вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" вересня 2025 р. Справа№ 910/15180/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Сабадин А.В.;
від відповідача : Середюк Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 (Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 (Повний текст рішення складено 25.06.2025)
у справі №910/15180/24 (суддя - Марченко О.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Плєндукова Ігоря Сергійовича
до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
про визнання недійсним одностороннього правочину,
Фізична особа - підприємець Плєндуков Ігор Сергійович (Підприємець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (Підприємство) про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого письмовим повідомленням від 21.11.2024 №053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами договору від 01.02.2024 №ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі №910/15180/24 позов задоволено повністю, визнано недійсним односторонній правочин Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", оформлений письмовим повідомленням від 21.11.2024 №053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами договору від 01.02.2024 №ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Не погоджуючись з указаним рішення, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує про те, що внаслідок порушення Підприємцем умов Договору щодо оплати, наявністю заборгованості за Договором у сумі 618 637,50 грн, та відповідно до пункту 7.8. Договору відповідачем було надіслано лист від 21.11.2024 №053/05-4923, яким повідомлено про дострокове розірвання Договору з 22.11.2024, а тому відповідачем було розірвано Договір, що підтверджується підписами та печатками сторін, зокрема, і умови щодо розміру та порядку оплати за надані послуги, умови щодо розірвання договору в односторонньому порядку. Також за твердженням апелянта стаття 188 ГК України до спірних правовідносин не застосовується. Апелянт стверджує, що за правовою природою Договір є договором надання послуг, а не договором оренди комунального майна, оскільки передбачає вчинення Підприємством як виконавцем певних дій за плату (надання права на експлуатацію, утримання та облаштування). На думку заявника, позивачем не було надано до місцевого господарського суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, односторонній правочин від 21.11.2024 №053/05-4923 відповідає чинному законодавству України, тому підстави для визнання недійсним останнього відсутні.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі №910/15180/24 стягнуто з відповідача на користь позивача 35 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує про те, що він заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог.
Позивачем було подано письмові відзиви на апеляційні скарги у яких він просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення - без змін з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24, розгляд призначено на 30.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24. Об'єднано апеляційні скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24 в одне апеляційне провадження, розгляд призначено на 20.08.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.025 відкладено розгляд справи до 24.09.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради (КМР) від 26.06.2007 №930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" Підприємство визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.
Відповідач здійснює господарську діяльність з паркування транспортних засобів відповідно до чинного законодавства України, зокрема, Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням КМР від 25.12.2008 №1051/1051, та Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342.
Рішенням КМР від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (таблиця №1 додатку 5) затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Підприємством.
Відповідно до таблиці №1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 №242/5629 за Підприємством закріплено спеціально обладнаний майданчик для паркування за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
15.12.2017 Підприємством (сторона-1) і Кооперативом (сторона-2) було укладено договір №ДНП-2017-12/100 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування, за яким сторона-1 надала за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 337 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 38 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Підприємство листом від 14.01.2021 №053/05-114 повідомило Кооператив, що у зв'язку з прийняттям рішення КМР від 24.12.2020 №22/22 про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (із змінами та доповненнями), яким виключено паркувальний майданчик за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), договір за вказаною адресою вважається таким, що припинений з 01.01.2021.
Слід зазначити, що у 2020 році Кооператив звернувся до Окружного адміністративного чуду міста Києва з позовом до КМР, третя особа - Підприємство, про визнання протиправним та скасування (шляхом виключення) закріплення за Підприємством в таблиці №1 до додатку 5 до рішення КМР від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення КМР від 02.07.2015 №667/1531) таких паркувальних майданчиків в Дніпровському районі: пункт №11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт №14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт №24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 зі справи №640/5887/20 у задоволенні позовних вимог Кооперативу відмовлено.
Окружним адміністративним судом міста Києва було встановлено таке:
- рішенням КМР від 02.07.2015 №667/1531 "Про внесення змін до таблиці № 1 додатку 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" відповідно до таблиці №1 до додатка 5 внесено такі паркувальні майданчики в Дніпровському районі: пункт №11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт №14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт №24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2, які після їх закріплення за Підприємством останнім передано на підставі договорів від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/100, ДНП-2017-12/101 і ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування Кооперативу;
- земельні ділянки, на яких розташовано паркувальні майданчики за вказаними адресами, належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, що не заперечується Кооперативом, тому додатково судом не досліджується; станом на час прийняття оскаржуваного рішення, як і станом на час розгляду справи, КМР не приймалося рішення про передачу Кооперативу зазначених земельних ділянок на будь-яких підставах; як пояснив Кооператив, ним подано заяви до КМР щодо передачі вказаних земельних ділянок йому у користування, проте рішення з цього приводу не прийнято; відповідно, у суду відсутні підстави для висновку про те, що вказані земельні ділянки не могли бути закріплені за Підприємством для надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування;
- згідно з матеріалами справи №640/5887/20 паркувальні майданчики в Дніпровському районі: пункт №11 - вул. Вершигори, 2 (навпроти); пункт №14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт №24 - вул. Микільсько-Слобідська, 6/2, закріплені за Підприємством, з комунальної власності не вибували, а експлуатуються уповноваженою особою (оператором) - комунальним підприємством виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів відповідно до чинного порядку, і правомірно надає права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на вказаних земельних ділянках на підставі відповідних договорів, яким саме і є Підприємство;
- закріплення за Підприємством земельних ділянок здійснюється в межах реалізації КМР повноважень використання землями комунальної власності і не є передачею земельних ділянок комунальної власності Підприємству, що потребувало б належного оформлення землевідведення згідно з положеннями Земельного кодексу України; за таких обставин твердження Кооперативу про протиправність оскаржуваного рішення на тій підставі, що земельні ділянки не сформовані у встановленому порядку, не можуть бути визнані обґрунтованими;
- щодо фактів сплати Кооперативом земельного податку та фактичної експлуатації земельних ділянок протягом тривалого часу до їх закріплення за Підприємством суд зазначає, що вказані обставини не впливають на право КМР здійснювати користування земельними ділянками комунальної власності, в тому числі, для експлуатації їх як паркувальні майданчики; також закріплення за Підприємством паркувальних майданчиків не заважає КМР вирішити питання про передачу земельних ділянок, на яких вони розташовані, у власність чи користування іншим особам, в порядку, з підстав та у спосіб, передбачені чинним законодавством.
Разом з тим, Кооператив після припинення з 01.01.2021 дії договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/100, продовжив користування майданчиком для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ, без жодних на те підстав.
31.08.2021 рішенням КМР №2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" таблицю №1 до додатка 5 до рішення КМР від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22) викладено в новій редакції, згідно з якою включено до переліку паркувальних майданчиків, закріплених за Підприємством майданчик для паркування транспортних засобів: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
01.02.2024 Підприємцем (сторона-2) і Підприємством (сторона-1) було укладено Договір, за умовами якого:
- сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ (далі - паркувальний майданчик), що включає 405 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 45 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (пункт 1.1 Договору);
- майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію (пункт 3.1 Договору);
- акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 01.02.2024 по 01.04.2024; у випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію Договір вважається розірваним 02.04.2024 (пункт 3.2 Договору);
- щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці; підписання акта приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1; у випадку не підписання стороною-2 акта приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці, вважається підписаним стороною-2 без зауважень (пункт 3.4 Договору);
- вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях становить 6,50 грн, в т.ч. ПДВ у сумі 1,08 грн (пункт 4.1 Договору);
- загальна ціна Договору становить 2 885 220 грн, в т.ч. ПДВ у сумі 480 870 грн (пункт 4.2 Договору);
- оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці; якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця (пункт 4.3 Договору);
- сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та надсилає на адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату (пункт 4.4 Договору);
- відсутність рахунка на дату оплати, визначену пунктом 4.3 Договору, не звільняє сторону-2 від зобов'язань щодо оплати (пункт 4.5 Договору);
- плата сторони-2 стороні-1, визначена у пункті 4.1 Договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за майданчик для паркування; в цьому випадку сторони зобов'язуються внести зміни в Договір, виходячи із змінених розмірів податків і зборів; новий розмір плати встановлюється з дати набрання чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого змінено розмір плати, а раніше проведені стороною-2 розрахунки підлягають корегуванню (пункт 4.6 Договору);
- оплата сторони-2 стороні-1 відповідно до умов Договору проводиться за період з дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування (пункт 4.7 Договору);
- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами (пункт 7.1 Договору);
- строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (пункт 7.2 Договору);
- сторона-1 має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку у таких випадках:
виявлення порушень умов Договору вперше - не раніше ніж на 20-й день від дати надіслання акта (згідно з пунктом 3.5 Договору) якщо сторона-2 не повідомила сторону-1 про його усунення у визначеному Договором порядку;
повторного виявлення порушень умов Договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною-2;
втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права;
невиконання стороною-1 зобов'язання, передбаченого підпунктом 2.2.10 пункту 2.2 Договору, при цьому сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення про розірвання Договору; в такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні;
якщо сторона-2 має заборгованість за оплату вартості експлуатації майданчика відповідно до пункту 4.3 Договору три місяці і більше (пункт 7.6 Договору);
- у випадку дострокового розірвання Договору в порядку підпунктів 7.6.2 - 7.6.5 пункту 7.6 Договору сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення про розірвання Договору; в такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні (пункт 7.8 Договору);
- після припинення дії або розірвання Договору (окрім випадку втрати стороною-1 права експлуатації майданчика для паркування) сторона-2 зобов'язана протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів звільнити майданчик для паркування (пункт 7.12 Договору).
23.02.2024 після укладення Договору з відповідачем позивач прибув за місцезнаходженням майданчика для паркування транспортних засобів та виявив, що там здійснюється діяльність невідомими особами. На паркувальний майданчик прибув голова Кооперативу Булгаченко Ігор Миколайович та повідомив, що Кооператив там здійснює діяльність. Після цього на майданчик прибув натовп агресивно налаштованих людей, які разом з головою Кооперативу поставили вимогу позивачеві покинути майданчик.
01.04.2024 сторонами було підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, за яким Підприємство передало, а Підприємець прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 450 машиномісць за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), Дніпровський район, м. Київ.
Після підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування позивач в травні 2024 року знову прибув на паркувальний майданчик, куди також прибув голова Кооперативу Булгаченко І.М., якому було надано для огляду Договір, схему ОДР та акт приймання-передачі паркувального майданчика, на що останній повідомив, що можливо звільнить паркувальний майданчик, проте паркувальний майданчик так і не звільнив.
В подальшому 31.07.2024 позивач знову прибув на паркувальний майданчик, куди також прибув голова Кооперативу Булгаченко І.М. та інші представники Кооперативу, які самовільно займають вказаний паркувальний майданчик, та не дозволили позивачеві здійснювати діяльність на паркувальному майданчику, що фактично є перешкоджанням позивачеві користуватися цим майданчиком.
Майданчик для паркування розміщений на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0006.
Оскільки за вказаною адресою та на зазначених земельних ділянках організовано паркувальний майданчик Кооперативу, позивач листом від 07.08.2024 вих. №07/1 звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) з проханням надати таку інформацію:
" 1. Чи є чинними договори оренди земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006?
2. Чи правомірно здійснює господарську діяльність (паркування транспортних засобів) ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ "ГАРАЖНИЙ КООПЕРАТИВ АВТОЛЮБИТЕЛІВ "ДНІПРОВСЬКИЙ" ( код ЄДРПОУ 22870782) на земельних ділянках з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006?
3. Хто є власником та користувачем земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022, 8000000000:66:010:0006 ?".
Листом від 26.08.2024 №057-11564 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) повідомив Підприємцю таке:
- відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0024, площею 0,5776 га, має цільове призначення - для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (код 02.09); земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2021; право комунальної власності зареєстровано 26.06.2024;
- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0022, площею 0,3340 га, має цільове призначення - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код 03.10);
- земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2021; право комунальної власності зареєстровано 26.06.2024;
- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:010:0006, площею 1,6882 га, має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код 12.04); земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" 22.10.2019; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня;
- рішень про передачу земельних ділянок у власність чи користування Кооперативу КМР (Київська міська державна адміністрація) не приймала;
- згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Кооперативом земельні ділянки не зареєстровані.
Листом від 14.08.2024 №053/05-3237 Підприємство повідомило Підприємця про те, що станом на 13.08.2024 у останнього наявна заборгованість, зокрема, за Договором у сумі 321165 грн (не сплачено в повному об'ємі жодного з останніх 4 (чотирьох) рахунків), що є порушенням підпункту 2.2.6 пункту 2.2 і пункту 4.3 Договору; відповідач просив виконати взяті на себе зобов'язання стосовно розрахунків за Договором та погасити заборгованість.
Листом від 20.08.2024 вих. №1/2 позивач повідомив відповідача про те, що:
- 01.02.2024 Підприємецм і Підприємством укладено Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ, що включає 405 машиномісць;
- фактично земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:66:010:0024, 8000000000:66:010:0022,8000000000:66:010:0006;
- в свою чергу за вказаною адресою та на згаданих земельних ділянках організовано паркувальний майданчик Кооперативу, який не дає здійснювати господарську діяльність позивачу;
- зазначені факти були зафіксовані СВ Дніпровського управління поліції ГУ НП в м. Києві та приєднанні до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.10.2021 за №42021102040000117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України відповідно до заяви Підприємства де одним із паркувальних майданчиків була вказана адреса: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ, як самовільно зайнята земельна ділянка;
- враховуючи вказане позивач просив відповідача зупинити нарахування плати Підприємця за Договором до моменту звільнення сторонніми особами паркувального майданчика за адресою: вул. Вершигори Петра, 2 (навпроти), м. Київ.
Відповідач листом від 09.09.2024 №053/05-3581 повідомив позивачу таке:
- призупинення оплати вартості експлуатації майданчика не передбачено умовами Договору;
- пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня передачі Підприємством в експлуатацію Підприємцю майданчика для паркування та здійснюється позивачем щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці;
- якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця;
- відповідно до підпункту 2.2.6 пункту 2.2 Договору Підприємець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з Підприємством згідно з умовами Договору;
- станом на 09.06.2024 позивач має заборгованість перед відповідачем з розрахунків за Договором у сумі 402 772,50 грн, а саме: не сплачено в повному обсязі рахунки за квітень-серпень 2024 року, що є грубим порушенням умов підпункту 2.2.6 пункту 2.2 та пункту 4.3 Договору;
- Підприємство просить виконати взяті на себе зобов'язання стосовно розрахунків за Договором та в найкоротший термін погасити заборгованість;
- у разі, якщо Підприємець у подальшому буде ігнорувати вимоги умов Договору щодо здійснення своєчасної оплати в повному обсязі, відповідач буде вимушений розірвати Договір та звернутись до суду за стягненням заборгованості, усіх судових витрат з подальшим накладенням арешту на кошти та майно, а також застосувати інші заходи реагування відповідно до умов Договору.
Листом від 21.11.2024 №053/05-4923 Підприємство повідомило позивача про те, що:
- згідно з пунктом 4.3 Договору Підприємець зобов'язаний здійснювати оплату вартості експлуатації майданчика з дня підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок; плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці; якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця;
- станом на 20.11.2024 позивач має заборгованість перед відповідачем з розрахунків за Договором у сумі 563 355 грн;
- відповідно до підпункту 7.6.5 пункту 7.6 Договору Підприємство має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку якщо Підприємець має заборгованість за оплату вартості експлуатації майданчика для паркування згідно з пунктом 4.3 Договору три місяці і більше;
- враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач не виконує вимог Договору стосовно здійснення своєчасної оплати в повному обсязі, та керуючись пунктом 7.8 Договору відповідач повідомляє про дострокове розірвання Договору з 22.11.2024.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Частинами першою - п?ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частинами першою і третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред?явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб?єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою і шостою статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Підприємство зазначає, що укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, оскільки передбачає вчинення Підприємством як виконавцем певних дій за плату (надання права на експлуатацію, утримання та облаштування) відповідно необхідно застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини надання послуг. До аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 04.06.2018 зі справи №910/20720/16 і від 03.02.2020 зі справи №910/6312/19.
Разом з тим, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 зі справи №910/1248/23, вирішуючи питання правової природи договору про надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для ведення діяльності з паркування транспортних засобів, вказала на те, що право на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів є проявом здійснення правомочності користування паркувальним майданчиком певним чином. Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму комунального майна (паркувального майданчика), оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Згідно з частинами першою і другою статті 773 ЦК України наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.
У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Згідно зі статтею 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлено статтею 611 ЦК України, відповідно до частини першої якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положення частини сьомої статті 193 ГК України і статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статі 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України, якій відповідає частина перша статті 188 ГК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20.07.2022 зі справи №910/21039/20 вказав на те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з умовами пункту 7.6 Договору відповідач має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку у таких випадках:
- виявлення порушень умов Договору вперше - не раніше ніж на 20-й день від дати надіслання акта (відповідно до пункту 3.5 Договору) якщо сторона-2 не повідомила сторону-1 про його усунення у визначеному Договором порядку;
- повторного виявлення порушень умов Договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною-2;
- втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права;
- невиконання стороною-1 зобов'язання, передбаченого підпунктом 2.2.10 пункту 2.2 Договору, при цьому сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення про розірвання Договору; в такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні;
якщо сторона-2 має заборгованість за оплату вартості експлуатації майданчика відповідно до пункту 4.3 Договору три місяці і більше.
Так, Підприємством було надіслано Підприємцю повідомленням від 21.11.2024 №053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами Договору з огляду на наявність у позивача заборгованості за Договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частини перша і четверта статті 286 ГК України).
Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Правова норма, яка міститься в частині шостій статті 762 ЦК України, визначає як підставу звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане в найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі та розпоряджатись ними, тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені в даній статті, можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Наведена частина статті 762 ЦК України не має вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
Підставою для застосування вказаної норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів Кооператив після розірвання у 2021 році з Підприємством договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/100 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування за адресою: вул. Вершигори, 2 (навпроти), Дніпровський район, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, відмовляється в добровільному порядку звільняти наведений паркувальний майданчик, а з 01.04.2024 (день підписання Підприємцем і Підприємцем акта приймання-передачі паркувального майданчика за Договором), перешкоджає позивачу у доступі до паркувального майданчика, а відтак і у користування майданчиком.
Отже, оскільки позивач позбавлений можливості використовувати переданий в оренду (найм) майданчик для паркування транспортних засобів через самовільне зайняття його Кооперативом, то наявні обставини, що не залежать від Підприємця та, в силу приписів частини шостої статті ЦК України, звільняють його від сплати орендної плати за період, за який об'єкт оренди ним не використовується.
Отже, огляду на те, що позивач звільнений від сплати орендної плати за Договором з моменту підписання 01.04.2024 акта приймання-передачі паркувального майданчика у зв?язку з самовільним зайняттям його Кооперативом, та майданчик для паркування не міг бути використаний Підприємцем через обставини, за які він не відповідає, то у відповідача відсутні підстави для дострокового розірвання Договору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого письмовим повідомленням від 21.11.2024 №053/05-4923 про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 22.11.2024 укладеного сторонами договору від 01.02.2024 №ДНП-2024-02/02 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення колегія суддів відзначає наступне.
Позивач подав до місцевого господарського суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути з відповідача 75 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною третьою статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частинами першою і третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої і частини п'ятої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
05.12.2024 Підприємцем (клієнт) і Адвокатським об'єднанням "Вишневий і Партнери" (далі - Об'єднання) було укладено договір№40/Г про надання професійної правничої допомоги, за умовами якого: клієнт доручає, а Об'єднання бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу клієнту щодо визнання недійсним одностороннього правочину Підприємства (пункт 1.1); Об'єднання бере на себе зобов'язання представляти права і законні інтереси клієнта, зокрема, у Господарському суді міста Києва (пункт 1.2);
Додатком №1 до зазначеного договору Об'єднання і Підприємець погодили, що вартість послуг Об'єднання з надання професійної правничої допомоги клієнту ( грошова винагорода/гонорар) є фіксованою та складає: написання позовної заяви - 15 000 грн; написання відповіді на відзив - 10 500 грн, в разі отримання відзиву на позовну заяву; заява з процесуальних питань (одна заява) - 7 500 грн; адвокатський запит - 4 500 грн (один запит); участь в судовому засіданні - 5 000 грн за одне судове засідання.
Надання Об'єднанням послуг та прийняття їх Підприємцем підтверджується підписаними сторонами актами про надання професійної правничої допомоги від 09.12.2024 на суму 15 000 грн (написання позовної заяви), від 06.01.2025 на суму 5 500 грн (написання адвокатських запитів), від 06.01.2025 на суму 10 500 грн (написання відповіді на відзив), від 19.01.2025 на суму 7 500 грн (написання клопотання про витребування доказів), від 24.02.2025 на суму 5 000 грн (участь у судовому засіданні 24.02.2025), від 12.03.2025 на суму 4 500 грн (написання клопотання про приєднання доказів), від 24.03.2025 на суму 4 500 грн (написання клопотання про приєднання доказів), від 07.04.2025 на суму 5 000 грн (участь у судовому засіданні 07.04.2025), від 24.04.2025 на суму 7 500 грн (написання письмових пояснень), від 28.04.2025 на суму 5 000 грн (участь у судовому засіданні 28.04.2025), від 09.06.2025 на суму 5 000 грн (участь у судовому засіданні 09.06.2025).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом з тим, згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої і дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята і шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 зі справи №915/237/18, від 24.10.2019 зі справи №905/1795/18 і від 17.09.2020 зі справи №904/3583/19.
До того ж у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 зі справи №905/1795/18 і від 08.04.2020 зі справи №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - КП «Київтранспарксервіс», в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24 відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для їх скасування, відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишити без задоволення.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 у справі № 910/15180/24 залишити без змін.
5. Витрати по сплаті судового збору покласти на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс».
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов