30.09.2025 Єдиний унікальний номер 205/9378/24
Справа № 205/9378/24
Провадження № 2/205/802/25
30 вересня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання рішення неправомірним та визнання права на безоплатну приватизацію житла,
У липні 2024 року представник позивача - адвокат Постольник О.С. звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач ОСОБА_1 після народження і до 26.02.2007 року була зареєстрована за адресою проживання своєї матері, а саме: АДРЕСА_1 . 10.06.1999 року позивач отримала паспорт громадянки України і туди було проставлено відмітку про реєстрацію за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила доньку ОСОБА_2 . Згідно довідки від 26.09.2023 року за № 10/5-1516 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 була зареєстрована з 03.04.2008 по 23.01.2012 року, ОСОБА_2 не була зареєстрована. Згідно довідки від 26.09.2023 року за № 10/5-1515 за адресою: АДРЕСА_3 : ОСОБА_1 зареєстрована з 30.01.2012 року по теперішній час, ОСОБА_2 - з 03.02.2017 року по теперішній час. Позивач ОСОБА_1 на теперішній час проживає у квартирі АДРЕСА_4 , як наймач житлового неприватизованого приміщення. Дане жиле приміщення, загальною площею 37,0 кв.м., було видане позивачу на підставі ордеру на житлове приміщення № 135, серії Н-11 від 27.12.2011 року.
На даний час позивач вирішила скористатися своїм правом на безоплатну приватизацію майна та звернулася із відповідною заявою до органу приватизації, однак їй було відмовлено через ненадання у повному обсязі необхідних документів, а саме: відомостей про реєстрацію та документів, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду ОСОБА_1 з 01.01.1993 року (дата нормативного закріплення підтвердження невикористання житлових чеків довідкою) по 10.06.1999 року (дата отримання позивачем паспорта громадянки України). Позивач звернулася до АТ «Ощадбанк» для отримання необхідної інформації, однак згідно листа № 103.40/310-05/71798/2024 від 20.06.2024 року їй було повідомлено, що банк не може надати запитувану інформацію, оскільки не володіє списками громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів за цими адресами та вказано, що відповідно довідка повинна видаватися органом приватизації. Однак, в органі приватизації також не змогли підтвердити місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 . Ухвалою Ленінського районного суду від 08.07.2024 року позивачу було відмовлено у відкритті окремого провадження про встановлення факту невикористання нею житлових чеків на приватизацію державного житлового фонду з тієї підстави, що її право може бути захищене у позовному провадженні. Зазначає, що позивач ніколи не володіла вказаним будинком, як і її матір, будинкової книги чи їх копії не збереглися, домоволодіння, що знаходиться за вказаною адресою, не використовується за призначенням тривалий час та втратило ознаки житла. Таким чином, позивач позбавлена можливості отримати документи/інформацію стосовно використання/невикористання нею житлових чеків з січня 1993 року по 10.06.1999 року в інший спосіб, будь-яким нерухомим майном вона не володіла та не володіє. Інші обставини, які б перешкоджали їй використати право на безоплатну приватизацію житла, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 - відсутні.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить визнати неправомірним рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради оформлене листом від 21.05.2024 року за № 3/16-2695 про відмову ОСОБА_1 у приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та визнати за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію житла - квартири за адресою: АДРЕСА_3 , без наявності відомостей про її реєстрацію та документів, що підтверджують невикористання нею житлових чеків для приватизації державного житлового фонду з 01.01.1993 року по 10.06.1999 року.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2024 року вказану цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2024 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
20.01.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що право позивача на безоплатну приватизацію ніким не оспорюється. Листом № 3/16-2695 від 21.05.2024 року позивача було повідомлено про підстави відмови у наданні адміністративної послуги. Окрім того, зазначений лист про розгляд заяви позивача не є рішенням органу приватизації. Також просить суд поновити строк на подачу відзиву на позов, оскільки представник відповідача ознайомився із матеріалами справи тільки 13.01.2025 року.
Розпорядженням керівника апарату Новокодацького районного суду міста Дніпра № 82 від 17.06.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл зазначеної цивільної справи у зв'язку із достроковим припиненням відрядження судді Бізяєвої Н.О. до Новокодацького районного суду міста Дніпра згідно рішення ВРП № 1101/0/15-25 від 22.05.2025 року та відрахування судді зі штату суду наказом в.о. голови суду від 08.06.2025 року.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20.06.2025 року вказану позовну заяву було прийнято до провадження та продовжено розгляд справи порядку загального позовного провадження, призначивши судове засідання.
Представник позивача - адвокат Постольник О.С. письмово просила судове засідання проводити за відсутності сторони позивача.
Представник відповідача Недосвітна С.В. письмово просила судове засідання проводити без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні з урахуванням заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що батьками малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 11).
Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації, відділу формування та ведення реєстру територіальної громади ДМР від 26.09.2023 року за № 10/5-1516 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 позивач ОСОБА_1 була зареєстрована з 03.04.2008 по 23.01.2012 року, її донька ОСОБА_2 не була зареєстрована (а.с. 13).
Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації, відділу формування та ведення реєстру територіальної громади ДМР від 26.09.2023 року за № 10/5-1515 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 позивач ОСОБА_1 зареєстрована з 30.01.2012 року по теперішній час, її донька ОСОБА_2 - з 03.02.2017 року по теперішній час (а.с. 13). Вказане також підтверджується копією довідки № 007455 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05.04.2024 року (а.с. 12).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_4 , як наймач житлового неприватизованого приміщення, згідно копії ордеру на житлове приміщення № 135, серії Н-11 від 27.12.2011 року (а.с. 15), підстава для видачі ордера - рішення виконкому Ленінської районної у місті ради від 16.12.11 № 781 (а.с. 15).
Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації, відділу формування та ведення реєстру територіальної громади ДМР від 19.02.2024 року № 10/5-226 встановлено, що припинення повноважень житлово-експлуатаційних організацій, інших підприємств, установ та організацій щодо видачі довідок про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб відбувається з моменту передачі картотек з питань реєстрації фізичних осіб та інших архівних документів до Департаменту. Картотека з питань реєстрації фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 в розпорядженні Департаменту станом на 19.02.2024 року - відсутня.
Для отримання додаткових доказів стосовно формування та передачі картотек щодо місць реєстрації фізичних осіб представником позивача було направлено адвокатський запит № 12/АЗ-04/25 від 02.05.2025 року до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської Міської Ради. У відповідь на даний запит листом від 09.05.2025 №3/12-72 повідомлено, що до повноважень органу місцевого самоврядування не належить формування та передача таких картотек, а тому вони відсутні (а.с. 86).
Із копії відповіді КП «ДМБТІ» ДМР № 8155 від 10.08.2023 року вбачається, що в інвентаризаційних справах за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 відсутні відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Житловий будинок АДРЕСА_5 , у який увійшла кв. № 65 , зареєстровано за Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 22 на підставі рішення виконавчого комітету ДМР від 23.01.2012 року № 13, про що зроблений запис в обліковій книзі № 49 ЖЮ за реєстровим № 5030-136 (а.с. 14).
Із копії заяви ОСОБА_1 від 04.01.2024 року, яка була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В. та зареєстрована в реєстрі за № 17, вбачається, що донька позивача ОСОБА_2 з 20.01.2016 року по 02.02.2017 року проживала за адресою: АДРЕСА_3 без реєстрації (а.с. 14).
Згідно копії листа АТ «Ощадбанк» № 103.40/310-05/71798/2024 від 20.06.2024 року позивача повідомлено, що банк не може надати інформацію щодо використання/невикористання житлових чеків на приватизацію державного житлового фонду по ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки не володіє списками громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів за вказаними адресами та вказує, що відповідно до п. 20 Положення про о порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396 довідка повинна видаватися органом приватизації (а.с. 17).
Матеріалами справи підтверджено, що будь-яке нерухоме майно на праві власності у ОСОБА_1 не перебуває (а.с. 9).
Позивач ОСОБА_1 , з метою приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_3 , звернулася до Департаменту житлового господарства ДМР із відповідною заявою, яка була зареєстрована Департаментом житлового господарства ДМР 25.04.2024 року (а.с. 18).
Листом Департаменту житлового господарства ДМР від 21.05.2024 року № 3/16-2695, розглянувши заяву позивача щодо приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_3 , позивача повідомлено, що заява не оформлена належним чином в частині зазначення форми власності, прізвища, імені, імені по батькові наймача, а також відсутні відомості про реєстрацію та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду ОСОБА_1 з 01.01.1993 року по 10.06.1999 року (а.с. 16).
Щодо можливості поновлення процесуального строку для подання стороною відповідача відзиву на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Поважними ж визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішуючи питання про можливість поновлення представнику позивача строку на подачу відзиву, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, у якій зазначено що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Вирішуючи питання поновлення пропущеного строку для подання відзиву, суд враховує основні засади цивільного судочинства, в тому числі, принципи пропорційності, змагальності та диспозитивності, які гарантують право кожного учасника процесу подати свої докази, відстоювати свою позицію перед судом, враховуючи значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, та обов'язок суду сприяти учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та розглянути справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Беручи до уваги наведені представником відповідача підстави для поновлення пропущеного строку, а також важливість подання кожною стороною процесу письмових заяв по суті справи, оскільки саме на підставі таких заяв та поданих доказів буде розглядатися справа по суті, суд визнає причини пропуску встановленого строку поважними та вважає за необхідне поновити стороні відповідача строк для подання відзиву на позовну заяву.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Положеннями ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до вимог ст. 345 ЦK України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що громадяни України мають право на приватизацію державного житлового фонду.
Приватизація державного житлового фонду здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, затвердженим в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 року за № 109/17404.
Відповідно до ст. 1 Закону приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.
Відповідно до ст. 2 Закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Пунктами 4, 5 ст. 5 Закону передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Статтею 4 Закону передбачено, що житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна (606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис. карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України. Громадяни, які мають житло на праві власності, можуть використовувати одержані житлові чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким же чином можуть використовувати житлові чеки громадяни, які отримали їх в порядку компенсації за приватизовану квартиру (будинок).
Згідно із пунктом 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Так, громадянин подає до органів приватизації такі документи:
- заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;
- копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;
- копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); · довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;
- технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
- копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;
- документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;
- копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);
- заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
За малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.
Відповідно до ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, згідно копії ордеру на житлове приміщення № 135, серії Н-11 від 27.12.2011 року, є законним квартиронаймачем і у відповідності до чинного законодавства звернулася до відповідача із заявою про безоплатну приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 21.05.2024 року № 3/16-2695 Департамент житлового господарства ДМР відмовив позивачу ОСОБА_1 у задоволенні заяви про безоплатну приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки відсутні відомості про реєстрацію та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду ОСОБА_1 з 01.01.1993 року по 10.06.1999 року (а.с. 16).
Наведені у відзиві на позовну заяву посилання представника відповідача на те, що відповідачем позивачу не було відмовлено у приватизації, оскільки лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 21.05.2024 року № 3/16-2695 не є рішенням органу приватизації, суд оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки, як вбачається із вказаного листа, відповідач повідомив позивача, що не має законних підстав для приватизації квартири, тобто фактично відмовив позивачу у наданні адміністративної послуги щодо приватизації квартири.
Таким чином, лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 21.05.2024 року № 3/16-2695 суд розцінює як рішення про відмову позивачу у праві на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №591/6623/16-ц зазначено, що згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках, квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.
Квартира АДРЕСА_4 , не відноситься до нерухомого майна, визначеного у п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Також відповідно до ч. 10 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом, а саме: передбачених п. 2 ст.2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовне (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.
Вказаний вище перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним, отже відмова Департаменту житлового господарства ДМР в приватизації займаного позивачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , при наданні передбаченого пакету документів, є неправомірною.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивач раніше не брала участі у приватизації державного житлового фонду, дотепер не використовувала житлові чеки. Доказів протилежного у справі не встановлено.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Проживання особи в житлі тривалий час, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вселена у спірне приміщення на законних підставах, зареєстрована та постійно проживає у ньому з 2012 року, законність її проживання ніким не спростована та не заперечується. Крім цього, іншого нерухомого майна позивач не має.
Аналіз приведених вище норм, свідчить про те, що позивач має безумовне право на приватизацію вказаного житлового приміщення.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
При вирішенні питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, однак представник позивача не просив стягувати судовий збір з відповідача, а тому судовий збір у розмірі 968,96 грн. суд покладає на позивача.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 15, 16, 345 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання рішення неправомірним та визнання права на безоплатну приватизацію житла - задовольнити.
Визнати відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/16-2695 від 21.05.2024 року у безоплатній приватизації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , квартири за адресою: АДРЕСА_3 , неправомірною.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право на безоплатну приватизацію житла, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 968,96 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 38114671, місце знаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16.
Суддя: Федотова В.М.