08.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5074/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Дерило В.Г., самопредставництво
від відповідача: Грицай Ю.М., самопредставництво
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025р. (суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 09.04.2025р.) у справі
за позовом: Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус ЛТД", м. Дніпро
про: стягнення 2 768 442,59 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Дніпровська міська ради звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ "Геліус ЛТД" 2 768 442,59 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності за період з 13.09.2022 по 25.01.2024 без правовстановлюючих документів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєструвавши за собою 13.09.2022 право приватної власності на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці за адресою: м.Дніпро, просп.Богдана Хмельницького, 160, з кадастровим номером 1210100000:02:099:0012, Відповідач використовував земельну ділянку без укладеного договору оренди, за відсутності державної реєстрації речового права на вказану земельну ділянку, відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України та зберігав кошти, не сплачуючи орендну плату за її користування, тим самим протиправно позбавив територіальну громаду міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права на отримання доходу у вигляді орендної плати.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус ЛТД" на користь Дніпровської міської ради 2 768 442,59грн. - безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, 41 526,64грн. - витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 757,00грн. - витрат на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліус ЛТД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати це рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що Позивач фактично уникав своєчасно та належним чином оформити правовідносини з Відповідачем щодо користування земельною ділянкою, клопотання Відповідача тривалий час не розглядав, що свідчить про безпідставне зволікання щодо укладення Договору оренди саме з боку Позивача.
За доводами скарги, Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом сплати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для ТОВ "Геліус ЛТД" як землекористувача є орендна плата (пункт 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України), яка сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки.
На думку Скаржника, для розрахунку розміру орендної плати, яку мав би сплачувати Відповідач за користування спірною земельною ділянкою, необхідно використовувати відсоток від нормативної грошової оцінки, вказаний у Додатку № 1 (таблиця) до рішення ДМР № 13/27 та який визначений за видами цільового призначення земель, а не пункт 2.2. цього ж Додатку № 1, який встановлює ставки земельного податку, у зв'язку з чим, судом першої інстанції зроблений невірний висновок щодо застосування при визначення розміру безпідставно збережених грошових коштів, які міг би отримати Позивач від Відповідача у вигляді орендної плати, положень п.2.2. рішення міської ради від 06.12.2027 № 13/27, а саме - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки зазначеним пунктом визначені ставки земельного податку, платником якого не є Відповідач.
За доводами скарги, Позивач просить стягнути з Відповідача недоотриманий дохід у вигляді орендної плати, тому розмір відшкодування, яке має сплатити Відповідач, має дорівнювати розміру неотриманої орендної плати, а отже не може перевищувати ту суму доходу, який Дніпровська міська рада могла б отримати, якщо договір оренди був укладений.
На переконання Скаржника, Господарським судом Дніпропетровської області не вірно зроблено висновки щодо розрахунку суми коштів, які Відповідач повинен сплатити, та яка є суттєво та безпідставно завищеною Позивачем, що у цілому порушило принцип справедливості судового розгляду, закріплений в статті 2 Господарського процесуального Кодексу України.
У відповіді на відзив Відповідач вказує на те, що Договір оренди земельної ділянки, площею 3,4902га (кадастровий номер 1210100000:02:099:0012) по пр.Богдана Хмельницького, 160 між Дніпровської міською радою (Орендодавець) та 'ГОВ "Геліус ЛТД" (Орендар) був укладений 15.08.2024. Цільове призначення земельної ділянки: 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості). Прийнятий для розрахунку розміру орендної плати відсоток нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений та складає 1,3% на підставі рішення міської ради № 3/24 від 13.07.2022., (п. 14.1. Договору оренди). Таким чином, на думку Відповідача, розмір відшкодування, яке він має сплатити дорівнює розміру неотриманої орендної плати, яка складає 1,3% від НГО за період з 01.01.2023 по 25.01.2024 та 2,3% від НГО з 13.09.2022 по 01.01.2023 і не може перевищувати суму доходу, який Дніпровська міська рада могла б отримати, якщо договір оренди був би укладений. У зв'язку з цим, твердження Позивача що річна сума орендного платежу не може бути меншою ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є необґрунтованими.
Відповідача вважає, що сума орендної плати (упущеної вигоди), яку не отримав Позивач, у розмірі 1377 017,69 гри., розрахована ним відповідно до Додатку № 1 рішення міської ради № 13/27 від 06.12.2017 (зі змінами), та підтверджений Договором оренди від 15.08.2024, повністю відповідає цілям статті 1212 Цивільного Кодексу України та сутності зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки саме таку суму орендної плати (упущеної вигоди) не отримав Позивач, як Орендодавець, яка залишилась у Відповідача.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач у відзиві зазначає, що у даному випадку діють приписи пп. 288.5.1. п. 288.5 ПК України, згідно яких розмір орендної плати не може бути меншим ніж 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та використовується приписи п. 2.2. рішення Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 зі змінами, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Позивач зазначає, що відповідно до приписів пп.288.5.1. п.288.5 ПК України та практики ВС від 06.03.2025 у справі № 160/5643/23 орган місцевого самоврядування встановлює ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території. Таким чином, Позивач вважає, що ТОВ "Геліус-ЛТД" як власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником, тобто Дніпровською міською радою, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави та зобов'язаний здійснювати плату за землю як землекористувач в розмірах згідно діючого законодавства та рішень органу місцевого самоврядування.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 18.04.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/5074/24.
Матеріали справи № 904/5074/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025р. відкрито апеляційне провадження у справі та, з урахування ухвали суду від 12.08.2025, призначено апеляційну скаргу до розгляду у судове засідання на 08.10.2025.
У судовому засіданні 08.10.2025 була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 397242935, вбачається, що за ТОВ "Геліус ЛТД" 13.09.2022 зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 20177,6, розташований на просп. Богдана Хмельницького, буд.160, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 279604512101).
Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: вул. просп.Богдана Хмельницького, 160, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки від 10.08.2023р. Згідно з цим актом, на зазначеній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі та споруди, земельна ділянка по периметру огороджена парканом. Доступ до земельної ділянки обмежений. Земельна ділянка сформована та має кадастровий номер 1210100000:02:099:0012. (а.с. 34-37).
Позивач звернувся до Комісії з визначення розміру збитків, заподіяних ДМР при використанні ТОВ "Геліус ЛТД" земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:099:0012.
У протоколі Комісії №1 від 25.01.2024р., за результатами розгляду звернення, Комісія вирішила затвердити розрахунок суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника цієї ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави.
За розрахунком Комісії суми коштів, які зберіг у себе землекористувач - ТОВ "Геліус ЛТД" за рахунок ДМР внаслідок користування земельною ділянкою, площею 3,4902 га, розташованої за адресою: по просп. Богдана Хмельницького, 160 м. Дніпро, кадастровий номер 1210100000:02:099:0012, без достатньої правової підстави за період з 13.09.22р. по 25.01.24р., загальна сума коштів складає 2 768 442,59грн. Розрахунок здійснений виходячи з цільового призначення зазначеної земельної ділянки, її розміру, ставок орендної плати за відповідні періоди.
Відповідний договір оренди спірної земельної ділянки було укладено між сторонами 15.08.2024.
Позивач зазначає, що у період з 13.09.2022 по 25.01.2024 між ДМР та ТОВ "Геліус ЛТД" не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:099:0012. А отже, Відповідач у період з 13.09.2022 по 25.01.2024 користувався спірною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки, не сплачуючи при цьому плату у відповідному розмірі, що, у свою чергу, позбавило Дніпровську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати, чим порушено майнові права Позивача.
За розрахунком Позивача за спірний період Відповідачем збережено без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 3,4902 га з кадастровим номером 1210100000:02:099:0012, яка знаходиться на просп. Богдана Хмельницького, буд. 160, м. Дніпро, у розмірі 2 768 442,59грн.
Неоплата Відповідачем безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої до місцевого бюджету орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у вказаній вище сумі стало підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення, яке мотивовано тим, що Відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави, тому відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати Дніпровській міській раді доходи, у вигляді несплаченої орендної плати за цей період. При цьому суд вважав обґрунтованими розрахунки Позивача.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ст. 2, 3).
Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Пунктом "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
У ст. 206 Земельного кодексу України зазначено, що використання землі в Україні є платним; об'єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки .
Водночас, ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно зі ст. 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Таким чином, положення глави 15, ст. 120, 125 Земельного кодексу України дають підстави стверджувати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований.
Одночасно, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Таким чином, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.
У даному випадку, як зазначено вище, з 13.09.2022 Відповідач є власником будівель і споруд, розташованих на просп. Богдана Хмельницького, буд. 160, м. Дніпро, кадастровий номер земельної ділянки місця розташування 1210100000:02:099:0012.
З огляду на викладене, з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна Відповідач став фактичним користувачем вказаної земельної ділянки, на якій розташоване його майно, а отже у нього виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою, а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій це майно розташовано.
Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом, докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за ТОВ "Геліус ЛТД", зокрема, докази укладення відповідного договору оренди з ДМР та державної реєстрації такого права у період з 13.09.2022 по 25.01.2024 Відповідачем не надані.
Договір оренди земельної ділянки було укладено лише 15.08.2024. Оплата за користування вказаною земельною ділянкою товариством не здійснювалась, що не спростовано останнім.
Таким чином, Відповідач у спірний період користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Разом з тим, за приписами ч.ч.1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події .
Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними, для яких доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Отже, у разі, коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
За приписами ст. 63 Бюджетного кодексу України місцевий бюджет містить надходження і витрати на виконання повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
Безоплатне землекористування призводить до втрат місцевого бюджету міської ради.
Згідно з Податковим кодексом України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14).
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (ст. 5 Закону України "Про оцінку земель", п. 286.2 ст. 286, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України).
Згідно зі ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Щодо досліджуваної справи, то згідно з розрахунками нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки її розмір за 2022 рік складає 58851019,46 грн., за 2023 рік складає 69550659,43 грн., за 2024 рік складає 73124048.73 грн.
Розрахунок безпідставно збережених коштів здійснено шляхом множення нормативної грошової оцінки за відповідний рік на 3% та на кількість днів користування.
При цьому як вбачається з розрахунку Комісії суми коштів, які зберіг у себе землекористувач - ТОВ "Геліус ЛТД" за рахунок ДМР внаслідок користування земельною ділянкою, площею 3,4902 га, розташованої за адресою: по просп. Богдана Хмельницького, 160 м. Дніпро, кадастровий номер 1210100000:02:099:0012, без достатньої правової підстави за період з 13.09.2022 по 25.01.2024, загальна сума коштів складає 2 768 442,59грн.
Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи що з моменту набуття права власності Відповідач, являючись фактичним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:099:0012, яка розташована за адресою просп. Богдана Хмельницького, буд. 160, м. Дніпро, у період з 13.09.2022 по 25.01.2024 користувався цією ділянкою без договору оренди, не сплачував передбачену чинним законодавством плату за користування нею, що є порушенням інтересів власника землі - Дніпровської міської ради, яке полягало у позбавленні її можливості ефективного використання права комунальної власності, а також права щодо отримання плати та користування землею, та ненадання товариством доказів, які б спростовували вказане порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з нього 2768442,59грн. за користування земельною ділянкою без правової підстави у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Доводи скарги про те, що саме Позивач винен у несвоєчасному оформленні Відповідачем договору оренди колегія суддів вважає безпідставними, оскільки набувши 13.09.2022 у власність нерухоме майно Відповідач вперше звернувся до Позивача з питання передачі земельної ділянки лише 15.06.2023, докази зворотного у справі відсутні.
Посилання на умисне зволікання міської ради щодо укладення договору, без підтвердження належними доказами, є припущеннями Скаржника. При цьому Відповідач не скористався своїм правом на оскарження такої бездіяльності та зобов'язання ради у судовому порядку укласти відповідний договір оренди.
Слід зазначити, що за приписами ст. 120 ЗКУ відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №916/2119/22, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.
Тобто, у будь-якому випадку, навіть за умови неналежного виконання своїх обов'язків з боку міської ради щодо оформлення відповідного договору, користувач зобов'язаний сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Між тим, докази такої оплати матеріали справи не містять.
Стосовно доводів про неправильність розрахунку суми коштів, які Відповідач повинен сплатити, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За положеннями п. 288.5. Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Рішенням Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" визначено розміри ставок земельного податку та розміри орендної плати на території міста зі змінами, внесеними подальшими рішеннями міської ради.
Згідно з п. 2.2. додатку 1 Рішення Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017, у редакції рішення Дніпровської міської ради №8/30 від 21.02.2018, за земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, категорія "інші" ставка земельного податку становить у відсотках від їх нормативної грошової оцінки -3%.
Щодо решти ставок визначених Рішенням Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017, у редакції рішень ради №8/30 від 21.02.2018 та № 3/24 від 13.07.2022, то ці ставки земельного податку та розміру орендної плати за землю застосовуються тільки для укладених договорів оренди земельної ділянки.
У даному випадку діючого договору оренди між сторонами на період спірних правовідносин не існувало.
Отже, Скаржник не довів, що розрахунок суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника земельної ділянки внаслідок користування нею без достатньої правової підстави, виконано Позивачем не вірно.
Інші доводи скарги були розглянуті колегією суддів, між тим вони не мають суттєвого впливу на вирішення даного спору, оскільки не спростовують вказаних вище висновків суду.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи заявника апеляційної скарги під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус ЛТД" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2025р. у справі №904/5074/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 13.10.2025
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О.Дармін
Суддя О.В. Чус