Справа № 161/20739/25
Провадження № 1-кс/161/5997/25
м. Луцьк 13 жовтня 2025 року
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , власника майна ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 про арешт майна, в рамках кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030580002545 від 07.10.2025, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,
Слідчий СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_4 за погодженням із прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з клопотанням про арешт майна, яке було вилучене 06.10.2025, в ході проведення огляду місця події (клопотання надіслано згідно відтиску на конверті 07.10.2025).
У поданому клопотанні слідчий вважає, що вилучене майно зберегло на собі сліди та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому необхідно вжити заходів до його збереження шляхом накладення на нього арешту.
В судовому засіданні прокурор та слідчий, клопотання підтримали повністю навівши доводи, аналогічні тим, що вказані у клопотанні.
Власник майна в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання, пояснивши те, що їй не було відомо про той факт, що автомобіль використовувався в протиправній діяльності ОСОБА_6 , останню вона взагалі не знає.
Заслухавши думки учасників, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Частиною 1 ст.170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030580002545 від 07.10.2025, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
06.10.2025, в ході проведення огляду місця події за адресою: с.Прилуцьке, вул.Жовтнева, 69, виявлено та вилучено транспортний засіб марки «Nissan», моделі «Micra» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , vin-код НОМЕР_2 , фіолетового кольору.
Разом з тим, слідчий суддя встановив, що наданими до клопотання доказами підтверджується наявність підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених ст.131 КПК України.
Відсутні підстави вважати, що майно вилучено з порушенням процесуальних норм.
Таким чином, слідчим доведено наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, яке було вилучене в ході проведення огляду місця події, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Слідчим у клопотанні доведено, що існують достатні підстави вважати, що майно дійсно відповідає критеріям, зазначеним у ст.ст. 98, 167 КПК України, обмеження права власності на це майно є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Відповідно до ч.5 ст.100 КПК України, речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.
Слідчий суддя вважає, що передача речових доказів, а саме, транспортного засобу, на відповідальне зберігання власнику не суперечить приписам ч.5 ст.100 КПК України, оскільки утримання вказаного речового доказу не є співмірним з завданнями кримінального провадження та призводить до порушення розумного балансу між приватно-правовим та публічно-правовим інтересом, а тому приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна необхідно задовольнити, однак частково, заборонивши розпоряджатися майном, на яке накладено арешт.
У ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).
Слідчим суддею встановлено, що автомобіль належить ОСОБА_5 , остання використовує його для побутових потреб, а тому, з метою забезпечення констутуційних та конвенційних прав особи, на думку слідчого судді, недоцільно забороняти розпорядження та користування вказаним майном.
Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, на яких і покладено обов'язок визначення місця зберігання тимчасово вилученого майна.
Крім того, слідчий суддя роз'яснює, що відповідно до ст.174 КПК України за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, якщо вони доведуть, що потреба у застосуванні такого заходу відпала, арешт майна може бути скасовано повністю або частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 130, 132, 167, 170, 174, 175, 372 КПК України,
Клопотання слідчого задовольнити частково.
Накласти арешт на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події від 06.10.2025, а саме на: транспортний засіб марки «Nissan», моделі «Micra» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , vin-код НОМЕР_2 , фіолетового кольору.
Заборонити відчуження майна, на яке накладено арешт.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя