вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"30" вересня 2025 р. Справа№ 910/5679/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 (повне рішення складено 09.07.2025)
у справі №910/5679/25 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Будшляхмаш»
про стягнення 15 638 678,40 грн,
Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Будшляхмаш» (далі за текстом - відповідач) про стягнення пені у розмірі 11 328 806,40 грн, штрафу у розмірі 4 309 872,00 грн та 187 664,14 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору поставки №21Т-102 від 20.08.2021 (далі за текстом - Договір) та Специфікації, у редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2022, щодо поставки товару у строк до 31.07.2023, а тому позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 11 328 806,40 грн за період прострочення з 01.08.2023 по 31.01.2024 та 7% штрафу у розмірі 4 309 872,00 грн за прострочення поставки товару понад 30 днів на підставі пункту 7.9 Договору.
Господарський суд міста Києва рішенням від 01.07.2025 у справі №910/5679/24 позовні вимоги задовольнив частково; стягнувши з відповідача на користь позивача 156 386,78 грн неустойки та 187 664,14 витрат зі сплати судового збору; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору в частині строків поставки, обумовлених Специфікацією, у редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2022, щодо поставки товару у строк до 31.07.2023 та наявність правових підстав для нарахування договірних штрафних санкцій. Водночас суд першої інстанції, враховуючи те, що позивач отримав кошти за банківською гарантією №25252 від 09.08.2021 у сумі 3 078 480,00 грн у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору (сторонами не заперечується); невиконання умов Договору виникло у зв'язку з належним чином підтвердженими форс-мажорними обставинами, вина відповідача відсутня; позивачем не надано доказів на підтвердження понесення збитків через невиконання відповідачем умов Договору, дійшов висновку про зменшення розміру неустойки на 99%.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача 15 482 291,62 грн, з яких: 11 215 518,34 грн пеня, 4 266 773,28 грн штраф.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що Додатковою угодою №1 від 29.12.2022 до Договору сторони внесли зміни до Специфікації №1 щодо заміни шасі, при цьому у технічних характеристиках товару у комплектації фургона-майстерні наявний постійний магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібний. Позивач у відповідь на лист відповідача №841 від 22.09.2023 листом №ШГВ7720/003.1.1-05 від 17.10.2023 щодо відсутності пропозицій заміни виробника П-подібного магніту для комплектування пересувної аварійно-ремонтної майстерні, запропонував відповідачу розглянути товар виробництва Німеччини, який задовольнить потреби позивача, як покупця тоді, як відповідач, як постачальник, відмовив у заміні, з посиланням на те, що такий магніт є компенсаційним. Вказані обставини не можуть розцінюватися як наявність форс-мажорних обставин, а є суб'єктивною позицією постачальника.
Таким чином, за неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки товару, останньому нараховані штрафні санкції за умовам Договору та на підставі положень Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), тоді як суд першої інстанції в порушення частини 2 статті 218, частини 2 статті 233 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) та частини 3 статті 551, статті 617 ЦК України безпідставно зменшив розмір договірної пені, за відсутності виняткового випадку.
При цьому суд першої інстанції, зменшуючи розмір неустойки, залишив поза увагою інтереси позивача, на якого державою покладено обов'язок з добування природного газу і товар, замовлений у відповідача, необхідний позивачу для виконання такого обов'язку.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 02.09.2025 на 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/5679/25 з Господарського суду міста Києва..
11.08.2025 матеріали справи №910/5679/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, при цьому, зменшуючи розмір штрафних санкцій, суд першої інстанції діяв в межах наданих йому повноважень, а зменшення розміру неустойки не призвело до збитків для позивача.
Щодо виконання умов Договору, то поставка магніту GN 62 не відповідає умовам Договору і його використання призведе до аварій, збитків та можливо людських жертв. В той же час, умовами Договору визначено, що виробником товару є ТОВ «Спецбудмаш», який повідомив відповідача про неможливість виготовлення товару у зв'язку із відсутністю комплектуючих, магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібний комплектується виключно російським або білоруським виробництвом. Зазначене є форс-мажорною обставиною, яка підтверджена відповідним сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-23-3535 вих. №469/03.23 від 09.08.2023.
Відповідач у відзиві на позов вказує на надану судом першої інстанції оцінку інтересам обох сторін. Позивач не здійснював оплати за Договором та отримав грошові кошти за банківською гарантією, чим збільшив свій дохід, також позивач безуспішно намагався здійснити закупівлю автомобілів, що відповідають характеристикам за кількістю та якістю, тим, що є предметом Договору з відповідачем.
У судовому засіданні 02.09.2025 оголошувалась перерва у розгляді справи №910/5679/25 до 30.09.2025 до 12 год. 40 хв.
Позивач надав пояснення з приводу неможливості заміни товару та навів практику Верховного Суду щодо зменшення розміру неустойки.
Представник позивача у судовому засіданні 30.09.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача 15 482 291,62 грн, з яких: 11 215 518,34 грн пеня, 4 266 773,28 грн штраф.
Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
20.08.2021 між позивачем (Покупцем) та відповідачем (Постачальником) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві автомобілі спеціальні аварійні майстерні АСАМ-33.1.2 на шасі МАЗ-6317F9-0000568-021 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO158 Е-2, зазначений в специфікації/-ях, що додається/-ються до Договору і є його невід'ємною/-ними частиною/-ами, а Покупець прийняти і оплатити такий товар (т.1, а.с. 37-44).
Пунктом 1.2 Договору визначено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації/-ях, яка є додатком № 1 до договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 1.3 Договору Постачальник гарантує, що товар, який є предметом Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна цього Договору вказується в Специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо Постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом).
Розрахунки проводяться шляхом: оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунку (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок Постачальника, на умовах, зазначених у специфікації/-ях (пункт 4.1 Договору).
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у специфікації/-ях та графіку поставки до цього Договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.
У разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного Договору, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (пункт 7.9 Договору).
Згідно з пунктом 10.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання Постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 цього Договору, і діє до 31.12.2022.
Вимоги забезпечення виконання зобов'язань по Договору Постачальником: забезпечення виконання зобов'язань по Договору повинно бути перераховане Постачальником: забезпечення виконання зобов'язань по Договору здійснюється до укладання Договору в один із способів, зокрема, надання банківської гарантії або стендбай акредитиву виконання зобов'язань по Договору. Банківська гарантія або стендбай акредитив повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у Типовій формі банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов'язань Постачальником за Договором, яка є Додатком №5 до Договору, та її/його сума повинна бути не менш 5% від загальної вартості (ціни) Договору (пункт 10.2 Договору).
На виконання договірних умов, 09.08.2021 Акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» була надана банківська гарантія №25252 на суму 3 078 480,00 грн (т.1, а.с. 51), з урахуванням змін до неї (т.1, а.с. 59) гарантія набирає чинності з дати видачі та діє до 12.04.2024 включно.
Графіком поставки до Договору (т.1, а.с. 46 зворотній бік) сторони погодили, що поставка здійснюється протягом 240 календарних днів, але не пізніше 31.12.2022.
29.12.2022 сторонами укладено Додаткову угоду №1 (т.1, а.с. 54), якою змінили та виклали в новій редакції Додаток № 1 «Специфікація № 1» в якій замінили шасі МАЗ - 6317F9-000568-021 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2; Додаток № 3 «Графік поставки», яким було продовжено строк поставки товару до 31.07.2023; Додаток № 4 «Технічні характеристики товару»; пункт 10.1 Договору, яким продовжили строк дії договору до 31.12.2023.
У Специфікації №1 від 29.12.2022 сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється за Специфікацією складає до 61 569 600,00 грн, у т.ч. ПДВ 10 261 600,00 грн. Строк поставки товару відповідно до Графіка поставки товару. Виробник товару: Україна, ТОВ «Спецбудмаш» (т.1, а.с. 55).
У Графіку поставки від 29.12.2022 сторони погодили, що строк поставки товару не пізніше 31.07.2023 з можливістю дострокової поставки.
Таким чином, сторони узгодили граничний строк поставки товару за Договором до 31.07.2023 з можливістю дострокової поставки.
04.08.2023 позивач направив відповідачу претензію № ШГВ5534/03.1.1-05 про сплату штрафних санкцій в розмірі 430 987,20 грн, а також просив відповідача здійснити поставку товару відповідно до умов Договору (т.1, а.с. 63-64).
Відповідач листом № 698 від 04.08.2023 повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, оскільки поставити вказані у Договорі автомобілі у зв'язку з тим, що єдиний виробник (ТОВ «СПЕЦБУДМАШ») вказаного у Договорі автомобіля не може його виробити з об'єктивних причин, а ТОВ «ТД «БУДШЛЯХМАШ», відповідно, не може виконати свої зобов'язання по договору (т.1, а.с. 65).
Листом № 714 від 10.08.2023 (т.1, а.с. 66) відповідач направив позивачу сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 09.08.2023.
Вказаним сертифікатом засвідчено, що з 31.07.2023 настали форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУДШЛЯХМАШ» щодо обов'язку (зобов'язання) з поставки автомобілів спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К 440 з краном маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2 8 шт., у термін до 31.07.2021 за Договором поставки № 21Т-102 від 20.08.2021. Зазначені форс-мажорні обставини тривають станом на 09.08.2023 (т.1, а.с. 66 зворотній бік - 67).
З вказаного сертифіката також вбачається, що відповідач вже звертався до позивача із листом №13/07/921 від 13.07.2022 щодо настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 та як наслідок порушення строків виконання умов Договору, пропозиції про заміну шасі та продовження терміну поставки до 31.05.2023.
Також відповідач листом №710 від 28.08.2023 - відповідь на претензію (т.1, а.с. 68) повідомив позивача про те, що 31.07.2023 виникли обставини непереборної сили (форс-мажору) - єдиний унікальний виробник товару - ТОВ «СПЕЦБУДМАШ» 31.07.2023 остаточно заявив про неможливість виробництва товару, обумовленого Договором, та просив не притягати його до відповідальності.
Позивач листом №ШГВ6658/003.1.1-05 від 06.09.2023 (т.1, а.с. 69), не беручи до уваги сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-23-3535 у зв'язку із відсутністю причинно-наслідкового зв'язку, наполягав на виконанні умов Договору.
Разом з цим, позивач листом №ШГВ6862/003.1.1-05 від 18.09.2023 (т.1, а.с. 70) просив відповідача надати копію доповідної записки виробника від 31.07.2023 та запропонувати іншого виробника магніту.
Відповідач листом №841 від 22.09.2023 повідомив позивача, що запропонувати іншого виробника магніту, ні в заводу-виробника, ні в постачальника немає можливості, до листа відповідач додав лист ТОВ «СПЕЦБУДМАШ» №573/1 від 21.09.2023 та доповідної записки від 31.07.2023 (т.1, а.с. 71-72).
Позивач листом №ШГВ7720/003.1.1-05 від 17.10.2023 повідомив відповідача, що знайдено альтернативну пропозицію виробникам рф та рб П-подібного магніту на ринку України; запропоновано розглянути магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій виробництва Німеччини GN62-FN-79; зазначено, що магніт типу GN62-FN-79 відповідає умовам Договору поставки та задовольняє потребу ГПУ «ШЕБЕЛИНКАГАЗВИДОБУВАННЯ» в комплектуванні пересувної аварійно-ремонтної майстерні (т.1, а.с. 75).
У свою чергу, відповідач листом № 999/2 від 23.10.2023 (т.1, а.с. 77) повідомив позивача, що магніти GN62-AN-79, які є звичайною фурнітурою, не є альтернативою постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій у зв'язку з чим відповідач не може погодити таку заміну комплектуючої.
Позивач листом №ШГВ8612/003.1.1-05 від 01.11.2023 повідомив відповідача, що запропонована листом № ШГВ7720/003.1.1-05 від 17.10.2023 заміна магніту відповідає умовам договору поставки та задовольняє потребу ГПУ «ШЕБЕЛИНКАГАЗВИДОБУВАННЯ» в комплектуванні пересувної аварійно-ремонтної майстерні. Також покупець наполягав на виконанні договірних зобов'язань щодо поставки товару.
08.11.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №ШГВ8797/003.1.1-05 про сплату штрафних санкцій у розмірі 10 405 262,40 грн та також просив відповідача здійснити поставку товару відповідно до умов Договору (т.1, а.с. 79-80).
Відповідач у відповідь на претензію позивача №ШГВ8612/003.1.1-05 від 01.11.2023 листом №1153/2 від 12.12.2023, наполягав на наявність непереборних обставин (форс-мажору) та просив позивача не притягати його до відповідальності (т.1, а.с. 81).
Відповідач у листі №1046 від 20.12.2024 зазначив, що у зв'язку з простроченням поставки товару покупець звертався з вимогою до банку про стягнення банківської гарантії в сумі 3 078 480,00 грн, яку було задоволено банком у повному обсязі; просив підтвердити завершення Договору та відсутність будь-яких претензій по ньому (т.1, а.с. 82).
Позивач листом від 14.01.2025 №302.1-022-332 повідомив відповідача, що термін дії договору закінчився 31.12.2023, однак, зобов'язання в частині поставки товару не виконано, що є необхідною умовою завершення відносин по договору.
Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 30.01.2025 №305.4-305-2-830 про сплату неустойки у загальному розмірі 15 638 678,40 грн на невиконання умов Договору (т.1, а.с. 84-85).
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки товару, а тому позивач нарахував відповідачу штрафні санкції.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач порушуючи умови Договору, в обумовлені Договором та Специфікацією, у редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2022, строки товар не поставив.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами пункту 7.9 Договору сторони погодили, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного Договору, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості з урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості з урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється покупцем, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі. У даній справі поставка товару взагалі не відбулась проти чого сторони не заперечують.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Статте 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання.
За порушення взятих на себе за Договором зобов'язань щодо забезпечення поставки товару строки, встановлені Договором (підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Договору) позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 11 328 806,40 грн за період прострочення з 01.08.2023 по 31.01.2024 та 7% штрафу у розмірі 4 309 872,00 грн за прострочення поставки товару понад 30 днів на підставі пункту 7.9 Договору.
З таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 11 328 806,40 грн за період прострочення з 01.08.2023 по 31.01.2024 та 7% штрафу у розмірі 4 309 872,00 грн за прострочення поставки товару понад 30 днів на підставі пункту 7.9 Договору є документально обґрунтованими, а їх розрахунок арифметично правильним.
Водночас частиною 3 статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас у пунктах 7.25-7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке: « 7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Водночас усталена судова практика, яка міститься у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 свідчить про те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 зазначив, що суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99%, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту.
Крім того, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, попередні судові інстанції не надали належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи Договір та Додаткову угоду №1 від 29.12.2022 до нього, відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань у строк до 31.07.2023 та настання відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, у даному випадку відповідач взагалі не виконав умови Договору. При цьому матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причин, які об'єктивно не залежали від відповідача, що заважали йому виконати умови Договору, у редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2022, з 29.12.2022 до 31.07.2023.
Згідно умов пунктів 8.1, 8.3 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо Постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, Постачальник зобов'язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.
З матеріалів справи №910/5679/25 вбачається, зокрема, із сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-23-3535 вих. №469/03.23 від 09.08.2023, що обставини непереборної сили (форс-мажору) виникли з 31.07.2023, тобто у день граничного строку виконання зобов'язань.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 99%.
Водночас судом апеляційної інстанції взято до уваги обставини даної справи, звернення відповідача до позивача стосовно неможливості виконання умов Договору в частині поставки товару через відсутність комплектуючих, які поставляються з рф та рб.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 №188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» у зв'язку із військовою агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану на території України тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28 лютого 2022 р. пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю рб та відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 зупинене здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів рф/рб, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками, який є резиденти рф/рб.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що за взаємною домовленістю сторін строки поставки вже було продовжено за Додатковою угодою №1 від 29.12.2022 до 31.07.2023.
За умовами Договору розрахунки проводяться шляхом: оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунку (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок Постачальника, на умовах, зазначених у специфікації/-ях (пункт 4.1 Договору).
Отже, оскільки умовами Договору не було передбачено попередньої оплати, позивач не проводив будь-яких платежів. Крім того, позивачем отримано кошти за банківською гарантією №25252 на суму 3 078 480,00 грн, проти чого сторони не заперечують.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду №7-рп/2013 від 11.07.2013).
Таким чином, позивачем не доведено понесення збитків внаслідок невиконання відповідачем умов Договору, а покладення на відповідача обов'язку з оплати пені та штрафу, розмір яких є значним призведе до каральної санкції. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №222 на позивача покладені спеціальні обов'язки, які полягають у забезпечені НАК «Нафтогаз України» природним газом для формування ресурсу природного газу для забезпечення потреб побутових споживачів і виробників теплової енергії.
Як вказує позивач, товар, який мав бути поставлений відповідачем за Договором необхідний йому для здійснення основної господарської діяльності: внутрішньо-свердловинних робіт, відсутність такого товару негативно впливає на виконання плану КРС, плану по видобутку вуглеводнів, обсяг отримання готової продукції - природного газу та газового конденсату, що, у свою чергу, негативно впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильні матеріали.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що наразі обороздатність країни у період дії особливого періоду є пріоритетним.
А тому, з огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу на 50%, з огляду на їх надмірний розмір та з урахування балансу інтересів обох сторін.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам позивача та відповідача із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу відповідно до положень статті 129 ГПК України, із застосуванням коефіцієнту 0,8.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/5679/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУДШЛЯХМАШ» (пр. Берестейський, буд. 68/1, оф. 62, м. Київ, 03113, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32670703) на користь Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30019775) 5 664 403,20 грн (п'ять мільйонів шістсот шістдесят чотири тисячі чотириста три гривні 20 копійок) пені, 2 154 936,00 грн (два мільйони сто п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять шість гривень) штрафу та 187 664,14 грн (сто вісімдесят сім тисяч шістсот шістдесят чотири гривні 14 копійок) судового збору.
4. В решті позову відмовити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУДШЛЯХМАШ» (пр. Берестейський, буд. 68/1, оф. 62, м. Київ, 03113, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32670703) на користь Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30019775) 140 761,90 грн (сто сорок тисяч сімсот шістдесят одну гривню 90 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи №910/5679/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська