процесуальних питань можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду у даній справі, однак не можуть бути підставою для відводу.
Крім того, у заяві про відвід відповідачем не зазначено обставини та не надано відповідних доказів обмеження процесуальних прав його під час розгляду справи.
Отже, постановлені судом процесуальні рішення, з якими не згоден відповідач, не свідчать про неупередженість судді, протилежного заявником не доведено належними доказами.
З цього питання Європейський суд з прав людини зазначив, що у контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного (пункти 49, 50 рішення у справі "Білуха проти України", заява № 33949/02, рішення від 09.11.2006).
У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. рішення Суду у справі Газета Україна-Центр проти України, no. 16695/04, від 15.07.2010).
Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.
Таким чином, щодо суб'єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з'являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з'являються об'єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Однак, жодних доказів наявності упередженості судді Ільєвої Л.М. у розгляді даної справи заявник не надав, натомість подана заява містить лише припущення про існування обставин упередженості судді, а доводи, наведені в обґрунтування заяви про відвід судді, носять декларативний характер і ґрунтуються лише на відмові суду у задоволенні заяв відповідача, з чим відповідач не погоджується.
Разом з тим слід зазначити, що припущення заявника про існування обставин щодо упередженості судді Ільєвої Л.М., які не підтверджені належними і допустимими доказами, не можуть бути підставою для відводу судді від розгляду справи.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Водночас, відповідачем заявлено відвід через 18 днів після підготовчого засідання суду 22.09.2025, під час якого судом було розглянуто заяви відповідача (вх. № 13387/25 від 22.09.2025 та вх. № 13407/25 від 22.09.2025), що вказує про заявлення відповідачем відводу з порушенням встановленого законом строку для подачі такої заяви, яка обґрунтована незгодою відповідача з постановленими процесуальними рішеннями судді у даній справі.
Водночас, суд зауважує, що чинним законодавством передбачено право сторони на оскарження прийнятих судом рішень під час розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку (окремо або разом із судовим рішенням), тобто в процесуальний спосіб, а не шляхом заявлення відводів суду.
До того ж процесуальні рішення судді, рішення в іншій справі, висловлена публічно думка щодо юридичного питання (правова оцінка), висловлена зокрема і у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.
Розглядаючи кожну конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) судді самостійно визначають коло законодавства, що регулює спірні правовідносини, застосовують його, здійснюють його тлумачення, вирішують питання про розгляд заяв та клопотань учасників судового процесу та надають правову оцінку обставинам справи. Вирішення питань про застосування чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа. При цьому результат вирішення вказаних питань не може свідчити про упереджене ставлення судді відповідно до позивача чи відповідача, інших учасників судового процесу, оскільки наявність чи відсутність підстав для відводу судді не може ставиться в залежність від результату застосування судом норм чинного законодавства.
Відтак, сама по собі незгода учасника справи із процесуальними рішеннями судді не свідчить про його упередженість, необ'єктивність чи заінтересованість у справі, рішення по якій ще не прийняте, та не є підставою для відводу судді відповідно до наведених норм ГПК України. Адже доказів саме упередженості та необ'єктивності судді Ільєвої Л.М. у даній справі заявником не надано.
Враховуючи зазначене та те, що подана заява по суті зводиться до висловлення незгоди стосовно постановлення суддею Ільєвою Л.М. ухвал в частині відмови в задоволенні заяв відповідача (вх. № 12810/25 від 08.09.2025 р., вх. № 13387/25 від 22.09.2025), суд доходить висновку про необґрунтованість заяви ТОВ "Ніконджитбудсервіс" про відвід судді Ільєвої Л.М. від розгляду справи № 915/273/21 та відсутність встановлених законом підстав для відводу судді Ільєвої Л.М.
Підстави для самовідводу судді Господарського суду Миколаївської області Ільєвої Л.М. також відсутні.
Наразі суд наголошує, що згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Керуючись ст.ст. 35, 38, 39, 43, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,
суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" про відвід судді Ільєвої Л.М. від розгляду справи № 915/273/21 (вх. № 14333/25 від 10.10.2025 р.) відмовити.
Ухвала набирає чинності 13.10.2025 та окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя Л.М. Ільєва