08.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3610/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Юрченко І.О.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024р.
(суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 16.10.2024р.)
та
на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2024р. (суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро, повний текст додаткового рішення складено 30.10.2024р.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС", м. Київ
про стягнення 329 017,01 грн., -
1. Короткий зміст вимог Позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" заборгованість за договором оренди нерухомого майна у розмірі 329 017,01грн. та витрат по сплаті судового збору. Також у позові зазначено, що Позивач очікує понести витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 10000,00грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням Відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №244/21 від 25.11.2021 у частині оплати орендної плати за травень 2024 року. Позивач зазначає, що ціною позову є різниця між вартістю оренди у травні 2024 року, згідно умов договору, та сумою, яку відповідач фактично сплатив (560 666,09 грн. - 231 649,08 грн. грн.).
21.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" до господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024р. у справі №904/3610/24 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" 329 017,01 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна, 4 935,26 грн. витрат зі сплати судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" 9 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у решті стягнення витрат на правничу допомогу.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення та додаткове рішення господарського суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позову, про стягнення заборгованості, у розмірі 329 017,01 грн..
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Апелянт послався на те, що зазначення судом в оскаржуваному рішенні про те, що предметом доказування у справі є обставини укладення договору № 40 оренди окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для надання послуг у сфері відпочинку і розваг на території м. Жовті Води від 01.05.2023, є свідченням неналежного дослідження судом матеріалів справи , оскільки вказана інформація не фігурує у жодному з документів, що наявні у матеріалах справи
За доводами Скаржника, суд І інстанції не врахував, що у додаткових угодах № 7 від 01.01.2023, № 8 від 01.03.2023., № 9 від 01.05.2023, № 10 від 30.06.2023, № 11 від 01.11.2023, № 13 від 01.04.2024 до договору оренди нерухомого майна № 244/21 від 25.11.2021 р. сторони викладали п. 3.2. вказаного договору в оновлених редакціях, згідно з якими у таких пунктах був відсутній п. п. 3.2.1. Апелянт зауважує, що у п. п. 3.2.1. у редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2022 сторони не погодили конкретного розміру орендної плати, що зараховується у рахунок останнього місяця оренди, який був сплачений до цього.
На думку Скаржника, з моменту укладення додаткових угод відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України змінились правовідносини між сторонами і, таким чином, п. п. 3.2.1. п. 3.2. вказаного договору та умови його дії згідно з додатковою угодою № 1 від 01.03.2022 р. перестали діяти, оскільки правовідносини сторін щодо орендної плати трансформувались внаслідок зменшення розміру оренди та відсутності у оновлених редакціях п. п. 3.2.1. п. 3.2. вказаного договору оренди.
Також, у скарзі йдеться про те, що у Відповідача утворилась переплата за останній місяць оренди, яку суд І інстанції не врахував та протиправно стягнув неіснуючу заборгованість через неналежне дослідження доказів по справі, без врахування змісту додаткових угод та наведено розрахунок заборгованості.
Скаржник зазначає, що п. п. 3.2.2. п. 3.2. договору оренди нерухомого майна № 244/21 від 25.11.2021 р. не встановлює алгоритму дій сторін у випадку, якщо розрахована за погодженою формулою вартість оренди є нижчою (тобто має від'ємне значення та утворює переплату). Однак, це не означає того, що цей пункт не застосовується в даному випадку або застосовується виключно у випадку, коли утворена сума орендної плати за останній місяць є більшою, як про це зазначає позивач, із яким погодився суд І інстанції .
Щодо додаткового рішення Апелянт вказує на те, що суд проігнорував конкретизовані доводи Відповідача щодо неможливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що були викладені у його запереченнях проти заяви про ухвалення додаткового рішення, надавши виключно відповідь на питання щодо попереднього розрахунку розміру судових витрат, що не було головним доводом.
Скаржник зауважує, що договір на правничу допомогу та акт приймання-передачі були не правильно складені адвокатом Позивача, та свідчать про невідповідність заявлених витрат на правничу допомогу умовам договору.
За доводами Апелянта, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі № 904/3610/24 ще не оскаржене, відповідно, послуги правничої допомоги у суді апеляційної та/або касаційної інстанції ще не надані, то акт приймання-передачі наданих послуг від 18.10.2024 підписаний сторонами передчасно та не може слугувати підставою для визначення витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 10000,00 грн., оскільки умови договору про надання правової допомоги № 2207/24 від 22.07.2024, а саме його п. п. 2.1., 4.1., передбачають таку вартість за представництво у судах трьох інстанцій та не містять розмежування вартості послуг в залежності від стадії судового розгляду.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що відповідно до п.3.2 Договору сторонами обумовлено місячний розмір орендної плати, виходячи з площі орендованих приміщень та вартості оренди за один квадратним метр такої площі. У свою чергу, сторонами окремо, у п.3.2.1 визначено обов'язок Відповідача внести орендну плату за останній місяць оренди у сумі 893 047,10 грн. Таким чином, вказані два пункти регулюють різні взаємовідносини сторін Договору і внесення змін в один пункт не може автоматично змінювати інший.
Позивач зазначає, що жодною додатковою угодою не було внесено змін у п.3.2.1, щодо оплати оренди за останній місяць у сумі 893 047,10 грн. Позивач, наголошує, що у п.3 додаткової угоди № 1 від 01.03.2022 сторони домовилися, що визначена в п.3.2.1 сума орендної плати за останній місяць оренди не може бути змінена та зараховано за будь-який інший місяць оренди крім останнього, на весь строк дії Договору № 244/21. Вказане положення додаткової угоди № 1 від 01.03.2022 додатково свідчить про розділення взаємовідносин, які врегульовані п.3.2 та п.3.2.1, та закріплення незмінності умов п.3.2.1 не зважаючи на будь-які зміни до п.3.2. Таким чином, положення п.3.2.1 діяли з моменту підписання Договору та протягом всього строку його дії.
Також у відзиві йдеться про те, що Відповідач у листах до Позивача жодного разу не заявляв про те, що п.3.2.1 скасований в результаті погодження сторонами нової редакції п.3.2. за наслідками підписання додаткової угоди № 1 від 01.03.2022, і також не заявляв про це у суді першої інстанції. Після підписання додаткової угоди № 1 від 01.03.2022 Відповідач не вимагав повернення 893 047,10 грн як оплати, здійсненої відповідно до п.3.2.1 Договору та посилався у вищевказаних листах на наявність такої оплати, саме як на платіж, здійснений відповідно до п.3.2.1 Договору.
Окремо Позивач звертає увагу, що Господарський суд Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні від 16.10.2024 зазначив, що ним встановлено підписання акту повернення-приймання нерухомого майна до договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021, відповідно до якого орендар повернув орендодавцю орендоване нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, проспект Науки, 115. Між тим, у матеріалах справі відсутній підписаний з боку Орендодавця (Позивача) акт повернення-приймання нерухомого майна до договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021, і Відповідач належним чином не повернув майно , що є предметом розгляду іншої справи №904/4325/24. У зв'язку з викладеним Позивач просить апеляційний суд правильно встановити обставини справи у частини відсутності факту підписання Позивачем вказаного вище акту, адже це може вплинути на правильне вирішення інших спорів між Сторонами. Разом з тим, факт підписання чи не підписання вказаного акту від 30.06.2024 не впливає на правильність вирішення спору судом першої інстанції, адже предметом спору є заборгованість Відповідача з орендної плати за травень 2024 року.
Стосовно доводів скарги щодо витрат на правничу допомогу, то Позивач вказує, що з метою отримання правової допомоги між ТОВ "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" та адвокатом Юрченко І.О. було укладено договір про надання правової допомоги № 2207/24 від 22.07.2024, на підставі якого адвокат представляє інтереси Позивача під час розгляду даної справи № 904/3610/24. У зв'язку з подачею Відповідачем апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024, між адвокатом та Позивачем було укладено додаткову угоду № 1 від 12.11.2024 до договору про надання правової допомоги № 2207/24 від 22.07.2024, відповідно до п.1 та п.2 якої сторони домовилися про надання адвокатом Юрченко І.О. правничої допомоги Позивачу під час розгляду справи № 904/3610/24 в апеляційному суді, при цьому вартість послуг обумовлена у фіксованому розмірі, який складає 5 000 грн
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/3610/24.
Матеріали справи № 904/3610/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою. Розгляд апеляційних скарги призначено в судове засідання на 02.04.2025р.
01.04.2025 у систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв'язку з відпусткою члена колегії - судді Дарміна М.О., розгляд справи № 904/3610/24 в судовому засіданні не відбувся.
У зв'язку із усуненням обставин, пов'язаних з неможливістю проведення судового засідання 02.04.2025р., розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" призначено у судове засідання на 02.07.2025р.
У судовому засіданні 02.07.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.10.2025р..
06.07.2025 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, в якому йдеться про неможливість представника приймати участь у судовому засіданні, призначеному на 08.10.2025 з огляду на перебування його у м. Києві у зв'язку із наданням як адвокатом допомоги в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейс Солюшнс" у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах процедури примусового виконання судового рішення у справі № 280/8103/24, а також іншої правничої допомоги в інтересах ряду кредиторів у межах справи про банкрутство № 910/15560/24. Також заявник вказує, що він вперше подає клопотання про відкладення розгляду справи на стадії апеляційного провадження, зважаючи на те, що подібне клопотання Позивача було задоволене апеляційним судом згідно з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 904/3610/24.
Присутній у судовому засіданні представник Позивача заперечив проти задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги.
Розглянувши вказане клопотання, судова колегія не знаходить підстав для його задоволення з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У даному випадку, Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
При цьому у розумінні чинного законодавства України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У разі нез'явлення в засідання суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У даному випадку, заявником не наведено достатнього обґрунтування необхідності участі його представника у судовому засіданні ( якщо він вважав таку участь необхідною). Наведені ним у клопотанні обставини не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Також, представником Відповідача не надано належних доказів на підтвердження надання ним правничої допомоги 08.10.2025 у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах процедури примусового виконання судового рішення у справі № 280/8103/24, а також участі у розгляді справи № 910/15560/24. Одночасно, він не був позбавлений права прийняти участь у судовому засіданні у справі №904/3610/24 у режимі відеоконференції, між тим своїм процесуальним правом не скористався, відповідну заяву у передбачені ГПК України строки не подав, обставини, що унеможливили таку участь не повідомив.
При цьому Відповідач є юридичною особою і не позбавлений права і можливості забезпечити або свою участь в судовому засіданні в порядку статті 56 Господарського процесуального кодексу України (самопредставництво) або через свого представника. До клопотання не надано доказів, що Відповідач не має інших представників у порядку самопредставництва або шляхом завчасного укладення відповідного договору, і що він не може забезпечити участь інших своїх представників у судовому засіданні у даній справі.
Разом з тим, у силу приписів ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
До того ж участь представників учасників справи у засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом. Позиція Відповідача достатньо повно викладена в апеляційній скарзі.
Крім того, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 р., "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 р. зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. "Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
На думку суду, обставини даної справи свідчать про достатність матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника Відповідача , за наявними матеріалами.
Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про чергове відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 08.10.2025 була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
25.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна №244/21, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне володіння та користування, а орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти в строкове платне володіння та користування нерухоме майно та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.
За умовами договору орендодавець передає орендареві офісні та підсобні приміщення загальною площею 3776,29 м2 за адресою: м. Дніпро, проспект Гагаріна, 115.
Відповідно до пункту 1.5 договору відновна вартість майна станом на момент укладання договору складає 81000000,00 грн та підлягає коригуванню на індекс інфляції.
Відповідно до пункту 3.2 договору (в редакції додаткової угоди №13 від 01.04.2024) орендна плата за один метр квадратний офісних та підсобних приміщень загальною площею 3670,19 кв.м. становить 150,00 грн., у тому числі ПДВ; - орендна плата, за один метр квадратний нежитлових приміщень які знаходиться в підвальному поверсі адміністративної будівлі загальною площею 106,1 кв.м. становить 85,00 грн, у тому числі ПДВ.
Розмір місячної орендної плати за приміщення загальною площею 3670,19 кв.м. становить 550528,50 грн, , у тому числі ПДВ. Розмір місячної орендної плати за приміщення загальною площею 106,1 кв.м. становить 9018,50 грн., у тому числі ПДВ.
Загальний розмір місячної орендної плати за приміщення площею 3776,29 кв.м,. становить 559 547,00 грн., у тому числі ПДВ.
Орендар протягом п'яти банківських днів з моменту підписання Актів передачі-приймання нерухомого майна сплачує орендну плату за останній місяць оренди у розмірі 893 047,10 грн., у тому числі ПДВ (пункт 3.2.1 договору).
Відповідно до пункту 3.2.2 договору орендар до 15 числа останнього місяця оренди майна сплачує орендодавцю різницю між відкоригованим на індекс інфляції споживчих цін (індекс інфляції) розміром орендної плати за останній місяць оренди та сумою, внесеною орендарем відповідно до вимог п.3.2.1. даного договору. Така різниця визначається за наступною формулою: N = Nп x Z - А, де N - сума, що підлягає сплаті, Nп - фактичний розмір орендної плати за місяць оренди, що передує останньому місяцю оренди, Z - індекс споживчих цін (індекс інфляції) в останньому місяці оренди, А- сума, сплачена орендарем відповідно до вимог п.3.2.1. даного договору (формула читається як: "сума, що підлягає сплаті" дорівнює різниці між добутком "фактичного розміру орендної плати за місяць оренди, що передує останньому місяцю оренди" на "індекс споживчих цін (індекс інфляції) в останньому місяці оренди" та сумою, сплаченою орендарем відповідно до вимог п.3.2.1. даного договору").
Орендна плата, визначена п. 3.2. даного договору, сплачується Орендарем щомісячно та не пізніше 17 числа місяця, після отримання рахунку на оплату. Рахунок на оплату виставляється Орендодавцем до 15 числа місяця (пункт 3.3 договору).
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди (крім першого місяця оренди) визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць оренди на індекс споживчих цін (індекс інфляції) за наступною формулою: N = N п х Z, де N - розмір орендної плати за місяць (крім першого місяця), N п - фактичний розмір орендної плати за попередній місяць, Z - індекс споживчих цін (індекс інфляції) у місяці, за який визначається розмір орендної плати (формула читається як: "розмір орендної плати за місяць оренди" визначається шляхом множення "фактичного розміру орендної плати за попередній місяць оренди" на "індекс споживчих цін (індекс інфляції) оприлюднений у місяці, за який визначається розмір орендної плати"). Індекс споживчих цін (індекс інфляції) визначається з даних, опублікованих в офіційних виданнях органів державної влади України (пункт 3.4 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 жовтня 2024 року (пункт 8.1 договору).
За умовами п.8.2 Договору зміни та доповнення, в тому числі пролонгації до даного Договору, вносяться та здійснюються шляхом підписання Сторонами додаткових угод…
29.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна до договору оренди нерухомого майна від 25.11.2021.
01.12.2021 відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.12.2021 позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно: приміщення загальною площею 3776,29 кв.м., які знаходяться за адресою: 49107, місто Дніпро, проспект Гагаріна (проспект Науки), 115, а саме: - офісні та підсобні приміщення площею 310,9 кв.м.; офісні та підсобні приміщення площею 413,1 кв.м., офісні та підсобні приміщення площею 62,77 кв.м.; - офісні та підсобні приміщення площею 1001,76 кв.м.; офісні та підсобні приміщення площею 784,6 кв.м.; офісні та підсобні приміщення площею 336,06 кв.м.; офісні та підсобні приміщення площею 761 кв.м.; нежитлові приміщення площею 106,1 кв.м..
Після отримання майна в оренду, відповідно до пункту 3.2.1 орендар сплатив орендодавцю орендну плату за останній місяць оренди майна у розмірі 893 047,10 грн, у тому числі ПДВ.
Дана обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
01.03.2022 сторонами укладена додаткова угода №1, у пункті 3 якої сторони домовились, що визначена п.3.2.1 сума орендної плати за останній місяць оренди не може бути змінена та зарахована за будь-який інший місяць оренди, крім останнього, на весь строк дії договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021.
Надалі сторонами були укладені додаткові угоди №№2 -13, якими вносилися відповідні зміни до договору (окрім п.3.2.1 ).
При цьому у додатковій угоді № 13 від 01.04.2024 сторони узгодили, що загальний розмір орендної плати за приміщення площею 3776,29кв.м становить 559547,00грн та установили, що дана додаткова угода діє з моменту підписання її сторонами до 20.06.2024.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" виставлений Товариству з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" рахунок-фактуру № СФС-00548 від 01.05.2024 за оренду майна у травні 2024 року у сумі 560 666,09 грн з ПДВ.
Листами від 06.05.2024 вих. №477, 27.05.2024 вих. №465 від ТОВ "ІТ-ЕСТЕЙТС" до ТОВ "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" надійшов лист про повідомлення про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна №244/21 від 25.11.2021 та в якому просить вважати 30 червня 2024 р. останнім днем дії договору а сплачену відповідно до пункту 3.2.1 договору загальну суму в розмірі 893047,10грн у тому числі ПДВ просить зарахувати як орендну плату за травень, а залишок як частину орендної плати за червень 2024р.
Листом від 31.05.2024 вих.№045 Позивач повідомив Відповідача, що згідно договору в грудні 2021 року ТОВ "ІТ-ЕСТЕЙТС" було сплачено кошти за останній місяць оренди (п.3.2.1 договору), згідно листа №465 від 27.05.2024 останнім місяцем вважається червень 2024 року. Таким чином сума сплачена за останній місяць не може бути зарахована як оплата за будь який інший місяць. оренди крім останнього, та буде врахована як орендна плата за червень 2024року в повному обсязі.
Листом від 12.06.2024 вих. №469 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва", що врахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" суми, сплаченої орендарем згідно п.3.2.1 договору, як орендної плати за червень 2024 р. в розмірі 893047,10грн, у тому числі ПДВ, є грубим порушенням умов договору та чинного законодавства України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №244/21 від 25.11.2021 у частині сплати орендної плати за травень 2024 року у сумі 329 017,01 грн., проти чого заперечує Відповідач.
Викладені обставини стали підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі, за результатами розгляду якого прийнято оскаржуване рішення.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд погодився із доводами Позивача, що умовами договору не передбачено зменшення розміру орендної плати за передостанній місяць оренди, тому вважав позовні вимоги у частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 329 017,01 грн заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи додаткове рішення суд, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи , обсяг та характер доказів у справі, а також заперечення Відповідача , дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/3610/24 в розмірі 15 000,00 грн. та вважав прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 9 000,00 грн
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо досліджуваної справи, то як зазначено вище, згідно з п.п.3.2.1 договору Орендар протягом п'яти банківських днів з моменту підписання Актів передачі-приймання нерухомого майна сплачує орендну плату за останній місяць оренди у розмірі 893 047,10 грн., у тому числі ПДВ (пункт 3.2.1 договору).
З урахуванням додаткової угоди №1 від 01.03.2022, визначена у п. 3.2.1 сума орендної плати за останній місяць оренди не може бути змінена та зарахована за будь-який інший місяць оренди, крім останнього, на весь строк дії договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021.
При цьому, як правильно зазначено місцевим господарським судом, умови договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021 не передбачають зворотного застосування механізму доплати за останній місяць, результатом якого може бути фактичне зменшення розміру орендної плати за такий останній місяць оренди, компенсації чи повернення її розміру, зарахування її частина як оплату за інші періоди.
Отже, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: порушення Відповідачем зобов'язань за договором №244/21 від 25.11.2021 у частині повної оплати орендних платежів та ненадання ним належних доказів, які б спростовували це порушення, господарським судом зроблено правильний висновок про визнання позовних вимог про стягнення 329 017,01 грн. за вказаним договором (560 666,09 грн.- нарахований розмір орендної плати - 231 649,08 грн. - сплачений розмір орендної плати) обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню .
Стосовно доводів Апелянта про зазначення судом в оскаржуваному рішенні про те, що предметом доказування у справі є обставини укладення договору № 40 оренди окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для надання послуг у сфері відпочинку і розваг на території м. Жовті Води від 01.05.2023, то колегія суддів вбачає, що у даному випадку йдеться про допущену судом описку, яка може бути виправлена шляхом постановлення ухвали про виправлення описки за відповідною заявою сторони або за ініціативою суду (стаття 243 ГПК України), при цьому така описка не свідчить про недослідження судом обставин справи, беручи до уваги зміст оскаржуваного рішення у цілому.
Відносно посилань Скаржника на те, що у додаткових угодах № №7 - 11 та № 13 до договору оренди нерухомого майна № 244/21 від 25.11.2021 сторони викладали п. 3.2. вказаного договору в оновлених редакціях, при цьому у таких нових редакціях був відсутній п.п.3.2.1, на переконання колегії суддів додатково свідчить про те, що пункт 3.2.1 договору не змінювався сторонами та залишився у своїй первісній редакції, зокрема у частині розміру оренди за останній місяць. Разом з тим, п.8.2 Договору сторони чітко передбачили, що зміни та доповнення вносяться та здійснюється шляхом підписання Сторонами додаткових угод.
При цьому усі додаткові угоди містять пункт "Всі інші умови договору залишаються незмінними" , на що не звернув увагу Апелянт.
Доводи скарги про те, що з моменту укладення додаткових угод відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України змінились правовідносини між сторонами і, таким чином, п. п. 3.2.1. п. 3.2. вказаного договору та умови його дії згідно з додатковою угодою № 1 від 01.03.2022 перестали діяти, ґрунтуються на неправильному трактуванні Апелянтом норм чинного законодавства України та умов укладених сторонами договору та додаткових угод до нього.
Доводи про недослідження судом доказів у справі відхиляються колегією судді, оскільки у даному випадку, приймаючи оскаржуване рішення, господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності, при цьому рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову.
Інші аргументи Скаржника були розглянуті колегією суддів, між тим вони не мають суттєвого впливу на вирішення даного спору та спростовуються вищевикладеним.
Одночасно, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи №904/3610/24 відсутній підписаний з боку Орендодавця (Позивача) акт повернення-приймання нерухомого майна до договору №244/21 оренди нерухомого майна від 25.11.2021, тому суд першої інстанції передчасно послався на відповідну обставину.
Між тим, у контексті даного спору, вказаний акт не має вирішального значення, тому вищевикладене не вплинуло на правильність висновків місцевого суду у справі про стягнення орендної плати.
Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" до господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" про ухвалення додаткового рішення до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; запропоновано відповідачу надати до господарського суду у строк до 28.10.2024 письмові пояснення / заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" про ухвалення додаткового рішення.
28.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" у стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому Відповідач посилається на те, що Позивачем не дотримано порядок попереднього визначення суми судових витрат; заявлені витрати на професійну правничу допомогу є передчасними, оскільки відповідні послуги не надані на користь позивача відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 2207/24 від 22.07.2024 (відсутнє надання послуг у судах апеляційної та касаційної інстанції); заявлені витрати на професійну правничу допомогу у частині гонорару успіху є передчасними, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі № 904/3610/24 не набрало законної сили, а відповідач планує здійснювати його подальше оскарження у відповідний процесуальний строк до 05.11.2024; надані докази не відповідають вимогам ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у зв'язку із відсутністю детального опису робіт (наданих послуг).
За результатами розгляду заяви 30.10.2024 прийнято оскаржуване додаткове рішення, в якому суд, пославшись на обставини справи, наявні у справі докази та заперечення Відповідача, дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/3610/24 в розмірі 15 000,00 грн. та вважав прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 9 000,00 грн.
При цьому заперечення сторін щодо зменшення судом суми витрат на правничу допомогу сторонами не наведені. З огляду на викладене, відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України, додаткове рішення у частині зменшення суми витрат не переглядається.
Положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ст. 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що іншими видами правової допомоги - є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Разом із тим, згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом ( ст. 16 ГПК України ).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої ст. 2 зазначеного Кодексу).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( ст. 124 ГПК України ); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами ( ст. 126 ГПК України ): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Разом з тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
У даній справі, як зазначено вище, Позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00грн.
На підтвердження суми понесених витрат Позивачем до заяви додані копії: ордеру АЕ№1309305; договору про надання професійної правничої допомоги № 2207/24 від 22.07.2024; Акту приймання-передачі наданих послуг від 18.10.2024.
Матеріали справи свідчать про те, що 22.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" (позивач) та адвокатом Юрченко Ігорем Олексійовичем було укладено договір про надання правової допомоги № 2207/24, на підставі пункту 1.1 клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 2.1. договору адвокат, на підставі доручення клієнта зобов'язується та має право представляти інтереси довірителя всіх судах України, будь-якої територіальної та предметної юрисдикції, з усіма процесуальними правами, наданим чинним законодавством позивачу. Під час такого представництва адвокат складає підписує і подає від імені Довірителя позовні заяви, заяви, скарги, клопотання, знайомиться з матеріалами справ, робить з них витяги, знімає копії, бере участь у судових засіданнях, подає докази, завіряє своїм підписом копії документів, необхідних для розгляду судових справ, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання, дає усні чи письмові пояснення судові, наводить свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечує проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржує судові рішення в апеляційному і касаційному порядку, а також може скористатись правом повної чи часткової відмови від позову, визнання позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, зміни предмету й підстав позову, укладення мирової угоди (угоди між сторонами) у справі за позовом клієнта до ТОВ "ІТ-ЕСТЕЙТС" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна.
Пунктом 4.1, вказаного договору встановлено, що гонорар адвоката за цим договором є фіксованим та складає 10 000,00 грн. Вказана у цьому пункті сума є гонораром адвоката за надання юридичної допомоги і представництво клієнта у суді.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що у разі задоволення Господарським судом Дніпропетровської області позовних вимог клієнта, останній додатково до вказаної у п.4.1. цього договору суми, сплачує адвокату гонорар успіху у сумі 5 000,00 грн.
18.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія Дніпропетровського науково-дослідного інституту будівельного виробництва" та адвокатом Юрченко Ігорем Олексійовичем підписано Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №2207/24 від 22.07.2024 року, відповідно до якого загальна вартість правничої допомоги під час розгляду справи склала 15 000,00 грн без ПДВ, (фіксований розмір гонорару у сумі 10 000,00 грн + 5 000,00 грн гонорар успіху) які мають бути сплачені позивачем протягом 5 робочих днів з дати підписання Акту (пункт 4.2. договору)
З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу у цій справі надано Позивачу адвокатом Юрченко Ігорем Олексійовичем на підставі відповідного ордеру.
За практикою Верховного Суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 23.07.2024 у справі № 910/9544/23.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 .
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04 ).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, свобода сторін у визначенні розміру на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Тобто, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання.
При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правової допомоги, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи розумність цих витрат.
Крім того, у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
У даному випадку, апеляційний господарського суд, проаналізувавши надані Позивачем документи, дійшов висновку, що відображена у них інформація про характер виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам і інформації, які містяться у матеріалах даної справи.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із зменшенням судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з Відповідача, з огляду на категорію та складність справи (спір виник щодо 1 договору за надання послуг за 1 місць, за 1 актом), обсяг та характер доказів у справі, а також враховуючи заперечення Відповідача.
Отже, з урахуванням обставин справи, доводів викладених у клопотанні Позивача, наданих заявником документів в їх сукупності, прийнявши до уваги заперечення Відповідача щодо розміру витрат Позивача на професійну правничу допомогу, а також врахувавши загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності розумності та принцип співмірності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про компенсацію за рахунок Відповідача витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00грн, яка є справедливою, співрозмірною та доказово обґрунтованою.
Доводи скарги стосовно додаткового рішення не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, змістом укладених Позивачем та адвокатом договору і акту тощо.
Одночасно слід зазначити, що перевірка правильності складених між Позивачем та адвокатом документів не являється предметом розгляду у даній справі.
Стосовно заперечень Відповідача, то вони були враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного додаткового рішення. Розмір таких витрат було зменшено судом.
Між тим, підстави для відмови у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу у повному обсязі відсутні.
При цьому Відповідачем не наведено власний контррозрахунок цих витрат, які б, на його думку, відповідали відповідним критеріям.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм права та змісту наявних у справі доказів, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги у порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення та додаткове рішення підлягають залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-ЕСТЕЙТС" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024р. у справі №904/3610/24 - залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2024р. у справі № 904/3610/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 13.10.2025
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін