вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" вересня 2025 р. Справа№ 910/1460/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Мороз С.А.;
від відповідача : Іскоростенський Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк»
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 (Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2025)
у справі №910/1460/25 (суддя - Блажівська О.Є.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк»
до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 6 365 910,00 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» з позовом до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 6 365 910, 00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/1460/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаними рішеннями, Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1460/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт стверджує, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про приймання платежів №17-ПП/1011-08082017 від 08.08.2017 позивач за дорученням відповідача здійснював прийом платежів через пункти приймання платежів за отримані телекомунікаційні послуги на користь відповідача. Відповідно до облікових даних бухгалтерського обліку станом на 29.01.2025 на внутрішніх аналітичних рахунках Банку обліковується заборгованість за діспутними (спірними) операціями Chargeback за вказаним договором на загальну суму 6 365 910,00 грн., які були списані з Банку платіжними системами MasterCard та Visa в результаті процедури опротестування трансакції банком-емітентом, а саме: банками-емітентами, які обслуговують держателів електронних платіжних інструментів, були опротестовані операції здійснення платниками послуг на користь ПАТ «ВФ Україна». Апелянт стверджує, що вказані грошові кошти мають бути стягнуті з відповідача як такі, що перераховані без достатньої правової підстави, шляхом перерахування на накопичувальний рахунок Банку.
10.07.2025 через систему «Електронний суд» ПАТ «ВФ Україна» було подано відзив на апеляційну скаргу у якому відповідач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1460/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.07.2025.
23.07.2025 у судовому засіданні була оголошена перерва до 24.09.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 08.08.2017 між позивачем та ПАТ «ВФ Україна» (оператор) був укладений договір про приймання платежів №17-ПП/1011-08082017, відповідно до п. 1.1 якого оператор доручає банку здійснювати прийом платежів від платників через пункт приймання платежів в національній валюті України за отримані телекомунікаційні послуги та товар оператора на користь оператора.
Пунктом 1.2 вказаного Договору визначено, що банк приймає та перераховує оператору прийняті платежі відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 4.2 Договору прийняті платежі від платників на користь оператора в національній валюті України у відповідності до п. 2.1.19 договору банк перераховує на рахунок оператора за банківськими реквізитами, визначеними у пункті 4.8 цього договору.
За змістом п. 4.9 Договору оператор не пізніше 6 робочого дня місяця, наступного за звітним, надає банку за допомогою електронної пошти акти звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів (за формою, визначеною у додатку №1 до цього договору) та акти наданих послуг (за формою, визначеною в додатку №2 до цього договору).
Відповідно до п. 4.13 Договору банк не пізніше 10 робочого дня місяця, наступного за звітним, при відсутності заперечень до акту звірки взаємних розрахунків та акту наданих послуг, роздруковує та підписує їх обидва екземпляри і повертає оператору.
Пунктом 4.14 Договору передбачено, що якщо у банка виникають зауваження щодо акту звірки взаємних розрахунків, підписання акту звірки взаємних розрахунків відбувається тільки після його перевірки та затвердження обома сторонами.
Згідно з п. 5.5 Договору банк відповідає за повноту та своєчасність переказу оператору прийнятих від платників коштів.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного року з дати його підписання сторонами (п. 8.1).
У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору не пізніше одного місяця до закінчення строку, встановленого п. 8.1 договору, останній вважається автоматично пролонгованим на один рік на тих самих умовах (п. 8.2 Договору).
Позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення коштів та надання документів №430/021-23лк від 30.03.2023, в якій повідомив про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації Банку з 08.03.2023, у зв'язку з чим строк дії Договору припинився 07.03.2023.
Вказаною вимогою позивач просив повернути суму забезпечувального платежу у розмірі 18 200 000,00 грн. та надіслати два примірники акту звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів та акту наданих послуг за лютий місяць 2023 року та за період з 01.03.2023 по 07.03.2023.
Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку з чим позивачем була направлена на адресу відповідача повторна вимога №1348/021-23лк від 20.04.2023, в якій позивач знову вимагав у відповідача повернути суму забезпечувального платежу у розмірі 18 200 000,00 грн. та надіслати два примірники акту звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів та акту наданих послуг за лютий місяць 2023 року та за період з 01.03.2023 по 07.03.2023.
Позивач вказує, що відповідно до облікових даних бухгалтерського обліку Банку станом на 08.03.2023 (дату закінчення строку дії Договору) на аналітичних рахунках відображені діспутні (спірні) операції Chargeback в загальній сумі 6 365 910,00 грн., які були списані з Банку платіжними системами MasterCard та Visa в результаті процедури опротестування трансакції банком-емітентом.
У зв'язку з встановленою заборгованістю позивач звернувся до відповідача з претензією щодо порушення умов Договору та сплату заборгованості №3288/012-23лк від 16.10.2023, в якій повідомив про списання коштів з банку платіжними системами у період з 14.10.2022 по 08.03.2023 та вимагав повернути безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 6 235 360,00 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що відповідачем вказані грошові кошти повернуті не були, а тому було заявлено позов про повернення безпідставно отриманих грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується факт неодноразової пролонгації Договору.
На підставі рішення Національного банку України №89-рш від 07.03.2023 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» (ідентифікаційний код 21570492, скорочене найменування АТ «Айбокс Банк») виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 07.03.2023 р. №277 «Про початок процедури ліквідації АТ «Айбокс Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 531 від 04.05.2023р. «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Айбокс Банк» призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Айбокс Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частині п'ятій та десятій статі 52 Закону, провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу з 05.05.2023 по 07.03.2026 включно.
Пунктом 8.4 Договору передбачено, що термін дії договору припиняється у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії Банку, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення коштів та надання документів №430/021-23лк від 30.03.2023, в якій повідомив про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації Банку з 08.03.2023, у зв'язку з чим строк дії Договору припинився 07.03.2023.
Вимогою позивач просив повернути суму забезпечувального платежу у розмірі 18 200 000,00 грн. та надіслати два примірники акту звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів та акту наданих послуг за лютий місяць 2023 року та за період з 01.03.2023 по 07.03.2023.
Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку з чим позивачем була направлена на адресу відповідача повторна вимога №1348/021-23лк від 20.04.2023, в якій позивач знову вимагав у відповідача повернути суму забезпечувального платежу у розмірі 18 200 000,00 грн. та надіслати два примірники акту звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів та акту наданих послуг за лютий місяць 2023 року та за період з 01.03.2023 по 07.03.2023.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виконання відповідачем вимоги позивача №430/021-23лк від 30.03.2023 та повторної вимоги №1348/021-23лк від 20.04.2023.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до відповідача із претензією №3288/012-23лк від 16.10.2023 щодо порушення умов Договору та сплату заборгованості, в якій повідомив про списання коштів з банку платіжними системами у період з 14.10.2022 по 08.03.2023 та вимагав повернути безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 6 235 360,00 грн.
У вказаній претензії позивач зазначає, що станом на 08.03.2023 на внутрішніх аналітичних рахунках Банку обліковувалася заборгованість з діспутними (спірними) операціями Chargeback за Договором в загальній сумі 6 237 359,00 грн., які були списані з Банку платіжними системами MasterCard та Visa в результаті процедури опротестування трансакції банком-емітентом, а саме: банками-емітентами, які обслуговують держателів електронних платіжних інструментів, були опротестовані операції здійснення платниками послуг на користь ПАТ «ВФ Україна».
Так, у період з 21.10.2022 по 01.03.2023 Банк неодноразово звертався до відповідача з приводу повернення коштів по діспутним (спірним) операціям або надання підтверджуючих документів по успішним операціям для подальшого опротестування списання перед платіжними системами.
За даними Банку, 03.11.2022 та 07.11.2022 від відповідача надійшли кошти у розмірі 51 340,00 грн. та 1 999,00 грн. відповідно для погашення заборгованості по діспутним (спірним) операціям МПС Віза.
Отже, було скориговано суму заборгованості, яку заявлено до стягнення у означеній претензії, та підставою для стягнення зазначених коштів визначено ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Апелянт стверджує, що в процесі обслуговування Договору деякі держателі карток здійснювали оскарження таких операцій відповідно до правил платіжних систем, результатом чого було списання платіжними системами коштів з Банку (операції Chargeback) через банк-емітент платіжної картки.
Операція Chargeback - це процедура опротестування держателем електронного платіжного засобу банківської операції списання по його картці коштів як оплата товарів/послуг, з якою такий держатель не згоден.
За процедурою, визначеною правилами міжнародних платіжних систем MasterCard та Visa, Банк здійснював дії щодо оскарження таких операцій шляхом надання платіжній системі доказів, що держателю платіжного засобу послуга була надана в повному обсязі і оскарження з боку клієнта є неправомірним.
Оскільки Банк не мав можливості довести платіжній системі, що операція була успішна (через відсутність повного пакету документів, необхідних для оскарження), такі витрати покладаються на юридичну особу, на користь якої були перераховані грошові кошти з якою Банк мав відповідні договірні відносини (тобто, на відповідача).
У зв'язку з встановленою заборгованістю позивач звернувся до відповідача з претензією щодо порушення умов Договору та сплату заборгованості №3288/012-23лк від 16.10.2023.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Як встановлено судом, всі правовідносини між позивачем та відповідачем щодо приймання від платників телекомунікаційних послуг платежів та подальшого перерахування таких коштів на рахунок ПАТ «ВФ Україна» відбувалися виключно на виконання умов укладеного між сторонами Договору.
Доказів того, що спірна сума грошових коштів за операціями, які опротестовувались Банком, списувалась з рахунків Банку не у зв'язку з виконанням умов укладеного між сторонами Договору, матеріали справи не містять.
Отже, наявність чинного Договору у спірний період, на виконання якого відбувалося перерахування грошових коштів, виключає можливість застосування до даних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
У постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18, наголосила, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження даних фактів, а саме електронних повідомлень від банків-емітентів про опротестування операції (до завершення процедури опротестування) із зазначенням підстав такого опротестування.
Також відсутні докази на підтвердження факту звернення позивача з листами до відповідача про надання будь-яких підтверджуючих документів успішності проведених операцій, як і відмови відповідача від надання запитуваних документів.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 21.10.2022 по 01.03.2023 Банк неодноразово звертався до відповідача з приводу повернення коштів по діспутним (спірним) операціям або надання підтверджуючих документів по успішним операціям для подальшого опротестування списання перед платіжними системами.
За даними Банку, 03.11.2022 та 07.11.2022 від відповідача надійшли кошти у розмірі 51 340,00 грн. та 1 999,00 грн. відповідно для погашення заборгованості по діспутним (спірним) операціям МПС Віза.
Для спростування тверджень позивача про факт звернення з проханням надати підтверджуючі документи успішності проведених операцій для подальшого опротестування списання перед платіжними системами, ПАТ «ВФ Україна» до місцевого суду було надано копії таких звернень на які посилається у своєму позові позивач, зокрема на лист вих. №40003/042-01 від 21.10.2022 та лист вих. №4178/042-01від 04.11.2022. При цьому останні не містять жодної згадки про Chargeback, та прохання надати підтверджуючі документи успішності проведених операцій для подальшого опротестування списання перед платіжними системами. Даними листами лише доповнено заявки MZK-22-56739 та MZK-22-56983 та надано перелік операцій для повернення.
Таким чином, твердження позивача про часткове перерахування відповідачем суми безпідставно отриманих коштів не знаходить свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Суд відзначає, що сторонами у договорі було чітко погоджено механізм узгодження щомісячного обсягу наданих послуг та звірки взаємних розрахунків (п.п. 4.9, 4.13-4.14 договору)
Колегія суддів відзначає що матеріали справи не містять актів звірки взаємних розрахунків, підписаних чи не підписаних сторонами за спірний період, з яких суд мав би можливість встановити наявність спірної суми списаних на користь відповідача грошових коштів, які опротестовувалися б позивачем.
З вимоги позивача №430/021-23лк від 30.03.2023 та повторної вимоги №1348/021-23лк від 20.04.2023 вбачається, що у зв'язку з достроковим розірвання Договору позивач просив відповідача на виконання умов п. 4.9 Договору надіслати два примірники акту звірки взаємних розрахунків прийнятих платежів та акту наданих послуг за лютий місяць 2023 року та за період з 01.03.2023 по 07.03.2023. При цьому у справі відсутні докази підписання зазначених актів сторонами.
При цьому у поданих суду вимогах №430/021-23лк від 30.03.2023 та №1348/021-23лк від 20.04.2023 йдеться про надання актів звірки лише за лютий та частину березня 2023 року. В той же час, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту звернення до відповідача із відповідними запитами щодо непідписання актів звірки за весь спірний період (з 14.10.2022 по 08.03.2023).
Вказане свідчить про погодження сторонами всіх фінансових розрахунків та обсягів наданих послуг у такий період, а також відсутність будь-яких претензій у позивача щодо утворення заборгованості по оскарженим операціям.
З наявних в матеріалах справи доказів не вбачається існування між сторонами спору щодо правової природи грошових коштів на заявлену до стягнення у даній справі суму в період дії Договору, а також необхідності узгодження питань правомірності перерахування таких коштів.
Відповідно до п. 4.10 Договору оператор зобов'язався сплачувати Банку винагороду за послуги, а саме приймання та переказу платежів.
Пунктом 4.11 Договору сторони узгодили, що розмір винагороди сплачується Банку за пункти приймання платежів, що попередньо погоджені оператором. Винагорода сплачується за послуги з приймання виключно тих платежів, що були прийняті та перераховані оператору.
Матеріали справи не містять доказів існування спору між сторонами щодо розміру винагороди, яка сплачувалася на виконання умов Договору відповідачем на користь Банку, який мав би місце у випадку неузгодженості платіжних операцій, що покладені в основу даного позову.
Тобто, за наявними в матеріалах справи доказами суд позбавлений можливості дослідити вчинення позивачем будь-яких дій щодо вжиття заходів врегулювання питань по спірним платіжним операціям, а також наявності підстав для покладення на відповідача зобов'язання відшкодувати позивачеві сум опротестованих операцій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову ПрАТ «Айбокс Банк» до ПрАТ "ВФ Україна" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 6 365 910, 00 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1460/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1460/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1460/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран