Провадження № 11-сс/821/449/25 Справа № 694/2275/25 Категорія: ст.170 КПК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючої ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Калинопільського відділу Зввенигородської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 серпня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання про арешт майна, поданого в рамках кримінального провадження №12025250360000886 від 27 липня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-
Старший слідчий СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 звернулася до слідчого судді Звенигородського районного суду Черкаської області із клопотанням, погодженим прокурором у кримінальному провадлженні - начальником Калинопільського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025250360000886, внесеному до ЄРДР 27 липня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 серпня 2025 року у задоволенні клопотання - відмовлено.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивувала тим, що прокурором не доведена наявність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів, з огляду на те, що не доведено наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.
Керуючись положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в частині накладення арешту на зішкріб речовини бурого кольору, ганчірку, шорти, майку та ніж, що були поміщені до паперових коробок.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною, необгрунтованою, такою, що підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про задоволення клопотання слідчого.
В обгрунтування поданої апеляційної скарги прокурор ОСОБА_6 зазначає про те, що слідчим суддею при розгляді клопотання не було взято до уваги обставини, встановлені органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025250360000886 від 27 липня 2025 року, які підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого прийняте рішення про відмову у накладенні арешту на майно, яке підпадає під критерії, визначені ст.98 КПК України та відносно якого є достатні правові підстави для накладення арешту, а саме: на зішкріб речовини бурого кольору, ганчірку, шорти, майку та ніж, що поміщені до паперової коробки та просить визначити місцем їх зберігання - кімнату зберігання речових доказів Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаської області, за адресою: вулиця Благовісна, 50, м. Звенигородка Черкаської області, з метою збереження речового доказу.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів провадження, слідчим відділом СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12025250360000886 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України - вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
В ході проведення досудового розслідування з урахуванням вимог ч. 3 ст. 233 КПК України у зв'язку з невідкладним випадком, з метою врятування майна (речових доказів), до постановлення ухвали слідчого судді, старшим слідчим-криміналістом ВРЗСПЖЗО СУ ГУНП Черкаській області ОСОБА_8 із застосуванням відеозйомки відеокамерою «Panasonic FULL HD», за згодою користувача ОСОБА_9 29 липня 2025 року в період часу з 18:50 год. до 19:24 год. проведено огляд місця події за правилами обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у фактичному володінні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на праві власності належить ОСОБА_10 , в ході якого було виявлено та вилучено: 1) у будинку, із стіни в коридорі - зішкріб речовини бурого кольору, який упаковано до паперового конверту; 2) у будинку в кімнаті - ганчірку, яку поміщена до картонної коробки, 3) у будинку в кімнаті - шорти та майку, що належали ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 4) у гаражі на підлозі - ніж, який належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказане майно постановою старшого слідчого СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 від 30.07.2025 визнано речовим доказом у даному кримінальному провадження та передано до кімнати зберігання речових доказів Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області.
В межах зазначеного кримінального провадження слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт на вилучені : зішкрібок речовини бурого кольору, ганчірку, шорти, майку, ніж з метою збереження речових доказів.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий суддя виходив із того, що стороною обвинувачення у клопотанні не доведено необхідність накладення арешту з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, з огляду на те, що не доведено наявність ризиків, передбачених абз.2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.
Колегія суддів погоджується із такими висновками слідчого судді.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні кримінальних правопорушень, зокрема арешт майна.
За змістом п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна - є заходом забезпечення кримінального провадження.
Арештом майна згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
Згідно вимог ч.11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З аналізу процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор, подаючи клопотання про арешт майна, повинні довести завдання арешту майна, а саме те, що незастосування арешту на майно може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Доведеною повинна бути і мета щодо такого майна, передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно із положеннями ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадження (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
В ухвалі слідчий суддя вірно вказав на неналежне обґрунтування та не надання доказів на підтвердження існування обставин, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України, що, в свою чергу, виключає як будь - яке обмеження права власності, так і настання наслідків, передбачених абз. 2 ч. 1 та ч. 11 КПК України, запобігання яким і є завданням застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна задля досягнення його мети.
Слідчий у поданому до суду клопотанні не наводить, та його матеріали не містять доказів, визначених п. 1, 3 ч. 2 ст. 171 КПК України.
Також стороною обвинувачення не було доведено і ризику того, що незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати, знищення, перетворення, відчуження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Таким чином, клопотання про арешт майна не містить жодних доказів, які підтверджували б необхідність накладення арешту на вказане майно, як того вимагає ст. 171 КПК України, і таких доказів не було долучено до матеріалів апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає вірними висновки слідчого судді про відсутність підстав для накладення арешту на майно.
Крім того, ні клопотання сторони обвинувачення , ні апеляційна скарга не містить належного обґрунтування необхідності накладення арешту на зазначене майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні та не доведено ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 цього Кодексу, крім посилання слідчого та прокурора на загальні норми кримінального процесуального законодавства, які регламентують застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що на момент розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо майна обмежувальних заходів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків слідчого судді і не дають підстав вважати, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, слідчим суддею були порушені вимоги закону, які б давали підстави для скасування судового рішення.
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності ухвали слідчого судді в апеляційній скарзі не наведено та не надано під час апеляційного розгляду справи.
Згідно п.1 ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про накладення арешту та належним чином мотивував своє судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а ухвалу слідчого судді слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Калинопільського відділу Зввенигородської окружної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 серпня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання про арешт майна, поданого в рамках кримінального провадження №12025250360000886 від 27 липня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4