ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2025Справа № 910/3574/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є. А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Міністерства оборони України пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168
до Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» пр-т Степана Бандери, 7, м. Київ, 04073
про стягнення 980 426 233,49 грн.
Представники сторін:
від позивача: Хартунцева І.В., Ковальчук І.В.
від відповідача: Циба Р.А.
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехнопроект" про стягнення 980 426 233,49 грн., а саме 819 309 452,00 грн. попередньої оплати, 101 991 357,09 грн. пені та 59 125 424,40 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Державного контракту № 403/1/22/233 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 30.06.2022 року в частині своєчасної поставки товару у визначені строки та згідно здійсненої позивачем попередньої оплати, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі вартості непоставленого передплаченого товару, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції (пеня та штраф) у вказаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3574/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 19 849 249,62 грн., штраф у розмірі 11 825 084,88 грн. та судовий збір у розмірі 151 744,56 грн. В частині позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 819309452,00 грн., пені у розмірі 82142107,47 грн. та штрафу у розмірі 47300339,52 грн. - відмовлено.
На примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року та набуло чинності 25.03.2024 року, судом 30.04.2024 року видано відповідний наказ.
Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 24.04.2024 року від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення у справі № 910/3574/23 до 25.03.2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 року заяву відповідача про відстрочення виконання рішення призначено до розгляду в судовому засіданні 03.06.2024 року.
Проте, в зв'язку з про витребуванням справи № 910/3574/23 ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 року у зв'язку з оскарженням рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року та подальшим направленням матеріалів справи до суду касаційної інстанції, розгляд заяви не відбувся.
В свою чергу, постановою Верховного Суду від 16.07.2024 року касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року у справі № 910/3574/23 скасовано, а справу № 910/3574/23 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024 року справу № 910/3574/23 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду від 06.08.2024 року справу № 910/3574/23 прийнято до розгляду суддею Селівоном А.М., постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначено на 18.09.2024.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання від представника позивача 11.09.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення б/н від 11.09.2024р., з доказами надсилання на адресу відповідача, в яких позивач підтримує заявлені позовні вимоги та зазначає, що під час розгляду спору в суді першої інстанції було частково виконано зобов'язання з поставки товару, а саме відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 1 800 штук, загальною вартістю 364 568 634,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі військового майна, та, окрім цього, відповідачем 24.10.2023 року, 06.07.2023 року, 28.07.2023 року повернуто позивачу частину попередньої оплати в загальній сумі 9 156 932,00 грн. та 06.02.2024 року залишок попередньої оплати в сумі 445 583 886,00 грн.
В свою чергу, 13.09.2024 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 12.09.2024 року щодо суті спору в рамках нового розгляду справи з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2024 року, з доказами надсилання на адресу позивача, в яких відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а у разі відсутності підстав для відмови у задоволенні позовної заяви повністю - зменшити штрафні санкції (пеню та штраф) на 99% від арифметично правильної та обґрунтованої суми.
Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 18.09.2024 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 23.10.2024 року.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 23.10.2024 року підготовче засідання не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 року підготовче засідання у справі призначено на 20.11.2024 року.
Судом доведено до відома, що 18.09.2024 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 18.09.2024 року, з доказами надсилання на адресу відповідача, в яких позивач заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій на 99% шляхом застосування судом дискреційних повноважень, прострочення постачання товару/непоставка товару оборонного призначення відповідачем на виконання Державного контракту, укладеного між ДПДГЗП «Спецтехноекспорт» та Міноборони, не є винятковим, оскільки відповідач неналежним чином виконував значну кількість Державних контрактів, що має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України. Окрім цього позивач звертає увагу на ступінь виконання контракту та повернення залишку коштів попередньої оплати лише після розгляду справи судом першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/3574/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.12.2024 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 19.12.2024 року на стадії вступного слова, перед стадією дослідження доказів, протокольною ухвалою оголошено перерву до 22.01.2025 року.
Судом повідомлено, що 02.01.2025 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 02.01.2025 року з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач звертає увагу суду на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №910/12371/22, з урахуванням яких та виходячи з обставин даної справи, заявлена позивачем до стягнення сума штрафних санкцій є необґрунтованою.
Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 22.01.2025 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 19.12.2024 року та 20.01.2025 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.12.2024 року та 20.01.2025 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.12.2024 року та 20.01.2025 року проти задоволення позову заперечував, а також підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.01.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборонні закупівлі» оборонні закупівлі здійснюються на основі таких принципів: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; послідовність прийняття та виконання рішень щодо розроблення, закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, систематичність їх виконання; конкурентність; ефективність використання коштів, результативність; відкритість та прозорість (крім відомостей, що становлять державну таємницю і розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці); запобігання корупції, зловживанням та дискримінації; цілісність, узгодженість, системність планування та фінансування оборонних закупівель, урахування пріоритетів і обмежень, встановлених державними програмами у сферах національної безпеки і оборони.
Пунктом 3 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 року «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» визначено, що державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України «Про оборонні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; ефективність використання коштів, результативність.
Підпунктом 1 пункту 1 вказаної постанови встановлено, що в умовах воєнного стану державні замовники у сфері оборони та служби державного замовника (далі - державні замовники у сфері оборони) здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення без застосування видів (процедур) закупівель, визначених Законом України "Про оборонні закупівлі".
Так, 30.06.2022 року між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) в особі директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторговельним підприємством «Спецтехноекспорт» (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/233 (далі - Контракт), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (далі - Специфікація, Додаток 1 до Контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного Вантажоодержувача та оплатити такий товар.
Згідно з п. 1.2 Контракту підставою його укладення є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України від 24.01.2022 № 66/2022 «Про використання Збройних Сил України та інших військових формувань», постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», «Плану закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб», затвердженого Міністром оборони України № 3242/з від 05.03.2022 (зі змінами), листа виконавця від 21.06.2022 та 23.06.2022.
Розділами 1-11 Контракту сторони погодили предмет договору, якість, комплектність та гарантійний термін товару, суму договору, порядок здійснення оплати, порядок здійснення поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно пункту 10.1 Контракту останній набирає чинності після підписання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов'язань і діє до 31.12.2023 року.
Додаткова угода щодо взяття бюджетних зобов'язань укладається сторонами не пізніше 25.07.2022 року за таких умов: отримання іноземним постачальником (виробником) товару дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни, в якій розміщується постачальник (виробник) товару, на здійснення міжнародної передачі товарів військового призначення, що ж предметом даного Контракту; проведення сторонами технічної інспекції товару з позитивним результатом та надання замовнику Звіту за результатами її проведення із підтверджуючими матеріалами (фото, відео фіксація).
Також між сторонами підписано ряд Додаткових угод, а саме: № 1 від 25.07.2022 року, № 2 від 07.09.2022 року, № 3 від 22.12.2022 року, № 4 від 26.06.2023 року, № 5 від 20.07.2023 року та № 6 від 07.11.2023 року, якими вносились зміни до умов окремих пунктів Договору.
Зокрема, пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 25.07.2022 року до Контракту визначено, що Контракт набирає чинності після підписання Додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов'язань і діє до 31.12.2023 року; Додатковими угодами № 2 від 07.09.2022 року, № 3 від 22.12.2022 року, № 4 від 26.06.2023 року, № 5 від 20.07.2023 року та № 6 від 07.11.2023 року викладено пункт 2.1 розділу 2 Контракту щодо загальної вартості товару у новій редакції та, відповідно, специфікацію до Договору.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Контракт та Додаткові угоди до нього містять підписи представників сторін та скріплені печатками.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 3.1 Контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товарів за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі (згідно з Додатком 22). В підтвердження про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком товару вантажоодержувачем також виписується повідомлення - підтвердження. Вантажоодержувач надає замовнику через виконавця повідомлення - підтвердження на поставлений товар.
Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки. Товар передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією (дозволяється мовою оригіналу). Переклад технічної документації, сертифікатів якості товару виконавець зобов'язаний надати до закінчення терміну дії Контракту.
Товари поставляються виконавцем відповідно до умов DDP на склад замовника згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року та передається вантажоодержувачу (п.3.2 Договору).
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товарів є дата затвердження акту приймання-передачі вантажоодержувачем. Датою виконання умов контракту є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом (п.3.4 Договору).
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 2.1 Контракту загальна орієнтовна вартість товару на момент укладання Контракту складає 1 241 549 253,00 грн. Податок на додану вартість становить 0 (нуль) грн. 00 коп. відповідно до п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України…
Розрахунок орієнтовної вартості товару здійснено за курсом НБУ - 30,6899 грн. за один Євро, станом на 20.06.2022.
Бюджетні зобов'язання за цим Контрактом будуть взяті замовником після укладення додаткової угоди на підставі документів, передбачених пунктом 10.1 цього Контракту.
Згідно п. 2.2 Контракту перегляд орієнтовної ціни здійснюється на підставі письмового звернення однієї зі сторін. Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару оформляються шляхом укладення додаткової угоди до цього Контракту.
Так, у Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом до Контракту (Додаток № 1) сторони визначили найменування товарів, що підлягають поставці, їх комплектацію, кількість, орієнтовну ціну (за одиницю та загальну) та строки поставки окремих партій.
Зокрема, за умовами Специфікації від 30.06.2022 року (Додаток № 1), копія якої наявна в матеріалах справи, сторони визначили поставку товару кількістю 7140 одиниць, рік виробництва - 2020, орієнтовною вартістю за одиницю 173 886,45 грн. без ПДВ, загальною орієнтовною вартістю 1 241 549 253,00 грн. з ПДВ.
В подальшому, згідно Додаткової угоди № 2 від 07.09.2022 року сторони внесли зміни до п.2.1 Контракту та Специфікації, визначивши поставку товару в кількості 7140 одиниць, рік виробництва - перша партія 1000 - 2021 року, решта - не раніше 2022 року, орієнтовною вартістю за одиницю 211 162,23 грн., загальною орієнтовною вартістю 1 507 698 332,20 грн. з ПДВ.
Окрім цього, під час попереднього розгляду справи судом Додатковою угодою № 4 від 26.06.2023 року сторони внесли зміни до п.2.1 Контракту та, відповідно, Специфікації, погодивши поставку товару в кількості 7140 одиниць, рік виробництва - перша партія 1000 - 2021 року, решта - не раніше 2022 року, орієнтовною вартістю за одиницю 202 538,13 грн. та 211 162,23 грн., загальною орієнтовною вартістю 1 502 523 862,20 грн. з ПДВ.
Також, згідно Додаткової угоди № 5 від 20.07.2023 року сторонами внесені зміни до п. 2.1 Контракту та Специфікації, погоджено поставку товару в кількості 7140 одиниць, рік виробництва - перша партія 1000 - 2021 року, решта - не раніше 2022 року, орієнтовною вартістю за одиницю 202 538,13 грн. та 211 162,23 грн., загальною орієнтовною вартістю 1 499 074 222,20 грн. з ПДВ.
Умовами Додаткової угоди № 6 від 07.11.2023 року внесені зміни до п.2.1 Контракту та Специфікації, зокрема, визначено поставку товару в кількості 7140 одиниць, рік виробництва - перша партія 1000 - 2021 року, решта - не раніше 2022 року, орієнтовною вартістю за одиницю 202 538,13 грн. та 211 162,23 грн., загальною орієнтовною вартістю 1 4732 201 922,20 грн. з ПДВ.
Копії відповідних Специфікацій наявні в матеріалах справи.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно п.2.4 Контракту замовник оплачує поставлений товар за договірною ціною, встановленою сторонами, яка визначається у Специфікації.
Пунктом 2.5 Контракту визначено, що усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки товару. До рахунку додаються кольорові скан - копії (у форматі PDF): акту приймання - передачі військового майна (далі - акт приймання - передачі), видаткової накладної з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товар, повідомлення - підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, оплачених в централізованому порядку за формою, встановленому наказом Міністра оборони України від 31.12.2016 № 757 (далі - повідомлення - підтвердження), сертифікату якості товару та сертифікату походження товару. На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання,сторонами оформляється Акт приймання - передачі товару за Контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.
Відповідно до пункту 2.6 Контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97 % від орієнтовної вартості товару за Контрактом на строк не більше як на одинадцять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації.
Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення рахунку виключно на рахунок, відкритий на його ім'я в державному банку, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені контрактом, з наданням підтвердних документів за умови отримання іноземним постачальником (виробником) товарів дозволу уповноваженого органу експортного контролю країни, в якій розміщується постачальник (виробник) товарів, на здійснення міжнародної передачі товарів військового призначення, що є предметом даного Контракту; проведення виконавцем технічної інспекції товарів з позитивним результатом та надання замовнику звіту за результатами її проведення із підтверджуючими матеріалами (фото фіксація).
Пунктом 2.7 Контракту передбачено, що у разі відмови від поставки товару виконавець у строк протягом 10 банківських днів з моменту повідомлення замовнику про відмову у постачанні повертає замовнику отриману попередню оплату.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Контрактом товару матеріали справи не містять.
При цьому, в матеріалах справи наявний виставлений постачальником - ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» позивачеві - Міністерству оборони України рахунок - фактура № 30082022 від 30.08.2022 року на здійснення «передоплати за державним контрактом № 403/1/22-233 від 30.06.2022 року» на суму 819 309 452,00 грн. з ПДВ.
Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 2.6 Контракту позивачем здійснено попередню оплату у загальній сумі 819 309 452,00 грн. із зазначенням призначення платежу «част.поп.опл.прод.с/пр.;р-ф.30082022-30.08.22,д/контракт№403/1/22/233 від 30.06.22,д/у1-2-07.09.22;Без ПДВ», що підтверджується платіжними дорученнями №403/1/546 від 17.09.2022 року на суму 211 162 230,00 грн., №403/1/546 від 17.09.2022 року на суму 211 162 230,00 грн., №403/1/547 від 17.09.2022 року на суму 211 162 230,00 грн., №403/1/548 від 17.09.2022 року на суму 185 822 762,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи. Згідно з відмітками Державної казначейської служби України в системі дистанційного обслуговування «Клієнт Казначейства - Казначейство» вказані платежі були проведені банком 23.09.2022 року.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та порядок зарахування відповідачем не заперечувався.
Станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати товару (попередньої оплати) в матеріалах справи відсутні.
В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання Міністерством оборони України як покупцем умов Контракту в частині внесення передоплати у сумі 819 309 452,00 грн. відповідно до виставленого рахунку - фактури, в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Контракту та узгодженої Специфікації (з урахуванням додаткових угод), факт перерахування позивачем грошових коштів за Контрактом належним чином підтверджено матеріалами справи.
При цьому суд наголошує, що позивач, керуючись умовами п. 2.6 Контракту, здійснив попередню оплату товару, незважаючи на те, що внесення передплати є не обов'язком, а правом сторони як замовника за Контрактом.
В силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Сторонами у п. 2.6 Контракту погоджено, що у разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначених у специфікації.
Так, згідно Специфікації (Додаток № 1 до Контракту) від 30.06.2022 року сторони погодили поставку товару партіями: 1000 одиниць до 20.09.2022 року, 1000 одиниць до 20.10.2022 року, 1000 одиниць до 21.11.2022 року, 1000 одиниць до 20.12.2022 року, 1000 одиниць до 23.01.2023 року, 1000 одиниць до 22.02.2023 року, 1000 одиниць до 23.03.2023 року, 140 одиниць до 20.04.2023 року.
Окрім цього судом встановлено, що у Специфікації до Контракту (в редакції Додаткової угоди № 2 від 07.09.2022 року) сторони визначили, що товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн. має бути поставлений до 01.10.2022 року, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн. має бути поставлений до 01.11.2022 року, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн. має бути поставлений до 01.12.2022 року, товар у кількості 1000 штук орієнтовною вартістю 211 162 230,00 грн. має бути поставлений до 25.12.2022 року, решта товару загальною кількістю 3140 штук підлягає поставці у строки, визначені окремою додатковою угодою.
Також під час попереднього розгляду даної справи судом сторонами укладено:
- Додаткову угоду № 4 від 26.06.2023 року до Контракту, згідно якої затверджено Специфікацію в новій редакції та передбачено поставку товару у кількості 600 штук вартістю 121 522 878,00 грн. у до 01.10.2022 року, товар у кількості 400 штук вартістю 84 464 892,00 грн. у строк до 01.10.2022 року, товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 01.11.2022 року, товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 01.12.2022 року, товар у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 25.12.2022 року, строк поставки товару у кількості 3140 штук вартістю 663 049 402,20 грн. визначається окремою додатковою угодою;
- Додаткову угоду № 5 від 20.07.2023 року до Контракту, якою затверджено Специфікацію у новій редакції та передбачено поставку товару у кількості 600 штук вартістю 121 522 878,00 грн. у строк до 01.10.2022 року, товару у кількості 400 штук вартістю 81 015 252,00 грн. у строк до 01.10.2022 року, товару у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 01.11.2022 року, товару у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 01.12.2022 року, товару у кількості 1000 штук вартістю 211 162 230,00 грн. у строк до 25.12.2022 року, строк поставки товару у кількості 3140 штук вартістю 663 049 402,20 грн. визначається окремою додатковою угодою;
- Додаткову угоду № 6 від 07.11.2023 року до Контракту, якою затверджено Специфікацію у новій редакції та передбачено поставку товару у кількості 600 штук вартістю 121 522 878,00 грн. у строк до 01.10.2022 року, товару у кількості 400 штук вартістю 81 015 252,00 грн. у строк до 01.10.2022 року, товару у кількості 600 штук вартістю 121 522 878,00 грн. у строк до 01.11.2022 року, товару у кількості 400 штук вартістю 81 015 252,00 грн. у строк до 01.11.2022 року, товару у кількості 1000 штук вартістю 202 538 130,00 грн. у строк до 01.12.2022 року, товару у кількості 1000 штук вартістю 202 538 130,00 грн. у строк до 25.12.2022 року, строк поставки товару у кількості 3140 штук вартістю 663 049 402,20 грн. визначається окремою додатковою угодою.
Заперечень щодо погоджених обсягів та строків поставки, зміст якої згідно наявних матеріалів справи визначається змістом Специфікації (Додатку № 1 до Контракту) з урахуванням Додаткових угод, сторонами суду не надано.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, ніж передбачений в Специфікації (Додатку № 1 до Контракту) з урахуванням Додаткових угод, в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Контракту, документами, які підтверджують як факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є акти приймання - передачі товару, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, оскільки замовником здійснено виконання умов Договору в частині попередньої оплати товару, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо поставки оплаченого товару згідно з п.п. 4.1, 2.5 Контракту.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з порушенням строків поставки товару в кількості 1000 одиниць (до 01.10.2022 року) на суму 211 162 230,00 грн. з ПДВ, позивач звернувся до відповідача з претензією № 403/4/2/8457 від 06.10.2022 року, в якій просив сплатити нараховану згідно п. 7.2 Контракту пеню у розмірі 211162,23 грн., а також у зв'язку з нездійсненням поставки товару в кількості 2000 одиниць (до 01.11.2022 року) на суму 422 324 460,00 грн. - з претензією № 403/4/2/9693 від 04.11.2022 року, в якій пропонував сплатити штрафні санкції у загальній сумі 21 538 547,46 грн.
Окрім цього позивач звертався до відповідача з претензією № 403/4/2/11938 від 17.12.2022 року, в якій пропонував відповідачу сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 58 280 775,48 грн. у зв'язку з нездійсненням поставки товару в кількості 4000 одиниць на суму 844 648 920,00грн. (до 15.12.2022 року), та претензією № 403/4/2/984 від 23.01.2023 року щодо сплати штрафних санкцій у загальній сумі 117 617 362,11 грн., нарахованих у зв'язку з непоставкою 4000 одиниць товару на суму 844 648 920,00 грн. в строк до 15.12.2022 року.
Копії вказаних претензій наявні в матеріалах справи.
На вищезазначені претензії відповідачем була надана відповідь від 01.02.2023 №31.48/1305/666-23, відповідно до якої останній наголошує на неодноразове повідомлення позивача про виникнення затримки поставки у зв'язку з надходженням попередньої оплати за Державним контрактом лише 23.09.2022 року. Також відповідач зазначив, що перша партія продукції була профінансована постачальником за власні кошти і тільки завдяки цьому вже готова до відвантаження, після отримання відповідних дозволів постачальником, відтак ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» не визнає Претензію, оскільки затримка поставки продукції за Державним контрактом виникла не з вини виконавця.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, в порушення умов Договору та Специфікації ДП ДГЗП «Спецтехнопроект» поставку товару як в погодженому договором обсязі та згідно здійсненої передплати на суму 819 309 452,00 грн. в порушення обумовлених строків здійснено не було.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 819 309 452,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
В свою чергу, у зв'язку з нездійсненням своєчасної поставки товару за Контрактом та з метою досудового врегулювання спору Міністерство оборони України 06.02.2023 року звернулось Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» з вимогою № 403/4/2/1692, копія якої наявна в матеріалах справи, про повернення суми здійсненої передоплати за непоставлений товар в розмірі 819 309 452,00 грн.
Факт надсилання вимоги та отримання її відповідачем не заперечувався, зокрема, був підтверджений у відзиві на позовну заяву.
Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо поставки товару відповідно до умов Договору та Специфікації і здійсненої передплати на суму 819 309 452,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Контракту відповідач не виконав, в результаті чого у Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Контрактом у розмірі 819 309 452,00 грн. в розмірі передплати, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки товару за Контрактом позивачем нараховано згідно пункту 7.2 останнього та пред'явлено до стягнення з відповідача 101 991 357,09 грн. пені за період 02.10.2022 року - 15.03.2023 року та 59 125 424,40 грн. 7% штрафу за порушення поставки понад 30 днів, які останній також просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Державного контракту № 403/1/22/233 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 30.06.2022 року та Додаткових угод до нього та/або окремих їх положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Контракту на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Суд зазначає, що даний спір про стягнення 980 426 233,49 грн., а саме 819 309 452,00 грн. попередньої оплати та 161 116 781,49 грн. суми штрафних санкцій (пені у розмірі 101 991 357,09 грн. та 7% штрафу у розмірі 59 125424,40 грн.) за прострочення поставки товару за Державним контрактом від 30.06.2022 № 403/1/22/233 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення у справі №910/3574/23 перебуває на новому розгляді суду першої інстанції.
Так, постановою Верховного Суду від 16.07.2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року у справі № 910/3574/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При цьому Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що суди попередніх інстанцій у справі № 910/3574/23, встановивши, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією від 06.02.2023 року № 403/4/2/1692 повернути суму попередньої оплати у зв'язку з невиконанням відповідачем поставки за Контрактом, а в подальшому відповідач здійснив на користь позивача лише часткову поставку товару, який (частково поставлений товар) і був прийнятий позивачем, не врахувавши зміст частини другої статті 693 ЦК України, дійшли передчасного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений за Контрактом товар, який (Контракт) продовжує свою дію.
Окрім цього, судом касаційної інстанції встановлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19.
Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
В свою чергу судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач частково виконав свої зобов'язання з поставки товару в процесі попереднього розгляду справи, що підтверджується актами приймання-передачі військового майна: № 36-з дата затвердження 15.05.2023 на поставку 600 одиниць товару на суму 126 697 338,00 грн., № 36-з дата затвердження 11.06.2023 на поставку 400 одиниць товару на суму 84 464 892,00 грн., № 140-з дата затвердження 16.09.2023 на поставку 600 одиниць товару на суму 126 697 338,00 грн.
При цьому товар, строк якого визначений у Специфікації, мав бути поставлений у кількості 4000 одиниць у строк до 25.12.2022 року, проте в період з 15.05.2023 року по 16.09.2023 року відповідачем було поставлено товару в кількості 1600 одиниць з простроченням строків поставки.
Отже, з урахуванням вказаних поставок згідно долучених до матеріалів справи первинних документів станом на дату 16.11.2023 року (дату ухвалення рішення Господарського суду міста Києва) підтверджується поставка відповідачем та прийняття позивачем за Контрактом товару кількістю 1600 одиниць загальною вартістю (з урахуванням укладених сторонами додаткових угод) 329 235 468,00 грн. та, відповідно, сума попередньої оплати, на яку не був поставлений товар, складає 490 073 984,000 грн.
Окрім цього, під час нового розгляду справи відповідачем також було частково виконано зобов'язання з поставки товару, який був прийнятий позивачем, у кількості 200 одиниць на суму 40 507 626,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі військового майна №193-з від 17.11.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Тобто після звернення позивача до суду з даною позовною заявою відповідачем на виконання Контракту було поставлено товар в кількості 1 800 штук загальною вартістю 364 568 634,00 грн.
Також відповідачем повернуто позивачу:
- частину попередньої оплати в сумі 9 156 932,00 грн. - різницю між орієнтовною та договірною (фактичною) ціною за 4 000 одиниць товару, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 5131 від 24.10.2023 року на суму 6 867 698,90 грн., № 3041 від 06.07.2023 року на суму 915 693,24 грн., № 2807 від 28.07.2023 року на суму 1 373 539,86 грн.;
- залишок попередньої оплати в сумі 445 583 886,00 грн., що підтверджується відповідною випискою з рахунку за 06.02.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було поставлено товар та повернуто попередню оплату за Контрактом на загальну суму 819 309 452,00 грн. після звернення до суду з позовною заявою та відкриття провадження у справі № 910/3574/23 ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року, що не заперечується сторонами, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 819 309 452,00 грн. коштів попередньої оплати відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що поставка товару та повернення попередньої оплати здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 819 309 452,00 грн. попередньої оплати за Контрактом підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених пунктом 7.2 Договору.
Зокрема, відповідно до пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Контракту розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 7.2 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - ТОВ «Українська бронетехніка» у визначений Контрактом строк.
Отже, враховуючи визначений умовами Контракту з урахуванням з урахуванням Специфікації (в редакції Додаткової угоди №5) граничний строк поставки товару: 600 шт. на суму 121 522 878,00 грн. - 01.10.2022р.; 40 шт. на суму 81 015 252,00 грн. - 01.10.2022р.; 1 000 шт. на суму 211 162 230,00 грн. - 01.11.2022р.; 1 000 шт. на суму 211 162 230,00 грн. - 01.12.2022р.; 1 000 шт. на суму 211 162 230,00 грн. - 25.12.2022р.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки товару за Контрактом позивачем нараховано згідно п. 7.2 останнього та пред'явлено до стягнення з відповідача 101 991 357,09 грн. пені за період 02.10.2022 року - 15.03.2023 року та 59 125 424,40 грн. 7% штрафу за порушення поставки більше 30 днів, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідач за умови визнання факту прострочення виконання зобов'язання в частині своєчасної поставки товару за Договором, заявив у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення суми штрафних санкцій на 99%.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, оскільки, як встановлено судом, умови спірного Договору не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в ньому іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Контрактом має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов'язань з поставки товару є 01.10.2022 року, 01.11.2022 року, 01.12.2022 року, 25.12.2022 року та початок періоду прострочення - 02.10.2022 року, 02.11.2022 року, 02.12.2022 року, 26.12.2022 року відповідно, з урахуванням якого позивачем здійснене нарахування пені станом на момент подання позову до суду - 15.03.2023 року.
За змістом наданого позивачем розрахунку судом встановлено нарахування пені за період 02.10.2022 року - 15.03.2023 року, тобто в межах визначеного згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку можливого нарахування пені.
При цьому судом враховано висновки постанови Верховного Суду від 16.07.2024 року у даній справі, згідно яких суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції врахувавши обмеження у шість місяців для нарахування пені, передбачене згідно з частиною 6 статті 232 ГК України та встановивши, що додаткова угода № 5 до Контракту (якою затверджено специфікацію у новій редакції) була укладена 20.07.2023, у здійсненні перевірки наведеного позивачем розрахунку пені та штрафу залишив поза увагою те, що розрахунок штрафних санкцій наведений позивачем станом на час подання позову - 15.03.2023 з моменту, коли зобов'язання з поставки кожної окремої партії товару мало бути виконане, відповідно суд не обґрунтував підстав для нарахування ним (судом) пені та штрафу за прострочення постачання першої партії товару на суму, яка визначена у специфікації, що затверджена згідно з додатковою угодою від 20.07.2023 № 5 до Контракту ( не на суму, вказану у специфікації у первісній її редакції).
Суд наголошує, що станом на 15.03.2022 року вартість першої партії товару становила 211 162 230,00 грн., а отже розрахунок пені має здійснюватися виходячи саме з визначеної на момент нарахування пені вартості партії товару, відтак, враховуючи наведену позицію Верховного Суду суд зазначає про необґрунтованість розрахунку штрафу і пені, наведеного відповідачем, в якому за вихідні дані для арифметичних обчислень взято вартість товару, що визначена 07.11.2023 року, а не на момент коли зобов'язання з поставки кожної окремої партії товару мало бути виконане.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного судом періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, тому вказана вимоги позивача про стягнення з відповідача 101 991 357,09 грн. пені грн. та 59 125 424,40 грн. штрафу грн. у заявлених позивачем сумах є правомірними.
Разом з тим, в частині клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% від арифметично правильних на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України останній зазначає, що для здійснення поставки товару за Держаним контрактом №403/1/22/233 від 30.06.2022 відповідач уклав контракт № STE-27-200-R-22 від 15/06/2022 року EХCALIBUR ARMY spol. s.r.o. Країною походження продукції, яка постачалась на виконання контракту №403/1/22/233 від 30.06.2022 є Республіка Сербія, що зумовило необхідність закупівлі товару через третіх осіб, в зв'язку з політичною ситуацією в Сербії. Тривалий час зайняло тримання експортної ліцензії, про отримання якої було повідомлено листом від 02.03.2023. В подальшому отримання дозволів на транзит товару через Болгарію, Угорщину, Словаччину та Чеську Республіку потребував також не менше 4 тижнів часу. Крім того, відповідач також докладав всіх можливих зусиль для належного виконання Держконтракту, зокрема, звертався з відповідними листами до іноземного постачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання Контракту та підтвердження обставин затримки постачання Товару.
Окрім цього, відповідачем здійснювалось повідомлення позивача про затримки та їх причини, про що також свідчить долучене до матеріалів справи листування та на підтвердження обставин затримки відповідачем було отримано висновок ТПП України про істотну зміну обставин від 03.03.2023 №602/15-71.
Також відповідач звертає увагу суду, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.
Додатково відповідач зазначає, що відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток відповідача склав 12 331 000,00 грн., та, разом з тим, 80% від цієї суми підлягають сплаті державі в якості дивідендів. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.
При цьому слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію російської федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Окрім цього суд наголошує, що з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, що застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
При цьому суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Так, при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій судом враховано обставини виключення ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" зі складу Державного концерну "Укроборонпром" та передачі до сфери управління Міноборони відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2022 року №237 після введення на території України правового режиму воєнного стану, що в контексті адміністративно-розпорядчого підпорядкування свідчить про наявність між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 року відносин прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт"), в яких Міноборони як орган управління повністю координує роботу ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт", зокрема, призначає та звільняє керівника, визначає завдання та строки їх виконання, відтак, господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, в тому числі в частині визначення строків виконання таких договорів.
Зокрема, у разі виникнення в подальшому складнощів чи неможливості виконання укладеного між сторонами спору договору (контакту), у Міноборони виникають формальні підстави для звернення з позовними вимогами до ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" як до відповідача та підпорядкованого суб'єкта.
Також судом враховані обставини ускладнення політичної ситуації в Сербії як країні реєстрації контрагента відповідача - EXCALIBUR ARMY spol. s.r.o., з яким останнім з метою виконання спірного Контракту було укладено контракт № STE-27-200-К-22 від 15.06.2022 року, що в подальшому зумовило необхідність закупівлі товару через третіх осіб та отримання дозволів на транзит товару через Болгарію, Угорщину, Словаччину та Чеську Республіку.
Наразі, обставинами справи підтверджується повідомлення позивача відповідачем про затримки поставки товару та їх причини, про що також свідчить долучене до матеріалів справи листування, та, крім того, на підтвердження обставин затримки судом прийнято до уваги висновок ТПП України про істотну зміну обставин від 03.03.2023 року № 602/15-71, згідно якого підтверджено за Державним контрактом № 403/1/22/233 від 30.06.2022 року настання істотної зміни обставин, що зумовило неможливість постачання товарів оборонного призначення у визначені контрактом строки.
В свою чергу суд погоджується з доводами відповідача про те, що враховуючи здійснення відповідачем поставок товарів військового призначення, стягнення з останнього штрафних санкцій у заявленому позивачем значному розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти підприємства та може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, яка є пріоритетною та важливою для державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного конфлікту.
При цьому, за висновками суду, зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу) для позивача не матиме негативних наслідків за відсутності доказів наявності збитків та погіршення фінансового становища останнього.
Судом також враховано, що у своєму листі від 24.09.2023 № 512/3088 Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України зазначило, що претензійно-позовну роботу Міноборони стосовно Спецекспортерів не можна вважати оптимальним інструментом захисту інтересів Міноборони. Фактичне виконання рішень судів, якими задовольняються вимоги Міноборони про стягнення з Спецекспортерів основного боргу та штрафних санкцій, є малоперспективним, оскільки власні наявні фінансові активи таких боржників обмежені, а кошти, перераховані Міноборони таким Спецекспортерам у якості передоплати для виконання Державних контрактів, в більшості випадків, вже сплачені ними іноземним контрагентам. Тобто, за фактичного неповернення коштів сплачених іноземним контрагентам в якості передоплати, ресурсів для виконання таких судових рішень у Спецекспортерів фактично немає.
Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем було поставлено по Контракту товар на загальну суму 364 568 364,00 грн. та повернуто частину попередньої оплати у загальному розмірі 454 740 818,00 грн., а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов'язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 80% відсотків, а саме, пеня у розмірі 20 398 271,42 грн., штраф у розмірі 11 825 084,88 грн., позаяк саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на поставку відповідачем товару на суму 364 568 634,00 грн. та повернення залишку попередньої оплати у розмірі 454 740 818,00 грн., у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом враховано, що в разі зменшення судом розміру неустойки (пені) за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), розмір судового збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Отже, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження в частині стягнення 819 309 452,00 грн. попередньої оплати закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» (пр-т Степана Бандери, 7, м. Київ, 04073; код ЄДРПОУ 30019335) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) пеню у розмірі 20 398 271,42 грн., штраф у розмірі 11 825 084,88 грн. та судовий збір у розмірі 154 374,80 грн.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон